Підвищенню ролі асоціацій роботодавців у соціально-трудових відносинах і при реалізації економічної політики в державі повинно сприяти прийняття 24 травня 2001 р. Закону України "Про організації роботодавців" ( далі - Закон), який визначає таку організацію як громадську неприбуткову, що об'єднує роботодавців на засадах добровільності й рівноправності з метою представництва й захисту їх прав та інтересів[329]. Таким чином, вітчизняний нормотворець не вирізняє особливості створення організації юридичними чи фізичними особами, назвавши їх загальним терміном -"роботодавець", на відміну від російського законодавця, який розглядає два види таких організацій: а) об'єднання роботодавців юридичних осіб та індивідуальних підприємців, створені установчим договором у формі асоціації чи союзу; б) об'єднання роботодавців - фізичних осіб, створені з ініціативи громадян, які використовують працю найманих працівників в особистому господарстві[330].

Об'єднання роботодавців у системі соціального партнерства виступають і як інститути відповідних соціальних гарантій. У цьому аспекті вони разом із державою покликані вирішувати соціальні проблеми, проявляти соціальну відповідальність  в умовах реформування українського суспільства. Так, аналіз Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004 - 2005 роки[331] показує, що об'єднання роботодавців (сторона власників) приймають на себе зобов'язання щодо сприяння розвитку вітчизняного виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості (Розд. І Угоди); у сфері оплати праці, наприклад, забезпечувати своєчасну і в повному обсязі виплату заробітної плати на підприємствах, організаціях та установах всіх форм власності ( п. 2.14 Угоди); щодо встановлення умов праці та відпочинку, зокрема, впроваджувати у виробництво безпечні технології, нову техніку з метою створення здорових і безпечних умов праці (п. 3.19 Угоди); щодо соціального захисту та задоволення духовних потреб, наприклад, вживати заходи, спрямовані на належне впровадження загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення ( п. 4.2 Угоди) та інші.

 У діяльності об'єднань роботодавців щодо вирішення соціальних проблем можна виділити три найбільш важливі аспекти:

• прибуток підприємств є джерелом прямих податків;
• на великих підприємствах створюються установи соціальної сфери і організації, що займаються соціальними послугами, якими користуються працівники цих підприємств;
• політика об'єднань роботодавців безпосередньо впливає на зайнятість і заробітну плату працівників.

 Як зазначалось вище, об'єднання роботодавців створюються внаслідок реалізації одного з найважливіших трудових прав - права на свободу асоціації, реалізації якого МОП приділяє особливу увагу. Відповідно до ст.2 Конвенції МОП №87 "Про свободу асоціації та захист права на організацію" (1948) свободу асоціації слід розуміти як право працівників і підприємців, без якої не булоб різниці створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також вступати до них за єдиної умови підлеглості їх статутам. Право працівників і підприємців створювати свої організації припускає можливість формувати на підприємстві одну або декілька організацій; об'єднуватися за професіями чи галузями. Національне законодавство не повинно стосуватися гарантій, передбачених Конвенцією МОП, і має застосовуватися таким чином, щоб не порушувати їх.

Аналізований вище Закон дещо обмежує права роботодавців, передбачені МОП. Зокрема, його частини 3 і 4 ст.4 передбачають, що повна назва такої організації чи об'єднання обов'язково має містити слово "роботодавець" або похідне від нього. Визначення "організація роботодавців", "об'єднання організацій роботодавців" та похідні від них можуть використовувати лише ті з них, що створені й діють відповідно до цього Закону. Це положення суперечить ст.10 Конвенції МОП, яка проголошує, що термін "організація" означає будь-яке об'єднання працівників чи роботодавців, яке має за мету забезпечення й захист інтересів останніх, а також ч.2 ст.3 Конвенцій, де зазначається, що державна влада утримується від будь-якого втручання, здатного обмежити право на об'єднання або перешкодити його законному здійсненню. Сьогодні на практиці серед багатьох уже існуючих до прийняття згаданого Закону організацій, метою яких є представництво й захист прав своїх членів насамперед як роботодавців, лише одиниці у своїй назві містять слово "роботодавець" або похідне від нього. Механізму перереєстрації таких уже діючих об'єднань підприємців Закон не передбачає[332]. Таким чином, можемо стверджувати, що положення Закону (частини 3, 4 ст.4 ) не відповідають положенням розглядуваної Конвенції МОП, яку ратифікувала Україна в 1957 р., і погіршують існуюче становище об'єднань підприємців, члени яких є роботодавцями, в частині підтвердження свого статусу, а значить, повинні бути приведені у відповідність з міжнародними стандартами.

Викликає зауваження також положення п.4 розд. Х "Прикінцеві положення" досліджуваного Закону, яке визначає Конфедерацію роботодавців України як єдину і монопольну сторону соціального партнерства на державному рівні. Згаданий пункт Закону суперечить ст. 36 Конституцій України щодо рівності прав громадських організацій у стосунках з державою, тому, вважаємо, підлягає скасуванню.

