4.2. Спеціальні засоби забезпечення виконання спадкового договору

Сторінки матеріалу:

 

З метою захисту прав сторін спадкового договору, забезпеченню виконання його належним чином актами цивільного законодавства передбачаються певні заходи запобігання порушенню умов такого договору. як з боку відчужувача, так і набувача.

Звертаючись до дослідження цього питання, передусім, слід звернути увагу на ту обставину, що забезпечення виконня спадкового договору можливе як за допомогою спеціальних засобів, встановлених законом (ст. 1307 ЦК України) саме для цих відносин, так і шляхом використання загальних способів забезпечення виконання зобов'язань (глава 49 ЦК України), а також використання мір цивільної відповідальності, передбачених за порушення зобов'язань (глава 51 ЦК України).

Оскільки спеціальні норми мають перевагу над загальними[19], спочатку варто розглянути спеціальні засоби забезпечення виконання спадкового договору, встановлені нормами глави 90 ЦК України.

Приступаючи до розгляду таких засобів захисту прав сторін спадкового договору, слід зазначити, що ст. 1307 ЦК України, яка називається "Забезпечення виконання спадкового договору", містить, головним чином, норми, покликані забезпечити виконання такого договору на користь набувача. У всякому разі, дві з трьох частин цієї статті присвячені саме забезпеченню виконання договору для набувача.

Таке вирішення цього питання, на нашу думку, пояснюється тим, що права відчужувача можуть бути захищені за допомогою застосування загальних правил глави 49 ЦК України "Забезпечення виконання зобов'язань", а також наданою відчужувачу частиною 1 ст. 1308 ЦК можливістю вимагати розірвання спадкового договору судом у випадку невиконання набувачем його розпоряджень.

До оцінки підстав та порядку застосування цих засобів відчужувачем ми повернемося далі, а поки що, слідуючи за логікою законодавця розглянемо питання забезпечення виконання спадкового договору на користь набувача.

Слід зазначити, що відправним моментом такого забезпечення є правило ст. 1304 ЦК України, котра передбачає, що спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення спадкового договору він визнається нікчемним. Нотаріальна форма посвідчення договору має істотне значення, оскільки з моменту укладення та посвідчення договору функції по захисту прав сторін повністю виконує нотаріус[20].

Зокрема, на нотаріуса покладається обов'язок забезпечити можливість виконання вимоги набувача про передання йому майна після смерті відчужувача, для чого він може застосувати такий засіб як накладення заборони відчуження цього майна.

У зв'язку з цим варто згадати, що в літературі висловлювалися пропозиції розглядати забезпечення вимог набувача, який виконав свої обов'язки по спадковому договору, про передачу йому майна після смерті відчужувача з позицій "резервування права власності", хоча при цьому відзначалася й подібність цих відносин до тих, що виникають при заставі[21].

Але з цього приводу слід зазначити, що поняття "резервування права власності" відсутнє у вітчизняному цивільному законодавстві, а отже не несе змістовного навантаження.

Що стосується кваліфікації даних відносин, як таких, що виникають при заставі, то таке вирішення, як здається, не відповідало б повною мірою їх сутності. Адже метою застави є забезпечення виконання зобов'язання. Для цього і встановлюється певне майно боржника, на яке може бути накладене стягнення у випадку невиконання зобов'язання. Натомість, у відносинах, що виникають зі спадкового договору, майно відчужувача виступає не засобом забезпечення виконання зобов'язань, а перехід права власності на нього є кінцевою метою укладення цього договору набувачем.

Тому, на нашу думку, в даному випадку має йтися не про заставу майна, тобто не про виникнення заставних правовідносин, а саме про використання специфічного засобу захисту майнових прав набувача, який має свою назву "заборона відчуження майна".

Отже, з метою захисту прав набувача, нотаріус який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження на майно, визначене у спадковому договорі (частина 1 ст. 1307 ЦК України).

Суть заборони на відчуження об'єкта нерухомого майна - перешкодити вільному розпорядженню майном. Коли на майно накладено заборону на його відчуження, то власник не може розпорядитися ним, оскільки втрачає один із елементів права власності - розпорядження цим майном, або ж не може розпорядитися ним без дозволу певних осіб, які мають чітко визначені конкретні майнові вимоги. У спадковому договорі майнові вимоги з моменту смерті відчужувача і, як правило, після виконання його умов (якщо тільки не йдеться про розпорядження відчужувача, які мають бути виконані після його смерті) має набувач.

Стаття 73 Закону України "Про нотаріат" містить перелік випадків, коли нотаріус накладає заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна. Це відбувається: 1) якщо установа банку, підприємство чи організація видає громадянинові позичку на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку; 2) у разі, коли посвідчується договір довічного утримання; 3) якщо посвідчується договір про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; 4) в усіх інших передбачених законом випадках[22].

До інших передбачених законом випадків слід віднести і посвідчення спадкового договору, оскільки останній є новелою ЦК України, а новий Закон "Про нотаріат" ще не прийнятий, тому і має певні неузгодженості з книгою шостою Цивільного кодексу.

