У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається  відповідно розірваним або зміненим.

Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або не випливає із суті зобов'язання (ст. 652 ЦК України).

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;           3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Стосовно спадкового договору ці вимоги конкретизовані у положеннях    ст. 1308 ЦК України, яка передбачає, що спадковий договір може бути розірваний у односторонньому порядку, як на вимогу відчужувача, так і на вимогу набувача.

Зокрема, спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.

Крім того, спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

Варто звернути увагу на те, що можливість такого розірвання договору на вимогу відчужувача іноді пов'язується з невиконання набувачем його розпоряджень, тобто застосовується як санкція за правопорушення, котра одночасно є засобом захисту інтересів відчужувача. Разом з тим, розірвання спадкового договору на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача не є санкцією за порушення договору, а слугує лише засобом захисту інтересів набувача[142].

Думається, що зазначена позиція потребує уточнення. Це пов'язане з тим, що невиконання набувачем розпоряджень відчужувача можливе з вини набувача або внаслідок обставин, які від нього не залежать.

Хоча ст. 1308 ЦК України, начебто, не розрізняє ці ситуації, але комплексне тлумачення норм Цивільного кодексу дає підстави зробити висновок, що у тому випадку, коли невиконання набувачем розпоряджень відчужувача трапилося з вини набувача, має йтися про застосування санкції за правопорушення. У цьому разі спадковий договір не просто розривається судом на вимогу відчужувача, але й набувач зобов'язаний відшкодувати збитки та моральну шкоду відповідно до правил ст. 22 і 23 ЦК України.

Що ж стосується розірвання спадкового договору судом на вимогу відчужувача внаслідок невиконання набувачем його розпоряджень через обставини, які від нього не залежать, то тут йдеться саме про захист прав відчужувача, котра не є санкцією за правопорушення.

Сказане стосується і розірвання спадкового договору судом на вимогу набувача.

При цьому слід зазначити, що й в одному, й в іншому випадку розірвання спадкового договору можливе лише у судовому порядку. Саме суд має встановити факт порушення спадкового договору або неможливість його невиконання.

У разі, коли спадковий договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання чинності рішення суду про зміну або розірвання спадкового договору.

За загальним правилом, сторони договору не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Однак згідно з частиною 4 ст. 653 ЦК України сторони мають право своєю домовленістю передбачити повернення майна, переданого за договором.

У кожному разі, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ст. 22 ЦК України).

Право на відшкодування збитків виникає у особи з самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того, чи є вказівка в тій чи іншій нормі Цивільного кодексу про таке право. Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав, котрий одночасно, як правило, є й мірою відповідальності.

При цьому збитками вважаються: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);       2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Оскільки відшкодування збитків є мірою цивільної відповідальності, до неї застосовуються правила Цивільного кодексу та інших актів законодавства, якими регулюються відносини відповідальності. Зокрема, згідно ст. 614 ЦК України, особа, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків лише у випадку, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.

Іншим наслідком розірвання спадкового договору внаслідок винних дій однієї із сторін може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Воно застосовується у випадках заподіяння особі фізичних та моральних страждань внаслідок порушення її цивільного права або інтересу (ст. 23 ЦК України).

Згідно, частині 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати:          1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;                         4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; 5) в інших формах завдання кривди особі.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з врахуванням обставини конкретної справи, що мають значення для розгляду справи.

Оскільки відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, вона відшкодовується одноразово. Однак законом або договором може бути передбачено неодноразове право на відшкодування (наприклад, внаслідок порушення договірних зобов'язань).

[1] Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. - К.: Український центр правничих студій, 2000. - С. 281.
 

[2] Див.: Українське право. - 1996. - число 2 (спецвипуск). - С. 31-470.
 

[3] Васильченко В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права // Право України. - 2003. - № 6. - С. 118-121; № 7. - С. 137-140.
 

[4] Див.: Голос України. - 2003. - № 45-46 (3045-3046).
 

[5] Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А.С. Довгерта. - К.: Українский центр правничих студій, 2000. - С. 281-282.
 

[6] Васильченко В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права // Право України. - 2003. - № 6. - С. 119; Никольський В. Об основных моментах наследования. - М., 1871. - С. 107.
 

[7] Васильченко В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права // Право України. - 2003. - № 7. - С. 140.
 

[8] Див., наприклад: Цивільне право України: Підручник / За ред. О.В. Дзери,                             Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 630-631.
 

[9] Див., наприклад: Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2002. -             С. 819.
 

[10] Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. -Харків: Одіссей, 2003. - С. 843-848 (автор коментарю до глави "Спадковий договір" -             С.В. Мазуренко); Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова,          О.М. Калітенко. - Одеса: Юридична література, 2003. - С. 1046-1053 (автор коментарю до глави "Спадковий договір" - С.В. Мазуренко); Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года) / Под общей ред. Е.О. Харитонова, О.М. Калитенко. - Т. 2. - Харьков: Одиссей, 2003. -   С. 1005-1018 (автор комментария  к главе "Наследственный договор" - С.В. Мазуренко).
 

[11] Див., наприклад: Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія і практика: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - С. 204-209 (автор глави - Є. І. Фурса).
 

[12] Курдиновский В.И. Договоры о праве наследования. - Одесса, 1913. - 322 с.
 

[13] Никольский В. Об основных моментах наследования. - М., 1871. - С. 107-108.
 

[14] Підкреслено мною. - С.М.
 

[15] Курдиновский В.И. Договоры о праве наследования. - Одесса, 1913. - С. 3-21.