         І.Я. Кисельов виокремлює такі головні функції організацій підприємців на міжнародному рівні, як захист членських організацій; представництво інтересів підприємців та інформаційну  функцію (в тому числі освітню й консультативну)[333]. За законодавством України повноваження організацій роботодавців у соціально-трудовій сфері випливають із двох основних функцій - представництва й захисту прав та інтересів роботодавців. Г.І. Чанишева виділяє також повноваження: а) дорадчого характеру - право вносити до державних органів пропозиції з питань, пов'язаних з їхньою статутною діяльністю; б) паритетного - право на участь в управлінні фондами соціального страхування; в) контрольного - контроль за виконанням колективних угод[334]. Згадані права знайшли своє нормативне відбиття в розд. V "Повноваження організацій роботодавців та їх об'єднань" Закону.

 Але аналіз  положень  вищезгаданого розділу Закону приводить до висновку, що нормотворець визначив лише повноваження роботодавців щодо реалізації першої (представницької) функції та вказав на  участь організацій (об'єднань) у здійсненні державної політики у сфері соціального партнерства, зайнятості. Тобто захисну функцію організацій роботодавців, яка є майже основною, Закон взагалі обходить. На практиці виникає ситуація, коли організації роботодавців, як інститут соціального партнерства,  створюються лише з  метою реалізації державних завдань (як суто соціальних, так і політичних), а щодо захисту своїх інтересів і перед державою, і перед профспілками  вони є недійовими. Так, основними цілями та завданнями діяльності Полтавського регіонального відділення Українського Союзу промисловців і підприємців є:

• захист економічних, соціальних та інших спільних інтересів виробників товарів та послуг, сприяння впровадженню ринкових відносин, розширенню виробництва, зміцненню фінансово-кредитної та банківської системи в Україні, створенню додаткових робочих місць, сприяння формуванню в Україні соціально-орієнтованої економіки;
• участь у впровадженні в практику законів, інших нормативних актів, які сприяють діяльності товаровиробників та підприємництва в регіоні та Україні;
• організації внутрішньої та міжнародної кооперації членів РВ УСПП;
• організаційної та фінансової підтримки науково-дослідницьких, культурно-просвітницьких та патронажних проектів і програм у регіоні;
• залучення іноземного капіталу та інвестицій в економіку регіону України;
• сприяння налагодженню взаємовигідних зв'язків між підприємствами регіону;
• консолідації зусиль роботодавців у сфері трудових відносин та соціального партнерства;
• вивчення стану внутрішнього і зовнішнього ринків з метою надання практичної допомоги товаровиробникам в реалізації продукції на взаємовигідних умовах ( п. 2.1 Статуту).

Аналізу вищенаведених положень вказує, що переважна більшість завдань зазначеної організації роботодавців направлені саме на реалізацію державних програм ( у фінансовій, податковій сфері, у сфері зайнятості тощо), а не на захист власних інтересів роботодавців.

         Але в умовах кризового стану економіки інтереси роботодавців також потребують захисту не менш, ніж інтереси найманих працівників. Політична напруга, фіскально-силові засоби державного управління, економічна нестабільність та недосконалість правового захисту в Україні призводять до закриття, банкрутства підприємств. Нездатність організацій роботодавців захищати інтереси членів спонукає підприємців (роботодавців) створювати інші організації ("профспілки підприємців") для захисту своїх прав. Так, наприклад, створена Харківська регіональна організація професійної спілки приватних підприємців торгового центру біля станції метро "Академіка Барабашова", основною метою якої є захист соціально-економічних прав та фахових інтересів її членів перед державними та господарськими органами ( п. 2.1. Статуту). Гадаємо, що подібна ситуація, що склалася внаслідок прогалин в законодавстві, зокрема Законі України "Про організації роботодавців", має бути усунена. Спираючись на міжнародні стандарти у сфері реалізації права на об'єднання та міжнародний досвід, доцільно розширити повноваження організацій роботодавців, зокрема, комплексом прав щодо захисту інтересів їх членів, а не реалізації державної політики у сфері соціального партнерства.

         Разом із закріпленням прав Законом передбачено й обов'язки організацій (об'єднань) роботодавців. Зокрема, організації зобов'язані: сприяти ефективному розвитку вітчизняного ринку праці шляхом його збалансування; попереджувати зловживання монопольним становищем на ринку; додержуватися вимог законодавства та статуту; використовувати не заборонені Законом засоби захисту прав і законних інтересів; брати участь у переговорах, консультаціях при укладанні колективних договорів, вирішенні колективних трудових спорів.

Є слушною думка Г.І. Чанишевої щодо неповного переліку обов'язків організацій роботодавців, наданого в Законі. Потрібно, як вона вважає,  додатково закріпити ще й наступні: виконувати колективні угоди, укладені організаціями; надавати профспілкам, іншим організаціям найманих працівників інформацію з трудових і соціально-економічних питань; брати участь у консультаціях на відповідному рівні щодо соціально-економічних питань і питань, пов'язаних із трудовими відносинами[335] .

Визнаючи  Законом обов'язки об'єднань роботодавців, нормотворець не закріплює механізму їх реалізації, зокрема немає в ньому вказівки на відповідальність за невиконання зазначених обов'язків. У ст.33 Закону передбачається лише відповідальність керівних органів організацій роботодавців та їх об'єднань за порушення статуту, тобто невиконання внутрішніх (статутних) обов'язків організації.