Зарубіжне кримінальне законодавство активно заохочує соціально позитивну поведінку осіб щодо співпраці з правосуддям по виявленню нерозкритих злочинів. Так, згідно з № 4 ст. 60 Кримінального кодексу Республіки Польща, можливе застосування надзвичайного пом'якшення покарання і навіть умовне відстрочення його застосування до особи, винної у вчиненні злочину, яка, незалежно від обставин її справи, надала інформацію та представила суттєві докази про вчинення злочину, що був невідомий органу, який здійснює розслідування, за котрий передбачено покарання у вигляді позбавлення свободи на строк понад п'ять років [11]. Стаття 68 Кримінального кодексу КНР передбачає: "Якщо злочинний елемент розкриє інший злочин, котрий після перевірки виявиться дійсним, або надасть важливі відомості, що дають можливість розслідувати і розкрити інші злочини, то така поведінка розглядається як прояв заслуги, що дозволяє пом'якшити покарання або підійти до нього поблажливо" [12].

Генеральний прокурор Латвійської Республіки може закрити кримінальну справу проти особи, яка здійснює суттєву допомогу в розкритті тяжкого злочину, вчиненого організованою групою, більш тяжкого і небезпечного злочину, що вчинений цією особою, за винятком випадків, коли злочин, вчинений особою, карається смертною карою або позбавленням свободи на строк більше десяти років [13, с. 30].

У національному кримінальному законодавстві зазначеним інститутам, крім інших, відповідають і спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. Системною ознакою всіх спеціальних видів є заохочувальний метод, який з розвитком кримінального законодавства став поширюватися як один з двох основних, поряд з традиційним примусовим, методів регулювання кримінально-правових відносин. Правий Ю. В. Голік, що без заохочення кримінальна юстиція втрачає свій сенс, оскільки будь- які зусилля людини залагодити свою провину перед суспільством не будуть отримувати підтримки і у кінцевому рахунку почнуть поступово затухати, а покарання буде носити виключно характер помсти [14, с. 75].

При висвітлені кримінологічної складової соціальної обумовленості спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності насамперед необхідно вказати на суспільну корисність та правомірність "позитивної посткримінальної поведінки особи", що передбачена Особливої частиною КК. Суспільна корисність визначається спрямованістю поведінки особи на активну співпрацю з правоохоронними органами і органами правосуддя у напрямах: а) достовірного повідомлення про вчинення злочину; б) самовикриття у вчиненні злочину; в) викриття інших осіб, винних у вчиненні злочину; г) нейтралізації, мінімізації, відшкодуванні суспільнонебезпечних наслідків майнового (податки, збори, обов'язкові платежі, фінансові санкції, пені, тощо) та немайнового характеру (міжнародний, ідеологічний, політичний, тощо аспекти); д) вилучення з неконтрольованого обігу предметів зі спеціальним статусом обігу (предмети, що є носіями державної таємниці, наркотичні засоби, психотропні речовини, зброя, бойові припаси або вибухові пристрої); д) загального і спеціального попередження вчинення нових злочинів; е) виховного впливу на свідомість населення з метою профілактики вчинення злочинів.

Загальновідома проблема природної латентності таких вкрай суспільнонебезпечних злочинів, як державна зрада (ст. 111 КК), шпигунство (ст. 114 КК), створення злочинної організації (ст. 255 КК), створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260). Таємність вчинення подібних злочинів, їх висока суспільна небезпечність, професійна підготовка виконавців ускладнюють виявлення, розкриття цих злочинів та доведення вини учасників, покарання винних осіб. Тому законодавець у якості одного з високоефективних чинників протидії таким злочинам передбачив заохочення у вигляді спеціального звільнення від кримінальної відповідальності за умов, передбачених відповідними заохочувальними приписами.

У літературі лунають непоодинокі пропозиції щодо поширення видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого Особливою частиною КК як за рахунок введення нових кримінально-правових приписів, що можуть передбачати таке звільнення, так і за рахунок ліквідації обмежень, установлених існуючими заохочувальними приписами.

З цього приводу, на нашу думку, необхідно передбачити розгалужену систему заохочення в кримінальному законодавстві, яка застосовувалася б до осіб, які вперше вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості (як виняток, деякі тяжкі злочини, що вчиненні з необережності), мала б на меті вирішення складних соціальних проблем з виявлення, запобігання та профілактики злочинів, задоволення майнових і моральних вимог потерпілих від злочину (фізичних, юридичних осіб, держави). Проте, як обґрунтовано вказує Т. В. Шевченко, щодо сучасного стану звільнення від кримінальної відповідальності, то він явно не відповідає ні міжнародно-правових стандартам, ні нагальним національним потребам. Так, у 2005 р., за даними офіційної судової статистики, загалом було засуджено 176 тис. 934 особи, з них: за злочини невеликої тяжкості - 24 тис. 696 осіб, за злочини середньої тяжкості - 70 тис. 49 осіб, та за тяжкі та особливо тяжкі злочини - 82 тис. 934 особи. Якби можливо було застосовувати звільнення від кримінальної відповідальності і за злочини середньої тяжкості, то за відповідних умов звільненню підлягало б 94 тис. 745 осіб, тобто значно більше половини всіх засуджених у 2005 р. осіб [15, с. 30].

З іншого боку, такий стан речей загострює проблему криміна- лізації та декриміналізації діянь. Невизначеність ситуації полягає в доцільності існування великої кількості суспільнонебезпечних діянь невеликої та середньої тяжкості за умов подальшого ймовірного звільнення осіб, винних у їх вчиненні, від кримінальної відповідальності. Кримінальне законодавство, як охоронна, каральна галузь національного законодавства не може перетворюватися у свою протилежність. Суди дещо стримано підходять до звільнення від кримінальної відповідальності. Так, за 2005 р. звільнено 11,9 тис. осіб, що по відношенню до 2004 р. на 14,1 % більше (10,2 тис. осіб) [16, с. 38].

Проте ми підтримуємо пропозиції щодо спеціального звільнення від кримінальної відповідальності в разі вчинення ненасильницьких злочинів корисного спрямування за вищевказаних умов. Особливої гостроти набуло питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності хабарника, поряд із таким самим звільненням особи, що дала хабара (ч. 3 ст. 369 КК).

О.  Я. Свєтлов, О. О. Дудоров вважають за можливе таке звільнення за умов вчинення посадової особою позитивного посткри- мінального вчинку, який складається з двох дій - добровільної заяви про скоєний злочин як своєрідну явку з повинною і передачі хабара правоохоронним органам або відшкодування його вартості [17, с. 242; 18, с. 19]. Інші автори, висловлюються обережніше та зазначають, що в Україні немає історичних традицій звільнення особи, яка отримала хабар, та й подібні пропозиції не опрацьовувались навіть на рівні законопроектів [19, с. 227].

Очевидним є той факт, що виключно заборонними кримінально-правовими заходами проблему протидії хабарництву не вирішити. Не зважаючи на всі заходи щодо посилення кримінального покарання за хабарництво, загальні та спеціальні програми протидії корупції, "хабарництво демонструє свою живучість". Кримінологи майже одностайні у визначенні експертної оцінки латентності хабарництва на рівні 98-99 %. Сьогодні без перебільшення можна говорити про те, що така соціальна і юридична аномалія, як хабар, стала звичайним явищем, яке проникло практично в усі сфери суспільного життя нашої країни. Власне вже йдеться не просто про "епідемію" хабарництва, а про те, що воно стало системним елементом державного управління в Україні [20]. Отже, запропонований варіант спеціального звільнення від кримінальної відповідальності хабарника може зайняти своє місце у системі заходів протидії хабарництву. З точки зору кримінологічних чинників виявлення, попередження і профілактики хабарництва, на нашу думку, не має принципової різниці хто саме сприятиме розкриттю акту хабарництва і досягненню основних завдань кримінального закону [19, с. 227].

Українське суспільство несе колосальні прямі та опосередковані матеріальні, фізичні, моральні збитки злочинних проявів. Досить нагадати економічні втрати від злочинів у сфері оподаткування, приватизації та хабарництва, злочинів проти власності тощо. Матеріальні збитки від злочинів у 2005 р. за порушеними кримінальними справами становили 1 млрд 43 3 млн грн, у тому числі у сфері економіки - 1 млрд 57 млн грн. Від насильницьких злочинів потерпіло 309,2 тис. осіб, із них 98,5 тис., або кожна третя - жінка. Серед потерпілих було 13,5 тис. неповнолітніх, що на 39,4 % більше, і 26,9 тис. пенсіонерів [21].

Економічні чинники, що обумовлюють заохочувальні приписи Особливої частини КК, складаються з прямих та непрямих майнових (фінансових) вигод. До прямих вигод належать повернення власникові його майна, повне відшкодування завданої майнової і моральної шкоди фізичним, юридичним особам, державі, надходження податків, зборів (обов'язкові платежі), відшкодування шкоди державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Так, заподіяна державі шкода внаслідок злочинного ухилення від оподаткування, відшкодовується за деякими експертними висновками у 47 до 50 % порушених кримінальних справ [22, с. 470-471].

Актуальною є проблема захисту прав потерпілих від злочину, повного задоволення їх майнових і моральних вимог. Зроблені позитивні кроки на державному рівні: 28 грудня 2004 р. Указом Президента України № 1560, 2004 схвалена "Концепція забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів", 20 квітня 2005 р. прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України № 110-р "Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепція забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, на 2005-2006 роки" [23, с. 131]. Новий Цивільний кодекс України у п. 1 ст. 1177 передбачив, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною, у п. 1 ст. 1207 зазначається, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Абсолютна більшість заохочувальних приписів Особливої частини КК знімають тягар майнових зобов'язань з держави й переносять всі майнові витрати на особу, яка вчинила злочину і, відповідно, звільняється від кримінальної відповідальності за умов здійснення комплексу позитивних посткримінальних вчинків. Так, заохочувальний припис ч. 4 ст. 289 КК передбачає, що звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

До непрямих майнових витрат, що, у звісній мірі, мінімізуються заохочувальними нормами є бюджетні витрати на утримання засуджених осіб у місцях позбавлення свободи, витрати на проведення досудового слідства та розгляду кримінальних справ у судових інстанціях всіх рівнів, та утримання спеціальних органів виконання кримінальних покарань. Так, згідно державному бюджету 2005 р. кошторис витрат на утримання структур прокуратури склав 653 132,2 тис. грн, органів внутрішніх справ -

3 974 119,7 тис. грн, у 2006 р. витрати на утримання органів внутрішніх справ перевищили 4 912 660 тис. грн [24].