Предстаники  зазначених організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання і з дозволу суду дають пояснення. У необхідних випадках вони можуть бути допитані як свідки (ч. 2 ст. 443 КПК України). Але, як нам здається, подібне визначення процесуального положення цієї категорії осіб не зовсім відповідає цілям, заради яких вони приймають участь у судовому розгляді по кримінальним справам про злочини, вчинені неповнолітніми. Кримінальним кодексом України передбачені широкі можливості виправлення та перевиховання особи, яка не досягла вісімнадцяти років і скоїла злочин, за участю  громадських колективів. Неповнолітнім може бути призначене покарання у вигляді  виправних робіт, яке вони відбувають за місцем їх роботи. Крім того, за наявності до того підстав, суд може звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності і передати його на поруки трудового колективу (ст. 47 КК України); звільнити від кримінальної відповідальності або покарання і застосувати примусовий виховний захід у вигляді передачі його під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою тощо. Але ст. 443 КПК України не дає представникам організацій ніякої можливості активної участі у вирішенні цих питань. Вони можуть лише з дозволу суду давати пояснення. Тому необхідно розширити їх права, які вони мають під час судового розгляду. Зокрема, надати їм можливість заявлення клопотання, ставити запитання підсудному , його законним представникам. Зазначені права, на мій погляд, дадуть представникам право ініціювати перед судом питання про можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності або покарання з передачею його на поруки чи під нагляд педагогічного або трудового колективу, що у свою чергу дозволить зменшити кількість підлітків, яким суд буде призначати покарання.

Кримінально-процесуальним законодавством поряд з представниками підприємств, установ чи організацій передбачена можливість участі в судовому розгляді представників служби та міліції у справах неповнолітніх. Зазначені суб¢єкти кримінального судочинства діють відповідно до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" [80]. Служби у справах неповнолітніх мають право перевіряти стан виховної роботи  з неповнолітніми  у навчальних закладах за місцем їх проживання, а також на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, де працюють неповнолітні тощо. Таким чином, основним завдання служби у справах неповнолітніх є профілактика правопорушень, здіснення контролю за додержанням прав і законних інтересів неповнолітніх. Навпаки, кримінальна міліція у справах неповнолітніх здійснює роботу з неповнолітніми, які вчинили правопорушення, а також з "трудними" підлітками, які ведуть  антигромадський спосіб життя і є потенційними правопорушниками. Участь представників кримінальної міліції і служб у справах неповнолітніх в судувому засіданні може бути корисною для з¢ясування: причин та умов вчинення злочину; заходів, які вживалися службою або кримінальною міліцією з метою перевиховання підлітка; даних про оточення неповнолітнього тощо. Під час судового розгляду зазначені органи користуються правами, передбаченими ст. 442 КПК України. Слід погодитися з думкою вчених, які важають, що представників кримінальної міліції у справах неповнолітніх доцільно залучати до участі в судовому засіданні тільки тоді, коли підліток до вчинення суспільно небезпечного діяння знаходився на обліку в кримінальній міліції та відностно нього проводилася профілактична робота [192; с. 10]. В інших випадках кримінальна міліція не має будь-якої інфомації про правопорушника. Тому залучення її представників до участі в судовому розгляді  буде  невиправдано відвертати їх від виконання свої службових обов¢язків.1

Однією з важливих проблем, яка виникає при розгляді кримінальних справ про злочини неповноілтніх є проблема додержання строків попереднього та судового розгляду цих справ. За загальним правилом, справа про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами, які не досягли вісімнадцяти років, повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше тридцятии діб з дня надходження її до суду (ст. 241 КПК України). До розгляду в суді справа повинна бути призначена не пізніше десяти діб, а у випадках складності справи- не пізніше двадцяти діб з дня попереднього її розгляду (ст. 256 КПК України). Узагальнення матеріалів цієї категорії кримінальних справ свідчить, що на практиці суди майже не додержуються цих строків. До того ж під час судового розгляду часто виникають затримки, що обумовлюються як об¢єктивними так і суб¢єктивними причинами. Це призводить до того, що час від надходження справи до суду до винесення ним остаточного рішення розтягується на декілька місяців, а іноді і років. На обов¢язковість додержання строків розгляду кримінальних справ зверталася увага, зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3  від 1 квітня 1994 р. "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" [214, с. 392].

Стаття 20.1 Мінімальних стандартних правил, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх, містить вимогу , згідно якої будь-яку справу неповнолітнього з початку і до кінця

необхідно вести швидко, без зайвих затримок. У протилежному випадку усе позитивне, що досягається під час судового розгляду і винесення рішення може виявитится марним. Зі спливом часу, неповнолітньому стає трудніше логічно і психологічно  пов¢язувати процедуру судового розгляду і винесення рішення з самим правопорушенням [171, с. 28]. Окрім того, провадження без зайвих затримок по кримінальним справам неповнолітніх дозволить максимально обмежити негативний вплив кримінального процесу на психіку підлітка, а також дозволить раніше почати процес його перевиховання. Не треба також забувати, що за результатом судового розгляду суд може виправдати неповнолітнього.

Є зрозумілим, що затримка провадження по кримінальним справам неповнолітніх у судах обумовлена, перш за все, значною кількістю справ, що знаходяться в їх провадженні. Введення спеціалізації суддів при розгляді цієї категорії кримінальних справ і створення у подальшому спеціальних судів повинно розв¢язати цю проблему. Але її необхідно вирішувати вже зараз. Тому, вважається доцільним викласти пункт 2 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України у такій редакції "Рекомендувати головам судів вжити необхідних заходів до вдосконалення організації роботи працівників судів, зміцнення виконавчої дисциплини, посилення контролю за своєчасним розглядом судових справ, особливо справ про злочини неповнолітніх та по яких підсудний утримується під вартою. Орієнтувати суддів на розгляд справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, у першочерговому порядку."

Значна частина кримінальних діянь, скоєних неповнолітніми, пов¢язана з посяганням на державну, колективну та приватну власність, а також на життя, здоров¢я, гідність і свободу особистості. В результаті скоєння цих злочинів наступає моральна, фізична та майнова шкода, яка має бути відшкодована. Питання про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочинами неповнолітніх, вирішується судом одночасно з розглядом кримінальної справи. В новому ЦК України уніфіковано вік цивільно-правової відповідальності неповнолітніх з кримінально-правовим законодавством. Згідно п. 3 ст. 1179 цього Кодексу, неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану шкоду самостійно на загальних підставах. Таким чином, дістала свого законодавчого закріплення позиція тих вчених, які вважали, що вік, з якого особа здатна по своєму соціально-психічному розвитку осягнути суспільну небезпечність дії, її шкідливі наслідки, є однаковим незалежно від того, вчиняє вона злочин чи інше протиправне діяння [298, с. 58]. На сьогодні судова практика виходить з того, що при розгляді цивільного позову в суді, відповідно до ст. 28 КПК України, враховується не тільки прямі збитки, але й неодержані потерпілим доходи. Ми не будемо торкатися цього питання, яке було предметом окремих досліджень [54], а обмежимося лише зауваженням, що має значення для нашої теми. На мій погляд, у разі вчинення злочину неповнолітнім повинні відшкодовуватися виключно прямі збитки. Це обумовлено тим, що підлітки, в силу особливостей свого розвитку, не можуть повністю усвідомлювати те, що у потерпілого можуть бути не лише прямі збитки, але він може не одержати і доходи (упустити вигоду) (ч. 4 ст. 623 ЦК України).

Як відомо, при спричиненні шкоди протиправними діяннями неповнолітніх, законодавець встановлює спеціальні правила, які полягають у тому, що майнова відповідальність може бути покладена на осіб, які безпосередньо не скоювали злочину. До них відносяться юридичні та фізичні особи, які в силу закону, акту органу державної влади, рішення суду чи договору, покликані виконувати обов¢язки по вихованню та надзору за неповнолітнім. У цих випадках названі суб¢єкти визнаються цивільними відповідачами. Відповідно до цього, п. 2 ст. 1179 ЦК України визначає, що у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальниками, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад забов¢язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Як зазначають окремі дослідники, у провадженні по кримінальним справам неповнолітніх 86,5% підлітків є неплатоспроможними [49, с.17]. Тому, як правило, збитки, завдані злочином неповнолітніх, відшкодовують зазначені вище особи. Однак, слід зауважити, що батьки (усиновлювачі), піклувальники або заклад, який за законом здійснює щодо неповнолітнього функції піклувальника несуть додаткову майнову відповідальність лише за наявності наступних умов:

а) є підстави притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності;

б) вони не можуть довести, що шкоду завдано не з їх вини. Вони несуть відповідальність як за неналежний нагляд за неповнолітніми в момент спричинення шкоди, так і за безвідповідальне ставленя їх до виховання або неправомірне використання своїх прав щодо дітей, результатом якого є така поведінка, що призвела до шкідливих наслідків (безнадзорність дітей, відсутність уваги до них, потурання або заохочення до пастунства тощо);

в) у неповнолітнього правопорушника відсутнє майно, якого буде достатньо для відшкодування завданої ним шкоди.

При відсутності хоча б однієї з цих умов відповідальність батьків, піклувальників або закладів, які здійснюють функції піклувальників, виключається.