Гуманістична складова соціальної обумовленості заохочувальних приписів Особливої частини КК полягає у "довірі до основного особистого виміру людини - до її свободи, яка розуміється як спроможність самоконтролю і самодисципліни, безумовна попередня довіра до кожного члена суспільства" [25, с. 360].

Гуманістичні чинники заповнюють кожну "клітину" заохочувальних приписів і відбиваються, щонайменше, в такому: по- перше, вибір соціальнокорисної посткримінальної поведінки особи є виключно добровільним проявом особистої волі і не може бути вимушеним кроком, за умов об'єктивної неможливості продовження злочинної діяльності чи обумовлюватися діями інших осіб. Так, відносно звільнення від кримінальної відповідальності хабародавця Пленум Верховного Суду України у ч. 2 п. 21 постанови № 5 від 26 квітня 2002 р. "Про судову практику у справах про хабарництво" зазначив, що добровільною вважається усна чи письмова заява в органи внутрішніх справ, прокуратуру, інший державний орган, наділений правом порушувати кримінальну справу, зроблена з будь-яких мотивів, але не у зв'язку з тим, що про даний хабар стало відомо органам влади чи компетентним службовим особам [26]. По-друге, кримінальний закон не вимагає від особи надзвичайних зусиль у посткри- мінальній поведінці, що є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. У ряді випадків достатньо вчинити досить нескладну у фізичному і психічному аспекті одну чи дві дії. Так, згідно з ч. 3 ст. 263 КК, особа повинна тільки добровільно здати органам влади зброю, бойові припаси або вибухові пристрої, згідно ч. 4 ст. 309 КК, добровільно звернутись до лікувального закладу і розпочати лікування від наркоманії. По- третє, звільнення особи від кримінальної відповідальності, у відповідності до заохочувальних приписів Особливої частини КК, є актом остаточного прощення державою особи, яка вчинила злочин. Саме тому, заохочувальні приписи є обов'язковими, імперативними для суду і не залишають для "суддівського розсуду" ніякого простору. Крім того, заохочувальні норми виписані як безумовні і суд не може покласти на особу, що звільняється від кримінальної відповідальності, будь-які обов'язки щодо подальшої поведінки. У разі звільнення від кримінальної відповідальності згідно до ч. 4 ст. 32 КК та ч. 1 ст. 33 КК особа вважаться такою, що не має судимості. Набрання законної сили постановою (ухвалою) суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, що свідчить про припинення кримінально-правового відношення між особою, що вчинила злочин, і державою. Одним з юридичних наслідків звільнення від кримінальної відповідальності визначається те, що факт вчинення злочину втрачає будь-яке кримінально-правове значення [27, с. 76].

За наявністю посткримінальної поведінки особа повинна звільняти від кримінальної відповідальності кожен раз вчинення тотожного чи іншого злочину. Факт попереднього звільнення особи від кримінальної відповідальності не є нездоланною перепоною для позитивного вирішення питання про "повторне" застосування заохочувальних приписів, передбачених Особливою частиною КК.