Виконання зобов'язання - це здійснення боржником тієї дії, яку має право вимагати від нього кредитор на підставі існуючого між ними зобов'язання[1].

Тому для встановлення тієї обставини, чи належним чином був виконаний спадковий договір, значення мають дві обставини: з'ясування змісту договору, тобто його тлумачення, і забезпечення дотримання вимог до характеру і порядку  виконання спадкового договору.

Отже зупинимося на питаннях тлумачення спадкового договору. (При цьому варто підкреслити, що йдеться саме про тлумачення договору, а не норм права, котрі регулюють відповідні відносини)[2].

Тлумачення умов спадкового договору здійснюється, як вказує ст. 637 ЦК України, відповідно до загальних правил тлумачення правочинів.

Ці правила тлумачення правочину (в тому числі договорів) встановлює    ст. 213 ЦК України, яка визначає: 1) суб'єкти тлумачення правочину;                 2) правила тлумачення правочину[3].

Виходячи з правил зазначених вище статей ЦК України, можна зробити висновок, що суб'єктами тлумачення спадкового договору, передусім, є його сторони: саме вони найкраще знають, якою була їхня воля, що дійсно малося на увазі при укладенні правочину і що вони збиралися виразити через волевиявлення. Разом з тим, кожен з його учасників може мати своє бачення як власного волевиявлення, так і волевиявлення контрагента (контрагентів) по договору. Тому у цьому випадку тлумачення договору на вимогу одного, обох або усіх учасників договору рішення про тлумачення змісту правочину може постановити суд.

Складнощі можуть виникнути при тлумаченні спадкового договору після смерті відчужувача, коли його воля, так само як і при заповіті, не може бути з'ясовна і оточуючим доводиться значною мірою покладатися на трактування набувачем його бачення умов договору які здаються недостатньо ясними. У таких випадках тлумачення також проводиться судом.

При цьому варто звернути увагу на ту обставину, що частина 2 ст. 213 ЦК України згадує про можливість тлумачення правочину судом лише на вимогу "однієї або обох сторін правочину". За буквальним змістом вказаної норми виходить, що тлумачення спадкового договору після смерті відчужувача може вимагати лише набувач. Однак такий висновок суперечить сутності даних відносин і може потягти ущемлення прав інших осіб (спадкоємців за законом або за заповітом, які вважають, що у договорі малося на увазі не одне, а інше майно; особи, призначеної відчужувачем для здійснення контролю за виконанням договору після його смерті, тощо).

Це питання не може бути вирішене і за допомогою застосування аналогії закону з використанням норм про тлумачення[4] заповіту, оскільки ст. 1256 ЦК України "Тлумачення заповіту" також відсилає до правил ст. 213 ЦК України.

Тому з врахуванням сказаного у ЦК України здається доцільним запровадити спеціальну норму "Тлумачення спадкового договору", у якій передбачити, що право вимагати тлумачення спадкового договору мають не лише його сторони, а й інші заінтересовані особи.

Правила тлумачення спадкового договору, які мають застосовуватися як при автентичному тлумаченні цього договору його сторонами, так і при тлумаченні його судом, слідують з частин 3 і 4 ст. 213 ЦК України. Але, якщо при автентичному тлумаченні договору його сторонами вказана норма Цивільного кодексу має рекомендаційний характер, то у випадку тлумачення змісту спадкового договору судом застосування правил частин 3 і 4 ст. 213 ЦК України є обов'язковими.

Правила тлумачення правочину визначені законом за принципом "концентричних кіл", тобто, при неможливості витлумачити положення договору шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення), залучаються усе нові і нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору.

Практично це виглядає таким чином: 1) при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (буквальне, граматичне тлумачення); 2) у разі, коли буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (структурно-системне тлумачення); 3) якщо ні буквальне граматичне, ні структурно-системне тлумачення не дають можливості встановити справжню волю особи, яка вчинила правочин, використовуються будь-які обставини, що можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсній волі учасника (учасників) правочину: враховуються мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне тлумачення)[5].

У кожному разі враховується й та обставина, що при укладенні та виконанні спадкового договору не повинно мати місце зловживання цивільними правами та виконуватися вимога про дотримання меж здійснення цивільних прав[6].

Що стосується вимог до характеру і порядку вчинення цих дій, то вони визначаються, передусім, принципами виконання зобов'язань, під якими маються на увазі закріплені в законі засади, відповідно до яких відбувається реалізація суб'єктивних прав і обов'язків у даних правовідносинах[7].

