Крім спеціальних засобів забезпечення виконання спадкового договору, котрі передбачені у главі 90 ЦК України, існують також правові можливості стимулювання до його виконання, які мають більш загальний характер, оскільки стосуються будь-якого договору, в тому числі, й спадкового. Вони є загальними для всіх зобов'язань, а тому передбачені главою 49 ЦК України, яка називається "Забезпечення виконання зобов'язань".

Перед тим як перейти до з'ясування придатності та особливостей застосування цих засобів для забезпечення виконання спадкового договору, необхідно звернути увагу на те, що за їх допомогою можуть забезпечуватися інтереси учасників цього договору лише до того часу, поки відносини сторін мають характер зобов'язання, тобто, до моменту смерті відчужувача.

Такий висновок слідує з того, що після смерті відчужувача зобов'язання, що існували раніше, припиняються, і набувач стає власником майна. Після цього дії на виконання розпорядження відчужувача вчиняються набувачем на засадах, аналогічних з виконанням спадкоємцем заповідального розпорядження.

За допомогою загальних засобів забезпечення зобов'язань може забезпечуватися виконання спадкового договору, передусім, набувачем. Це пов'язане з тим, що після смерті відчужувача право власності на його майно, вказане у спадковому договорі, переходить до набувача "автоматично", чому сприяють правила частини 1 та 2 ст. 1307 ЦК України. Тому в набувача не виникає потреби вдаватися до використання засобів забезпечення реалізації його прав по спадковому договору. Інша річ, що якісь особи можуть перешкоджати йому вступити у права власника.

Але оскільки у таких випадках між набувачем і порушниками його прав немає договірних відносин, то правила глави 49 ЦК України застосовуватися не можуть.

Враховуючи викладене вище, можемо перейти до з'ясування характерних рис та їх проявів у спадковому договорі загальних засобів забезпечення зобов'язань, котрі можуть виступати у формі неустойки, завдатку, застави, поруки, гарантії, притримання.

Характерною властивістю їх в цілому є те, що всі вони мають додатковий (акцесорний) характер і залежать від основного зобов'язання: при недійсності або припиненні останнього вони також припиняють свою дію[38]. Стосовно спадкового договору це означає, що застосовуватися засоби, вказані у главі 49 ЦК можуть лише за умови його законності та оформлення в нотаріальному порядку, оскільки без дотримання цих умов спадковий договір є недійсним.

Важливою рисою засобів забезпечення виконання зобов'язань є також те, що обраний сторонами спосіб забезпечення має бути письмово зафіксований або у самому зобов'язанні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою між цими особами.

Згідно норм ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання має вчинятися у письмовій формі під страхом визнання його нікчемним. При цьому деякі зі способів забезпечення потребують ще й нотаріального посвідчення, а в окремих випадках - також державну реєстрацію.

Так, для забезпечення інтересів заставодержателя, уникнення несанкціонованих повторних застав закон встановлює більш жорсткі вимоги до оформлення застави у тих випадках, коли майно залишається у боржника-заставника. Якщо за загальним правилом достатньо простої письмової форми угоди про заставу, то іпотека, застава товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією застави у Книзі записів застав або в Державному реєстрі застави рухомого майна.

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання, встановлені  ст. 548 ЦК України, виглядають таким чином:

1) виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, додатковим (акцесорним) зобов'язанням, якщо це передбачено договором або законом;

2) недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню;

3) визнання недійсним основного зобов'язання (вимоги) тягне недійсність додаткового (забезпечувального) зобов'язання, якщо інше не встановлено Цивільним кодексом;

4) недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання[39].

В залежності від характеру забезпечення інтересів кредитора розрізняють речово-правові і зобов'язально-правові засоби забезпечення зобов'язань.

Речово-правові засоби характерні тим, що інтереси кредитора забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. До них належать: застава, завдаток, притримання.

Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред'явлення до нього або до третіх осіб, що вступили заздалегідь в договір, зобов'язальної вимоги. До них належать: неустойка, порука, гарантія[40].

Скориставшись поділом способів забезпечення виконання зобов'язань на речово-правові та зобов'язально-правові, розглянемо окремі їх види стосовно до забезпечення виконання спадкового договору.

Заставі майна в ЦК України присвячені ст. 572-593, де визначені головні положення цього засобу забезпечення зобов'язань. Разом з тим, до скасування зберігають чинність норми Закону україни "Про заставу" від  2 жовтня 1992 р., які не суперечать ЦК 2003 р.

Сутність застави полягає в тому, що кредитор - заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами[41].

Предметом застави може бути різноманітне майно, що належить відчужувачеві, в тому числі речі і майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення[42]. Його оцінка у випадках, встановлених договором або законом, здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Предметом застави може бути не лише майно, що є у наявності, але й таке майно, яке заставодавець (набувач) набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). При цьому права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

Однак предметом застави не може бути майно, вилучене з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов'язані з особистістю боржника: про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, вимоги про аліменти; права, поступлення якими заборонене законом, і т.п. (ст. 576 ЦК України).

Предметом застави може бути також майно, що належить кільком особам. Особливості такої застави залежать від виду спільної власності. Якщо майно перебуває у спільній сумісній власності, то кожен з учасників такої власності має право укладати договори по передачі майна в заставу (якщо інше не передбачене угодою сторін). Але зробити це він має право за згодою всіх учасників спільної власності. Якщо майно знаходиться в спільній частковій власності, то враховується те, чи передається в заставу все майно чи тільки частка співвласника. Якщо в заставу передається все майно, то для цього необхідна згода всіх співвласників, оскільки розпорядження майном, що у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх її учасників (ст. 578 ЦК України). Якщо в заставу передається тільки частка якогось із співвласників, то останній може розпорядитися нею лише після виділу її в натурі[43].

Сторонами заставного правовідношення є заставник (заставодавець) - особа, що передає своє майно в заставу, і заставодержатель - особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання зобов'язання. Заставодавцями і заставодержателями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також суб'єкти публічного права.

Заставодержателем може бути тільки кредитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням, тобто відчужувач за спадковим договором.

Як заставодавець може виступати боржник за основним зобов'язанням, забезпеченим заставою (набувач), а також третя особа (майновий поручитель)[44]. Основна вимога, що пред'являється до заставодавця, полягає в тому, що він має бути власником майна, яке передається в заставу, або мати інше речове право на це майно. Це пов'язано з тим, що застава припускає можливість продажу його предмета, а, отже, у заставодавця має бути право розпорядження заставленим майном[45].

Підставами виникнення застави можуть бути: договір, припис закону, рішення суду[46].

Але, коли йдеться про заставу у зв'язку зі спадковим договором, то підставою її встановлення може бути лише домовленність сторін договору.

За загальним правилом, договір про заставу укладається письмово. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, у випадках, встановлених законом, застава нерухомості підлягає державній реєстрації, яка здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно зі ст. 15-1 Закону України "Про заставу" та Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1998 р.

Стосовно спадкового договору це положення має бути уточнено таким чином, що у випадку встановлення застави самим спадковим договором, домовленість про неї оформлюється нотаріально. Але якщо застава встановлюється пізнше (наприклад, у зв'язку з тим, що відчужувача почало непокоїти зволікання набувачем його розпоряджень), то угода про неї відповідно до викладених вище положень може бути письмовою, нотаріальною, а також з наступною державною реєстрацією.

Застава може бути підрозділена на види в залежності від того, чи залишається предмет застави у заставодавця, чи передається заставодержателю.

Заставлене майно залишається у заставодавця у випадках: 1) іпотеки;        2) застави товарів у обігу чи у переробці.

У цьому разі заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави; відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором; заповідати заставлене майно (правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним). Разом з тим, заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором[47].