Право на психіатричну допомогу та форми психіатричної допомоги. До судової юрисдикції віднесено розгляд справ про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку. Суд згідно з п. 9 ч. 2 ст. 234 ЦПК розглядає ці справи в порядку окремого провадження. За юридичною природою право на медичну допомогу є одним з особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи (ст. 284 ЦК). Відмітимо, що надання психіатричної допомоги в примусовому порядку пов'язане з обмеженням свободи та особистої недоторканності людини, тому віднесення розгляду цих справ до судової юрисдикції є гарантією захисту прав та охоронюваних законом інтересів людини і суспільства шляхом справедливого, неупере- дженого та своєчасного розгляду й вирішення справи. Враховуючи це, надання психіатричної допомоги у примусовому порядку може здійснюватись виключно на підставах та за умов, визначених законом.

Принагідно слід відзначити, що збереження та укріплення психічного здоров'я є одним із приоритетних напрямів державної діяльності. Примусові заходи медичного характеру як специфічні заходи соціального захисту спрямовані на захист суспільства від суспільно небезпечних дій осіб, які страждають на психічний розлад, та усунення цієї небезпеки шляхом ефективного лікування таких осіб та їх ресоціалізації.

Принципового значення, наголошують фахівці, набуває на сьогодні реформування існуючої у державі системи надання психіатричної допомоги з метою підвищення її ефективності та наближення до демократичних зразків, що діють у розвинутих країнах світу. Визначальним у системі надання психіатричної допомоги стає добровільність - принцип "інформованої згоди", та наявність медичних показань^[262].

Встановлені національним законодавством заходи та порядок надання психіатричної допомоги у примусовому порядку передусім мають відповідати загальновизнаним міжнародним нормам і стандартам у сфері надання психіатричної допомоги, зокрема, резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18 лютого 1992 р. № 46/119 щодо принципів захисту осіб із психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги; положень та поглядів Всесвітньої психіатричної асоціації про права і юридичний захист психічно хворих, прийнятих Генеральною Асамблеєю ВПА на VIII Всесвітньому конгресі по психіатрії 17 жовтня 1989 р. в Афінах; Конвенції про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування, яка підписана 28 березня 1997 р. у Москві та ратифікована Україною із застереженнями 11 січня 2000 р.^[263] Будь-яке примусове втручання в життя людини, обмеження її свободи та особистої недоторканності шляхом надання психіатричної допомоги у примусовому порядку є грубим порушенням прав людини та основних прав пацієнта, тому для такого втручання необхідні особливі підстави, чітко визначені критерії та встановлені гарантії захисту прав людини, до якої застосовуються відповідні примусові заходи. Лікування та госпіталізація не повинні проводитися проти волі пацієнта, якщо тільки пацієнт не страждає серйозним психічним розладом. Діагноз має встановлюватися відповідно до міжнародно прийнятих медичних стандартів, лікарі при цьому мають діяти із дотриманням канонів медичної науки. Серйозність психічного захворювання та шкоди, яку пацієнт може спричинити собі та оточуючим, мають бути встановлені у відповідності з їх визначенням у національному законодавстві. Остаточне рішення про госпіталізацію пацієнта у примусовому порядку може бути прийнято тільки судом або компетентним незалежним органом, передбаченим у законі, і тільки після відповідних належних слухань. Пацієнти мають бути повністю поінформовані щодо їх лікування і прав. Вони мають право на апеляцію та особисту участь у слуханнях суду чи іншого компетентного органу.

Як зазначалося, у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 8 жовтня 1977 р. № 818 (1977) "Про положення психічно хворих"; рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи від 22 лютого 1983 р. № R(83) "Про правовий захист осіб, які страждають на психічні захворювання та були госпіталізовані в примусовому порядку"; рекомендаціях від 24 лютого 2004 р. № R(2004)10 "Відносно захисту прав людини та гідності осіб із психічними захворюваннями" містяться принципові положення стосовно того, що особи із психічними розладами повинні мати можливість здійснювати всі громадські та політичні права, а обмеження цих прав допускається виключно відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не можуть ґрунтуватися лише на факті психічного захворювання. Особам, які страждають на психічний розлад, має бути гарантовано право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку незалежним та неупередженим судом із забезпеченням права на правову допомогу.

Правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою визначені у Законі України від 22.02.2000 р. № 1489-ИІ "Про психіатричну допомогу" (далі - Закон).

Психіатрична допомога згідно зі ст. 1 Закону визначається як комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбаченими цим законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

До примусових спеціальних заходів надання психіатричної допомоги законом віднесено:

1.  психіатричний огляд;
2.  амбулаторна психіатрична допомога та її продовження;
3.  госпіталізація до психіатричного закладу та продовження такої госпіталізації.

Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром із метою з'ясування наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Амбулаторна психіатрична допомога - це психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених законом, профілактику, діагностику, лікування психічних розладів, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах.

Госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку - це надання психіатричної допомоги у стаціонарних умовах понад 24 години підряд із підстав, встановлених законом (статті 1, 11-13 Закону).

Відповідно до ст. 4 Закону психіатрична допомога має надаватися на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.

Дія зазначеного закону поширюється на громадян України, осіб без громадянства та іноземців, що постійно проживають в Україні. Особи без громадянства та іноземці, які постійно проживають в Україні, а також особи, яким надано статус біженця в Україні, мають право на медичну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених національним законодавством або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України. При цьому слід враховувати, що у випадку, коли міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені внутрішнім законодавством України, мають бути застосовані правила міжнародного договору.

Суб'єкти, які уповноважені звертатися до суду. Підсудність справ. Вимоги до заяви. Чинне процесуальне законодавство визначає коло суб'єктів, які можуть звернутися до суду з вимогою про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, та встановлює спеціальні правила підсудності справ цієї категорії. Відповідно до ст. 279 ЦПК правом звернення до суду з відповідною заявою закон наділяє лікаря-психіатра та представника психіатричного закладу. Отже, родичі, знайомі, співробітники, законні представники, органи опіки та піклування та інші заінтересовані особи не наділені правом на звернення до суду з вимогою про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Право на медичну допомогу є одним з особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи. Застосування заходів медичного характеру в примусовому порядку є втручанням у життя людини та суттєво зачіпає її права, тому закон виходить із того, що право на подання заяви повинно мати обмежене коло осіб. Перелік суб'єктів звернення до суду з вимогою про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

До психіатричних закладів законом віднесені психоневрологічні, наркологічні чи інші спеціалізовані заклади, центри, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги (ст. 1 Закону), зокрема, лікарняні багатопрофільні заклади - Українська психіатрична лікарня з інтенсивним (суворим) наглядом; лікарняні однопрофільні заклади - психіатричні лікарні, психіатричні диспансери, психоневрологічні лікарні (наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 р. N° 385^[264]. Офіційним представником психіатричного закладу виступає керівник цього закладу.

Лікар-психіатр - це лікар, який має відповідну кваліфікаційну категорію за цією спеціальністю та ліцензію, отриману в порядку, встановленому законом (ст. 10 Закону). Згідно з Переліком лікарських посад у закладах охорони здоров'я, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 р. № 385, до лікарів - спеціалістів у галузі психіатрії віднесено: лікаря-психіатра, лікаря- психіатра дитячого, лікаря-психіатра підліткового, лікаря-психіатра дільничного, лікаря-психіатра підліткового дільничного^[265]. Відповідно до п. 3.7 Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.12.1997 р. № 359, кваліфікація лікарів-спеціалістів визначається атестаційною комісією за другою, першою та вищою кваліфікаційними категоріями. Атестація проводиться передусім з метою підвищення відповідальності за ефективність і якість роботи^[266].

Необхідно звернути увагу й на те, що закон наділяє кожного із зазначених суб'єктів правом на звернення до суду з вимогою про надання відповідного виду психіатричної допомоги. Так, заява про проведення психіатричного огляду, надання амбулаторної психіатричної допомоги або її продовження в примусовому порядку може бути подана лікарем-психіатром. Заява про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку або про продовження такої госпіталізації подається представником психіатричного закладу. Ці вимоги закону не завжди дотримуються. Наприклад, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою лікаря-психіатра Івано- Франківської обласної клінічної психоневрологічної лікарні № 3 про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, яка в судовому засіданні була підтримана представником Івано- Франківської обласної клінічної психоневрологічної лікарні № 3, ухвалив рішення про задоволення заявленої вимоги.