Загальні положення. Цивільним процесуальним законодавством передбачена процедура примусової обов'язкової госпіталізації фізичної особи до протитуберкульозного закладу, яка здійснюється в порядку окремого провадження (п. 10 ч. 2 ст. 234 ЦПК).

Правовою основою діяльності суду по розгляду цих справ є Закон України від 08.02.2007 р. № 648-У "Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках", Закон України від 19.11.1992 р. № 2801-ХІІ "Основи законодавства України про охорону здоров'я", Закон України від 05.07.2001 р. № 2586 "Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз", Закон України від 06.04.2000 р. № 1645 "Про захист населення від інфекційних хвороб", Закон України від 24.02.1994 р. № 4004-ХІІ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 р. № 926 "Деякі питання протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу", постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. № 667 "Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом", постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.2002 р. № 1348 "Про порядок виявлення, профілактики та лікування туберкульозу серед мігрантів", наказ Міністерства

охорони здоров'я України від 21.10.2009 р. № 761 "Про затвердження плану заходів на виконання рішення розширеної виїзної Колегії МОЗ України з питань протидії туберкульозу" та інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до зазначених законів.

У зв'язку із загостренням в Україні ситуації із захворюванням на туберкульоз держава визнає боротьбу з туберкульозом невід'ємною складовою своєї діяльності, спрямованої на забезпечення безпеки суспільства та національної безпеки, визначає необхідний комплекс протитуберкульозних заходів із забезпеченням кожному громадянину безоплатності, доступності, рівних можливостей отримання протитуберкульозної допомоги та ефективного захисту прав, свобод і інтересів осіб, хворих на туберкульоз.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2006 р. № 354-р з метою поліпшення епідеміологічної ситуації шляхом зниження серед населення темпів збільшення показників захворюваності та смертності від туберкульозу, запобігання поширенню хіміорезис- тентного туберкульозу, підвищення ефективності лікування, удосконалення підготовки та перепідготовки медичних працівників, покращення лабораторної діагностики туберкульозу схвалена Концепція загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках (далі - Концепція)¹. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.05.2006 р. № 318 затверджено протокол по впровадженню ДОТС-стратегії в Україні на підставі розробленої за ініціативи ВООЗ стратегії контролю над туберкульозом, яка гарантує найкращий спосіб застосування протиберкульозних препаратів, що існують - короткострокове лікування під безпосереднім наглядом - DOTS (Directly Observed Treatment Short-course). ДОТС-стратегія складається з таких п'ятьох компонентів:

•  постійна підтримка програми боротьби з туберкульозом із боку уряду і регіональних органів управління охороною здоров'я;
•  виявлення випадків захворювання туберкульозом за допомогою мікроскопічного дослідження мокротиння всіх хворих, що звернулися до медичної установи, із підозрою на туберкульоз;
•  проведення стандартного режиму лікування від 6 до 8 місяців у всіх хворих із позитивним мазком мокротиння під безпосереднім спостереженням медичних працівників;
•  регулярне, безупинне забезпечення всіма необхідними протитуберкульозними препаратами;
•  стандартна система реєстрації і звітності для проведення оцінки як результатів лікування, так і програми боротьби з туберкульозом у цілому^[278] .

Із метою впровадження міжнародних стандартів із контролю за туберкульозом, з вирішення організаційних та методичних питань протиепідемічних і профілактичних заходів щодо цього захворювання наказом Міністерства охорони здоров'я України та Академії медичних наук України від 27.06.2006 р. № 422/40 затверджено Посібник з питань боротьби з туберкульозом на основі міжнародних стандартів із контролю за туберкульозом, де зазначається, що прийнята Україною DOTS- стратегія контролю над туберкульозом забезпечує вилікування більшості пацієнтів, що звертаються до закладів охорони здоров'я, та є найбільш економічно ефективною стратегією з контролю за туберкульозом, оскільки в її основі лежить широке використання простої технології і контроль за лікуванням, інтегрований в існуючу систему закладів охорони здоров'я, що дає змогу охопити більшість населення країни^[279].

Для забезпечення постійної підтримки урядом програми протидії захворюванню на туберкульоз постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 926 "Деякі питання протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу" утворена Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу як консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України. Згідно з п. 3 Положення про Національну раду з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/ СНІДу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 926, основними завданнями Ради є:

•  підготовка пропозицій щодо визначення пріоритетів та забезпечення реалізації державної політики з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, консолідованого використання коштів, призначених для фінансування програм і заходів з протидії цим захворюванням, з метою їх раціонального та ефективного витрачання;
•  сприяння узгодженій діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, міжнародних та громадських організацій, представників бізнесових кіл, об'єднань профспілок і роботодавців, релігійних організацій з метою реалізації на державному рівні проектів з протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, зокрема проекту Світового банку "Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні";
•  проведення моніторингу виконання програм та здійснення заходів з протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу;
•  участь у розробці проектів нормативно-правових актів, програм та заходів із протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу;
•  інформування Кабінету Міністрів України та громадськості про результати здійснення заходів із протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/

сніДу^[280].