У літературі називають різні принципи виконання зобов'язань. Найчастіше згадують принцип належного виконання зобов'язань. Крім того, вказують на існування принципу співпраці, який передбачає, що сторони мають не тільки виконувати зобов'язання належним чином і реально, але й створювати контрагенту найбільш сприятливі для умови і надавати допомогу в цьому. Називають також принцип економічності, який передбачає взаємне врахування економічних інтересів контрагентів, та принцип реального виконання зобов'язання, сутність якого полягає в тому, що стягнення неустойки (штрафу, пені) та збитків не позбавляє боржника від виконання зобов'язання в натурі   (ст. 552, 622 ЦК). Деякі автори вказують також на принцип стабільності зобов'язань. При цьому посилаються на норми цивільного законодавства, що передбачають неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань і неприпустимість односторонньої зміни їх умов[8].

Однак, більш слушною здається думка, що всі названі принципи навряд чи варто виокремлювати. Зокрема, реальне виконання зобов'язання, охоплюється поняттям виконання зобов'язання належним чином. Що стосується принципу економічності, то в умовах переходу до ринкових відносин "економічність" є поняттям відносним, оскільки кожен з їх учасників, як правило, сам визначає, що йому вигідно, а економічні інтереси сторін часто протилежні. Стабільність договірних зобов'язань це швидше не принцип їх виконання, а певна тенденція розвитку договірних відносин[9].

Таким чином, можна зробити висновок, що визначальним є принцип виконання зобов'язання належним чином, характеристика якого міститься у ст. 526-545 ЦК України. Аналіз цих норм дозволяє зробити висновок, що зобов'язання мають виконуватися з дотриманням вимог: 1) щодо предмету зобов'язання; 2) щодо сторін зобов'язання; 3) у належний строк; 4) у належному місці; 5) належним способом і з належним оформленням виконання[10].

1) Предмет зобов'язання, що виникає зі спадкового договору, як зазначалося вище, це певні матеріальні або нематеріальні дії, які має вчинити набувач, і майно відчужувача, яке має перейти після його смерті до набувача.

В залежності від вимог до виконання дій набувачем можна виокремити зобов'язання з конкретно визначеними, альтернативними або факультативними обов'язками набувача.

Конкретно визначені обов'язки набувача мають бути виконані у суворій відповідності до умов договору і спроба замінити їх тягне зміну самого зобов'язання, що виникає зі спадкового договору.

Під альтернативними зобов'язаннями маються на увазі такі зобов'язання, за якими боржник повинен здійснити одну з двох або декількох дій[11]. Наприклад, у спадковому договорі може бути передбачено, що набувач виконає для відчужувача одну з двох можливих дій. При цьому боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено спадковим договором.

Альтернативне зобов'язання слід відрізняти від факультативного, за яким боржник зобов'язується до здійснення певної дії з наданням йому права вчинити замість цієї дії іншу, також вказану у зобов'язанні[12].

З цими питаннями пов'язана, так звана, заміна виконання, яка на відміну від факультативного зобов'язання має місце тоді, коли (за відсутності такої умови в самому зобов'язанні) кредитор замість дії, яку зобов'язаний був здійснити боржник, приймає іншу дію як сурогат виконання. При цьому заміна виконання допускається тільки за згодою кредитора, а зобов'язання вважається виконаним у момент, коли кредитор прийняв заміну виконання.

2) Належними мають бути суб'єкти виконання. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. При цьому кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків[13] непред'явлення такої вимоги (ст. 527 ЦК України).

Виконання обов'язку може бути покладене боржником на іншу особу ("передоручення виконання"), якщо з умов договору не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Якщо ж особа, на яку боржник поклав обов'язок виконання зобов'язання (представник, посланець тощо), не виконала або неналежним чином виконала його, цей обов'язок боржник повинен виконати сам, своїми власними силами[14].

Має особливості виконання договорів у зобов'язаннях з декількома кредиторами або декількома боржниками (зобовязання з множиною осіб).[15]

Ці питання мають вирішуватися з врахуванням положень ст. 540-544 ЦК України.

На підставі аналізу цих норм можна зробити висновок, що загальним правилом є часткове виконання зобов'язання зі спадкового договору. Отже, коли у зобов'язанні на підставі такого договору беруть участь кілька боржників (набувачів), кожний з них повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.