Серед об'єктів, щодо яких укладається договір довічного утримання, визначених у ст. 744 Цивільного кодексу України, на першому місці зазначено нерухомі речі, а саме: житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме майно (див. проекти № 46, 48, 49, 50, 52). Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Тому, Крім зазначених, до них також належать садиби, дачі, садові будинки, гаражі тощо.

Нотаріальне посвідчення договору утримання з відчуженням нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням такого майна.

Для укладення договору довічного утримання з відчуженням нерухомого майна відчужувач повинен підтвердити своє право власності належними правовстановлюючими документами, а також гарантувати, що належне йому нерухоме майно раніше нікому не подароване, не продане, не заставлене, під забороною (арештом), податковою заставою не перебуває, щодо нього не ведеться судових спорів, треті особи, які могли б претендувати на таке майно, відсутні тощо.

Право власності на таке нерухоме майно, як житловий будинок, квартира (їх частини), садовий будинок, гараж тощо, відчужувач може підтвердити такими правовстановлюючими документами (або їх дублікатами):

•   нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни;

•   спадковим договором;

•   свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів;

•   свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах);

•   свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна;

•   свідоцтвом про право на спадщину;

•   свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя;

•   договором про поділ спадкового майна;

•   договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно;

•   договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно;

•   договором про виділення частки в натурі (поділ);

•   іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки;

•   рішенням суду;

•   договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.

Такі документи нотаріус приймає лише за наявності відмітки (штампа) про реєстрацію відповідних прав та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.

Щодо майна, яке знаходиться в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, подається довідка відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна.

Право власності на земельну ділянку підтверджується відповідним державним актом про право приватної власності на земельну ділянку, договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, свідоцтвом про прийняття спадщини.

Договір довічного утримання з відчуженням нерухомого майна посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а також відсутності податкової застави та інших застав за даними Державного реєстру застав рухомого майна. У разі наявності заборони відчуження майна, обтяженого боргом, договір утримання може бути укладено та посвідчено нотаріусом лише за умови згоди кредитора на заміну боржника (переведення боргу).

При посвідченні договору з відчуженням земельної ділянки як самостійного об'єкта цивільних правовідносин нотаріус перевіряє відсутність обмежень (обтяжень) за даними Державного земельного кадастру. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження), про що нотаріус повідомляє сторони, а також про наявність та зміст обмеження (обтяження) зазначає в тексті договору.

Договір довічного утримання повинен містити оцінку вартості відчужуваного майна, що визначається за домовленістю між сторонами. При цьому необхідно виходити з того, що оцінка вартості нерухомого майна не може бути меншою за інвентаризаційну оцінку такого майна, визначеної технічною документацією БТІ.

Відповідно до ст. 750 ЦК на набувача покладається обов'язок забезпечити відчужувача (утриманця) житлом. Тому при укладенні договору довічного утримання з відчуженням нерухомого майна необхідно визначити, чи буде цей обов'язок набувач виконувати за рахунок нерухомого майна, переданого йому у власність за договором утримання. У договорі може бути встановлено обов'язок набувача забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому передано за договором довічного утримання (догляду). У такому разі мова йде про встановлення особистого сервітуту на користь зазначених осіб (утриманців), тому в договорі має бути конкретно визначено ту частину помешкання, у якій відчужувач має право проживати.

При цьому зазначимо, що набувач як власник переданого йому нерухомого майна також має право володіння та право користування таким майном, якщо договором не встановлено інше. Тож у випадках, коли на підставі договору довічного утримання нерухоме майно стає об'єктом спільного користування, доцільно більш чітко визначити режим користування таким майном, а також конкретизувати обов'язки щодо витрат на утримання, експлуатацію та ремонт такого майна між користувачами.

При нотаріальному посвідченні договору довічного утримання з відчуженням нерухомого майна, нотаріус роз'яснює сторонам положення ст. 377 Цивільного кодексу України щодо переходу права власності або права користування на земельну ділянку (її частину), на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Нотаріус також вчинює дії щодо накладення заборони відчуження нерухомого майна, про що повідомляє сторони та робить відповідний напис на всіх примірниках договору. Це спрямовано на забезпечення виконання набувачем його зобов'язань з утримання відчужувача (утриманця) протягом усього життя останнього. Водночас нотаріус роз'яснює, що право власності на нерухоме майно, яке передається набувачу за договором, він набуває лише з моменту державної реєстрації договору (ст. 182 ЦК) за місцем його обліку, про що зазначає у посвідчувальному написі.