Застава з передачею закладеного майна заставодержателю (або за його наказом - у володіння третьої особи) має місце при: 1) закладі; 2) заставі цінних паперів; 3) заставі майнових прав. При передачі йому майна заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи. Разом з тим, заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки. Це пояснюється тим, що останній залишається власником предмету застави і зберігає речеві права на нього[48].

При цьому слід враховувати, що, за загальним правилом, будь-яке заставлене майно може залишатися у заставодавця (частина 6 ст. 576 ЦК України). Заставодержателю майно передається в тому випадку, якщо це прямо встановлено договором або законом. Крім того, існує майно, яке не може бути передане заставодержателю. До такого належить майно, на яке встановлена іпотека, а також товари у обігу або у переробці.

Момент встановлення права застави залежить від форми договору про заставу і від того, чи передається заставлене майно заставодержателю. Таке право виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відповідно до договору має перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

З врахуванням викладеного вище можна зробити висновок, що у спадковому договорі сторони можуть домовитися про заставу певного майна з метою забезпечити належне його виконання. При цьому заставою майна набувача може забезпечуватися виконання ним обов'язків по договору, які мають майновий характер. Обов'язки немайнові не мають грошової оцінки, а отже нема необхідності у заставі, оскільки нема й потреби в задоволенні матеріальних претензій відчужувача.

Що ж стосується застави майна відчужувача на забезпечення інтересів набувача, то в ньому нема необхідності, оскільки й без того згідно ч. 1 ст. 1307 ЦК України на майно, вказане у спадковому договорі, нотаріус, який його посвідчує, накладає заюорону відчуження. Остання, як зазначалося вище, має деяку подібність до застави майна, але такою насправді не є.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель (відчужувач) набуває право звернення стягнення на предмет застави і на задоволення за рахунок предмета застави своєї вимоги, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на притримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Підставою звернення стягнення на предмет застави, за загальним правилом, є невиконання зобов'язання у встановлений строк (термін).

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено договором або законом    (ст. 591 ЦК України).

Право застави на майно набувача припиняється в разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (у цьому разі відчужувач, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його набувачу); втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави.

Засобом забезпечення виконання зобов'язання зі спадкового договору може бути також передбачений ст. 570 ЦК України завдаток - грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Договір про завдаток має оформлятися письмово під страхом визнання його нікчемним (ст. 547 ЦК України)[49].

У спадковому договорі завдаток може використовуватися у тих випадках, коли обов'язок набувача перед відчужувачем полягає у сплаті йому певних сум; покритті витрат, наприклад, на лікування відчужувача тощо. Для забезпечення інтересів набувача завдаток може надаватися відчужувачем у вигляді певної частини вартості майна, вказаного у спадковому договорі.

Призначення завдатку полягає, передусім, в тому, що він, має запобігти невиконанню зобов'язання, яке ним забезпечене, особливо, коли має місце вина сторін зобов'язання. Відповідно цьому призначенню завдатка ст. 571 ЦК України встановлює, що, коли порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, а коли порушення сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання (частина 2 ст. 1308 ЦК України) завдаток підлягає поверненню.

У випадку невиконання зобов'язання, згідно частині 2 ст. 571 ЦК України, сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. Отже, якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли невиконання або неналежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого у якості завдатку, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та, зверху того, відшкодування збитків в частині, що перевищує однократну суму завдатку.

Загалом, завдаток виконує функції: авансування, доказування наявності договору, забезпечення виконання зобов'язання, компенсація інтересів сумлінної сторони зобов'язання. Проте стосовно спадкового договору така функція завдатку, як доказування, правового значення не має, оскільки нотаріальне посвідчення такого договору (ст. 1304 ЦК України) знімає проблему доведення його існування.

Основні особливості завдатку, як засобу забезпечення зобов'язань і як форми цивільно-правової відповідальності полягають в такому.

По-перше, для покладання відповідальності у цьому випадку досить усіченого складу правопорушення: протиправної бездіяльності і провини правопорушника.

По-друге, ця санкція застосовується не у всіх випадках порушення договору, а лише при невиконанні договірного зобов'язання.

По-третє, ця міра відповідальності може застосовуватися тільки в двосторонніх зобов'язаннях (договорах): таких, де кожна із сторін є і боржником, і кредитором. Таким чином, сфера її застосування - тільки консенсуальні договори, у тому числі, спадковий договір.

Оскільки закон передбачає можливість стягнення не тільки завдатка, але й заподіяних збитків, можлива також відповідальність у формі відшкодування збитків якими завдаток фактично поглинається. Але при цьому ч. 2 ст. 571 ЦК України передбачає, що збитки відшкодовуються із заліком розміру завдатку, якщо інше не передбачене договором. Отже сторони спадкового договору своєю угодою можуть як пом'якшити відповідальність, так і посилити її.

За домовленістю сторін завдаток може бути використаним у якості відступного (ст. 600 ЦК України). У цьому випадку контрагент сторони, яка використала право відступитися від договору, також буде не вправі вимагати відшкодування збитків[50].

Новим видом забезпечення виконання зобов'язань є притримання, передбачене статтями 594-597 ЦК України, сутність якого полягає в тому, що кредитор, у якого знаходиться річ, призначена для передачі боржнику або особі, вказаній боржником, у випадку невиконання боржником в термін зобов'язання по оплаті цієї речі, або компенсації кредитору пов'язаних з нею витрат і інших збитків, має право утримувати її у себе доти, доки відповідне зобов'язання не буде виконане[51].

На нашу думку, цей спосіб забезпечення виконання зобов'язань не може використовуватися безпосередньо в спадковому договорі. Це пояснюється тим, що до смерті відчужувача набувач не може виступати як кредитор, а отже й притримувати якесь майно у відповідному зобов'язанні, а після смерті відчужувача зникає сторона договору, котра могла б здійснювати притримання. Проте притримання можливе у відносинах, які виникають після смерті відчужувача між набувачем і особою, яка здійснює контроль за виконанням розпоряджень відчужувача (але за умови, що у "виконавця" знаходяться якісь речі, котрі підлягають передачі набувачеві). Виконавець контролю має право, на нашу думку, утримувати майно, на яке виникло право власності у набувача, аж до моменту виконання останнім умов спадкового договору. 

Зобов'язально-правовим засобом забезпечення спадкового договору, згідно ст. 549 ЦК України, може бути неустойка - грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання.

За своєю сутністю неустойка є спрощеним засобом компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником його обов'язків.

Її властивостями є: 1) можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов'язання, без надання доказів про завдання збитків та їхній розмір; 2) можливість для сторін на свій розсуд сформулювати підстави, розмір та умови сплати неустойки; 3) можливість для кредитора оперативно компенсувати збитки, завдані йому невиконанням договору, у зручній для нього грошовій формі. У зв'язку з цим варто звернути увагу на те, що, хоча ст. 549 ЦК України передбачає можливість стягнення з боржника неустойки у вигляді майна, однак механізм реалізації такого права поки що не визначений, що на практиці може створити значні труднощі при обчисленні та стягненні такого виду неустойки[52].

Неустойка є не тільки засобом забезпечення виконання зобов'язань, але й  (що є практично загальновизнаним у вітчизняній юридичній літературі) також однією з форм цивільно-правової відповідальності[53]. Тому багато положень, що регулюють її застосування, розташовані у главі 51 ЦК України "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання". Зокрема, згідно зі ст. 611 ЦК України неустойка визнається однією з санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а       ст. 550 ЦК України встановлює, що кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК України).

Неустойка має характер додаткового обтяження для боржника і, за загальним правилом, підлягає сплаті незалежно від наявності збитків (ст. 624 ЦК України). Разом з тим, сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язання в натурі (ст. 552 ЦК України).