Накладення заборони на відчуження нерухомого майна здійснюється за їхнім місцезнаходженням. Заборона на відчуження земельної ділянки накладається за місцем її розташування.

Вчинення цієї нотаріальної дії можна умовно розділити на дві стадії:

1) власне вчинення нотаріальної дії;

2) внесення відомостей про вчинену нотаріальну дію до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Визначивши, що вчинення нотаріальної дії належить до його компетенції, нотаріус має отримати відповідні документи, які є підставою для вчинення такої дії (спадковий договір та інші документи, передбачені чинним законодавством).

Накладення заборони відчуження майна вноситься до спеціального реєстру заборон, а також реєструється в алфавітній книзі обліку заборон. Після вчинення нотаріальної дії відомості про заборону мають бути внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - це комп'ютерна база даних, яка містить відомості про: накладені заборони та арешти; зняття заборон та арештів; видані довідки щодо відсутності або наявності заборон та арештів. Держателем Єдиного реєстру є Міністерство юстиції України, а адміністратором виступає державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України[23].

Всі посадові особи, які накладають заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна чи то вчиненням нотаріальної дії, чи то накладенням арешту, зобов'язані надіслати в день накладення заборони або арешту повідомлення встановленого зразку про таке накладення[24].

Так, в практиці місцевого суду Малиновського району м. Одеси була справа про визнання договору дарування недійсним, оскільки подарована квартира знаходилася під забороною відчуження. Громадяни З. і Г. уклали договір позики грошей за яким громадянин З. позичав у громадянина Г.      20000 гривень строком на 1 рік. У забезпечення зобов'язання між цими громадянами було також укладено договір застави квартири, що належить громадянину З. на праві приватної власності. Нотаріус, яка посвідчувала договори та накладала заборону відчуження на зазначену квартиру, не надіслала своєчасно повідомлення до Єдинного реєстру заборон, залишивши цю процедуру на слідуючий день. Наступного дня громадянин З. цю квартиру подарував громадянці А., з корисною метою прикрити один правочин іншим та підступним шляхом зберегти за собою майно. Нотаріус, який посвідчував договір дарування, зробив запит про відсутність заборони (арешту) на зазначену квартиру до Єдинного реєстру заборон об'єктів нерухомого майна, але отримав позитивну відповідь, що заборон на цю квартиру не значиться. Нотаріус посвідчив договір дарування, а через деякий час дізнався, що квартира знаходилася під забороною. Було порушено справу про визнання договору дарування недійсним[25].

При посвідченні спадкового договору, нотаріус при накладенні заборони на відчуження майна такою дією досягає охорони прав та інтересів набувача. Нотаріус визначає обсяг майна, що підлягає майбутньому відчуженню. І якщо при посвідченні заповіту не перевіряється наявність права власності заповідача на майно (оскільки до моменту відкриття спадщини його обсяг може збільшуватися або зменшуватися), то при посвідченні спадкового договору важливо визначити обсяг майна, на яке накладається така заборона. Тобто цим забезпечується те, що у разі смерті відчужувача набувач повинен отримати майно в обсязі, розмір якого не може бути менше від того, який було визначено на момент нотаріального посвідчення договору.

Окрім цього, відповідно до п. 30 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо до складу цього майна входитимуть речі, які підлягають реєстрації, - угоди про відчуження майна посвідчуються лише за умови надання правовстановлюючих документів. Ця обставина дає змогу набувачеві впевнитися, що відчужувач є дійсним власником нерухомого майна, яке може передаватися за договором.

Накладення заборони за спадковим договором провадиться вчиненням відповідного напису на всіх примірниках договору і, як правило, тим нотаріусом, який посвідчив цей договір, оскільки обидві нотаріальні дії вчиняються одночасно.

Якщо спадковий договір розривається або припиняється, нотаріус знімає заборону відчуження. В цьому випадку нотаріусові подаються відповідні документи. Це можуть бути: рішення суду про розірвання договору; свідоцтво про смерть відчужувача (при виконанні набувачем дій, які він за договором мав здійснити за життя відчужувача); звіт особи, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача, про належне виконання набувачем всіх умов договору та інші.

Про зняття заборони нотаріус робить відповідні записи в реєстрі заборон та в алфавітній книзі обліку заборон на відчуження нерухомого майна. Відомості надсилаються до Єдиного реєстру шляхом повідомлення встановленого зразка в день зняття заборони.

Ще однією мірою по забезпеченню прав набувача є визнання заповіту, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, нікчемним (частина 2 ст. 1307 України).

В зв'язку з цим положенням в юридичній літературі була висловлена точка зору, згідно з якою спадковий договір, який фактично забороняє складання заповіту, на підставі норм загальної частини може бути визнаний недійсним    (ст. 27 ЦК України), оскільки він обмежує правоздатність фізичних осіб. На підтвердження цієї позиції наводиться той доказ, що такий договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його можливості розпорядитися ним на випадок смерті шляхом складання заповіту, бо цей заповіт буде недійсним[26].