У загальній частині Концепції зазначається, що як у цілому в світі, так і в Україні склалася вкрай загрозлива ситуація із захворюванням на туберкульоз. У світі щороку виявляється від 7 до 10 млн хворих осіб, помирає 2,5-3 мільйони. Загальна кількість хворих становить 50-60 мільйонів. Туберкульоз займає перше місце у структурі смертності від інфекційних та паразитарних хвороб і становить понад 80 відсотків. Епідемія туберкульозу в Україні, за оцінкою ВООЗ, розпочалася з 1995 р. Останні 15 років показник захворюваності на туберкульоз збільшився у 2,4 разу, а смертності - у 2,7 разу. За даними оперативної статистики в Україні за 12 місяців 2009 р. зареєстровано 33 424 хворих на активний туберкульоз (72,7 на 100 тис. населення). На обліку в протитуберкульозних закладах України станом на 01.01.2010 р. перебуває 84 048 хворих на всі форми активного туберкульозу, що становить 182,9 на 100 тис. населення^[281]. Враховуючи тенденцію до зростання кількості осіб, які страждають на таку соціально небезпечну хворобу, що намітилися останніми роками та переважно вражає соціально дезадаптовані групи населення (біженці, мігранти, особи, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, бездомні люди тощо), питання обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозних закладів набуває актуальності та значущості.

Національна політика стосовно контролю за туберкульозом проводиться на урядовому рівні Міністерством охорони здоров'я. МОЗ України при консультативній допомозі головного інституту країни з туберкульозу (Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновсько- го АМН України) розроблена стратегія та організаційна мережа для реалізації Національної програми контролю за туберкульозом. Ця мережа передбачає вертикальну підпорядкованість та міжрівневий взаємозв'язок органів управління різних рівнів, оскільки тільки за умови міжрівневої кооперації стратегія контролю за туберкульозом може досягти поставленої мети.

Виходячи з пріоритету прав і свобод людини і громадянина, медична допомога та проведення протитуберкульозних заходів має здійснюватися на основі принципів законності, гуманності, добровільності, доступності, відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально- правовими обмеженнями. Принциповим у цьому контексті стає те, що разом із положеннями статей 5, 6, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 р.¹, закріплене ч. 1 ст. 29 Конституції України право кожної людини на свободу та особисту недоторканність, яке зумовлює обмеження свободи громадянина тільки за рішенням суду, та гарантоване ст. 55 Конституції право кожного на судовий захист його прав і свобод, мають діяти як гарантії від необ- ґрунтованої госпіталізації людини до протитуберкульозного закладу.

Предмет судового розгляду по справах про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу опосередковано стосується суттєвих суб'єктивних прав особи, а тому їх розгляд органом, який не відповідає вимогам незалежності й неупередженості, може створювати загрозу їх порушення. Виходячи з наведених міркувань, встановлення судової юрисдикції цих справ з метою забезпечення найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, хворих на туберкульоз, слід визнати цілком закономірним та виправданим.

У примусовому порядку до протитуберкульозного закладу можуть бути госпіталізовані як громадяни України, так і особи без громадянства та іноземці, які постійно проживають в Україні, а також особи, яким надано статус біженця в Україні. Хворі на туберкульоз із числа осіб без громадянства та іноземців, які постійно проживають в Україні, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні, мають право на медичну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених національним законодавством або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому слід мати на увазі, що у випадку, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз, при розгляді справ про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу іноземців застосовуються правила міжнародного договору (статті 2, 19 Закону України від 05.07.2001 р. N° 2586 "Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз", далі - Закон).

Звернення до суду із заявою та підсудність справ. Теоретичне та практичне значення при розгляді цих справ має визначення кола суб'єктів звернення до суду із заявою про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз або про продовження його примусового лікування, що зумовлено відсутністю відповідної правової регламентації у ЦПК. У загальному вигляді це питання регулюється ч. 7 ст. 12 Закону, згідно з якою відповідна заява може бути подана до суду представником протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим.

За змістом зазначеної норми закону суб'єкт звернення до суду із заявою визначається за двома взаємопов'язаними критеріями: