а) це має бути протитуберкульозний лікарняний заклад;

б) цей протитуберкульозний лікарняний заклад має здійснювати медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим.

До протитуберкульозних закладів за законом належать спеціалізовані заклади охорони здоров'я, що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз (протитуберкульозні диспансери, лікарні, відділення, кабінети, науково-дослідні інститути, денні стаціонари, санаторії тощо), перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я (ст. 1 Закону). Система установ протитуберкульозної допомоги в Україні складається з центрального, обласного, районного рівня й установ загальної лікарняної мережі (пп. 1.1.2; 1.1.3; 1.1.4; 1.1.5 Протоколу по впровадженню ДОТС-стратегії в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України 24.05.2006 р. № 318). Установи кожного рівня існуючої системи протитуберкульозної допомоги в Україні у відповідному обсязі здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз^[282]. Враховуючи це, проведення лікувальним закладом діагностики туберкульозу та надання лікувально-профілактичної допомоги хворим на туберкульоз як критерію для визнання його належним суб'єктом звернення до суду із вимогою про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу явно недостатньо. Згідно зі ст. 12 Закону госпіталізація, лікування та медичний (диспансерний) нагляд за хворими на туберкульоз має здійснюватися із дотриманням установлених стандартів лікування спеціалізованими протитуберкульозними закладами. Таким чином, визначальним при вирішенні цього питання є статус медичного закладу, тобто віднесення його до спеціалізованих закладів охорони здоров'я.

Зазначимо, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 р. № 385 "Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів із фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я" (далі - Перелік закладів охорони здоров'я)^[283] серед лікувально- профілактичних закладів передусім виділяють лікарняні заклади, які, у свою чергу, поділяються на багатопрофільні, однопрофільні та спеціалізовані. При цьому серед як однопрофільних, так і спеціалізованих, вказані протитуберкульозний диспансер та туберкульозна лікарня.

Диспансери - це лікувально-профілактичні заклади, що надають медичну допомогу населенню з певних груп захворювань та забезпечують його диспансеризацію.

Лікарня - це лікувально-профілактичний заклад, призначений для надання стаціонарної медичної допомоги хворим. Лікарня, що надає стаціонарну медичну допомогу хворим із лікарських спеціальностей одного профілю, називається однопрофільною, а з деяких лікарських спеціальностей - багатопрофільною. Однопрофільні лікарняні заклади створюються для надання медичної допомоги населенню певної території (міста, району), а спеціалізовані - для надання спеціалізованої медичної допомоги населенню регіону (республіки, області, міста в містах Києві та Севастополі). У своєму складі лікарня може мати поліклініку чи амбулаторію (п. 5 Пояснень до Переліку закладів охорони здоров'я)^[284].

Із змісту наданих МОЗ України роз'яснень випливає, що однопро- фільні та спеціалізовані лікарняні заклади - це заклади із різним статусом. Виходячи з цього, усі районні та міські протитуберкульозні диспансери, окрім міст Києва і Севастополя, не мають статусу спеціалізованого закладу, а є однопрофільними лікарняними закладами, тому за змістом ст. 12 Закону не можуть бути суб'єктами звернення до суду із вимогою про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу. Водночас зазначеною нормою Закону до спеціалізованих протитуберкульозних закладів, окрім протитуберкульозних диспансерів та туберкульозних лікарень, віднесені відділення, кабінети, науково- дослідні інститути, денні стаціонари, санаторії, причому цей перелік є відкритим.

У проекті наказу Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження переліку спеціалізованих закладів охорони здоров'я та

структурних підрозділів закладів охорони здоров'я, які здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз" до спеціалізованих протитуберкульозних закладів віднесено:

1.  лікувально-профілактичні заклади;
2.  структурні підрозділи багатопрофільних лікарняних, амбулаторно- поліклінічних та санаторно-курортних лікарняно-профілактичних закладів охорони здоров'я;
3.  клініки науково-дослідних установ фтизіопульмонологічного профілю.

До складу лікувально-профілактичних закладів входять:

•  лікарняні заклади (медичний фтизіатричний центр, медичний фтизіопульмонологічний центр, територіальне протитуберкульозне медичне об'єднання, територіальне фтизіатричне медичне об'єднання, протитуберкульозний диспансер, туберкульозна лікарня, у тому числі дитяча);
•  санаторно-курортні заклади (протитуберкульозний, туберкульозний, спеціалізований, спеціальний, у тому числі дитячий, санаторії).

