Безпосередньою підставою для участі працівників МВС України в операціях під егідою ЄС щодо забезпечення міжнародного миру, зокрема на території Боснії і Герцеговині та Македонії, є відповідні двосторонні міжнародно-правові акти, наприклад, Угода між Україною та Європейським Союзом щодо участі у Поліцейській місії Європейського Союзу у Боснії і Герцеговині від 23 грудня 2002 р. [233]. Угода, у свою чергу, базується на Плані спільних дій Ради Європейського Союзу від 11 березня 2002 р. № 2002/210/CFSP щодо Місії ЄС (ПМЄС) у Боснії і Герцеговині, яким визначено, що країни, що не входять до ЄС, але є членами ОБСЄ і за станом прийняття рішення надавали персонал для Місії ООН у Боснії і Герцеговині, запрошувалися до участі у ПМЄС [233]. Відповідно до п. 5 ст. 2 Плану Україна бере на себе видатки, пов'язані з направленням працівників міліції, які включають заробітну платню, добові, витрати на медичне обслуговування, страхування, проїзд до Боснії і Герцеговини та у зворотному напрямку. Персонал  ПМЄС з числа працівників МВС України залишається у повному розпорядженні своїх національних органів влади, але під оперативним командуванням Комісара поліції. Згідно з п. 2 ст. 8 Плану спільних дій № 2002/21/CFSP, Україна набуває рівних з країнами-членами Європейського Союзу, що беруть участь в операції, прав та зобов'язань щодо поточного управління операцією. Це здійснюється за умови нормального перебігу операції, включно до штабів поліцейської місії. Голова ПМЄС несе відповідальність за здійснення контролю за дисципліною персоналу місії. За необхідності можуть бути вжиті заходи дисциплінарного впливу з боку відповідального органу влади. З метою представлення інтересів національних контингентів у місії Україна визначає відповідального офіцера. Відповідальний офіцер доповідає Голові місії/Комісару поліції питання, пов'язані з перебуванням національного контингенту у місії та несе відповідальність за щоденне дотримання дисципліни його членами. Рішення про припинення діяльності місії приймається Європейським Союзом після консультації з Україною, в разі, якщо на цей час її персонал перебуває в ПМЄС.

Розвиток співробітництва України і Євросоюзу обмежує деяка недосконалість організаційно-правових засад діяльності МВС України в галузі забезпечення міжнародного миру і безпеки. Наприклад, фінансове забезпечення участі України в міжнародних операціях на користь миру регулюється ст. 9 Закону України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" [219], згідно з якою фінансування витрат, пов'язаних з участю України в операціях з підтримання або відновлення миру, здійснюється з державного бюджету за умови відшкодування цих витрат за рахунок коштів, які виділяються міжнародними організаціями для фінансування операції, якщо інше не встановлено Верховною Радою України при розгляді цього питання. З урахуванням того, що ЄС додержується принципу покладення фінансування витрат на утримання поліцейського персоналу міжнародних місій на користь миру на країни-учасниці місії, це фактичне означає, що прийняття остаточного рішення стосовно участі працівників органів внутрішніх справ в операціях під егідою Європейського Союзу належить Верховній Раді України, а не Президенту України, що суперечить нормі частини першій ст. 4 Закону України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" [219]. Внесення в ст.ст. 4 і 9 Закону [219] норм, які закріпляли би за Кабінетом Міністрів України повноваження стосовно прийняття рішень щодо направлення миротворчого персоналу для участі в міжнародних операціях на користь миру та визначення джерел його фінансування, дозволило б вирішити проблему.

Таким чином, співробітництво між Україною та Європейським Союзом у галузі забезпечення міжнародного миру і безпеки відповідає стратегічним завданням обох сторін. Рівень цього співробітництва може бути значно підвищеним за рахунок вжиття низки організаційно-правових заходів, зокрема, внесення деяких змін та доповнень до чинного законодавства, зокрема, до Закону України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях" стосовно підвищення статусу Міністерства внутрішніх справ України як провідного суб'єкта діяльності у галузі забезпечення міжнародного миру, передання повноважень щодо прийняття рішення стосовно участі працівників органів внутрішніх справ в міжнародних операціях на користь миру від Президента держави Прем'єр-міністру як главі виконавчої влади; відмови від принципу неучасті в операціях з підтримання миру, які проводяться за власний рахунок держави тощо.