Структурними підрозділами лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я є:

•  туберкульозне (протитуберкульозне, фтизіатричне) відділення;
•  туберкульозний (протитуберкульозний, фтизіатричний, у тому числі дитячий) кабінет;
•  кабінет контрольованого лікування хворих на туберкульоз (ДОТ- кабінет)¹.

У наведеному переліку, як бачимо, до спеціалізованих віднесені заклади охорони здоров'я та їх структурні підрозділи, які здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз, за іншими критеріями ніж у зазначеному наказі Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 р. № 385 "Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я". Вочевидь, що у правовому регулюванні цього питання існує певна неузгодженість та прогалини, які мають бути усунені.

На заклади охорони здоров'я усіх форм власності та медичних працівників, які займаються приватною медичною практикою, у разі виявлення особи, хворої на туберкульоз або підозрілої щодо захворювання на туберкульоз, покладено обов'язок направити таку особу до протитуберкульозного закладу для подальшого обстеження за місцем її проживання або виявлення та терміново повідомити про це відповідний заклад (ст. 12 Закону). Тому неспеціалізовані заклади охорони здоров'я усіх форм власності та медичні працівники, які займаються приватною медичною практикою, не наділені правом безпосереднього звернення до суду із заявою про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз або про продовження його примусового лікування, коло осіб, які можуть подати до суду заяву про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз або про продовження його примусового лікування, є обмеженим.

Таким чином, законом встановлено спеціальний суб'єкт звернення з вимогою до суду про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу - спеціалізовані протитуберкульозні заклади, які здійснюють медичний (диспансерний) нагляд за хворим, перелік яких має бути визначений на законодавчому рівні за єдиними чітко визначеними критеріями.

Складність цього питання відбивається й у правозастосовній діяльності судів при вирішенні цієї категорії справ. Судова практика свідчить, що суди неоднаково вирішують питання щодо належного суб'єкта звернення із заявою про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, не враховуючи, що ст. 12 Закону встановлюється спеціальний суб'єкт, який має право подання до суду відповідної заяви - представник спеціалізованого протитуберкульозного закладу. Так, Чернігівський районний суд Чернігівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою прокурора Чернігівського району в інтересах комунального лікувально-профілактичного закладу "Чернігівський протитуберкульозний диспансер" про обов'язкову госпіталізацію Особи-1 до протитуберкульозного лікувального закладу, ухвалив рішення про задоволення заявленої вимоги з таких підстав. Особа-1 перебуває під наглядом лікувального закладу з 31.07.2008 р. із приводу виявленого десімінованого туберкульозу легень відкритої форми і становить загрозу для оточуючих, що вбачається із висновку лікарської комісії комунального лікувально- профілактичного закладу "Чернігівський протитуберкульозний диспансер". Факт ухилення від лікування підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого Чернігівського протитуберкульозного диспансеру, відповідно до якої Особа-1 самовільно перервав лікування^[285].

В іншому випадку справа була розглянута за заявою Знамянської Центральної районної лікарні про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу Особи-1. Знамянський міськрайонний суд Кіровоградської області, розглянувши 11 січня 2007 р. у відкритому судовому засіданні цивільну справу, ухвалив рішення про обов'язкову госпіталізацію Особи-1 до протитуберкульозного закладу строком на три місяці, виходячи з того, що Особа-1 з 2001 р. перебуває на диспансерному туберкульозному обліку в Знамянській Центральній районній лікарні з діагнозом хронічний туберкульоз лівої легені (фіброзно- кавернозний), щорічно лікувався в Кіровоградській обласній туберкульозній лікарні, повністю не вилікувався, тому що постійно не дотримується лікарняного режиму і не завершує призначений курс лікування. За висновком Знамянської Центральної районної лікарні Особа-1 є потенційним джерелом зараження туберкульозом оточуючих його людей і потребує обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу до повного аббацелірування^[286].

За справами про примусову обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування в такому закладі законом встановлена альтернативна підсудність. Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу подається до суду за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (ст. 283 ЦПК). Закон не визначає, що слід розуміти під місцем виявлення хворого на туберкульоз. У юридичній літературі пропонується місцем виявлення хворого на туберкульоз вважати місцезнаходження медичного закладу, де в особи виявлено відповідне захворювання^[287].

Виходячи з аналізу чинного законодавства, протитуберкульозний заклад, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, може звернутися до суду з такими вимогами: