По іншій справі Канівський міськрайонний суд Черкаської області прийняв до провадження заяву головного лікаря Канівської центральної лікарні про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, розглянув цивільну справу у відкритому судовому засіданні, задовольнив заявлені вимоги^[267].

Підсудність цієї категорії справ диференційована залежно від суб'єкта звернення до суду та виду психіатричної допомоги. Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду, надання амбулаторної психіатричної допомоги або її продовження в примусовому порядку подається до місцевого суду за місцем проживання особи, яка потребує психіатричної допомоги. Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку або про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцем знаходження цього закладу. Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК України).

У випадках, коли відповідно до закону примусова госпіталізація була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, у якому перебуває особа, має направити до суду заяву про її примусову госпіталізацію протягом 24 годин (ч. 4 ст. 280 ЦПК). Підставою для психіатричного огляду без усвідомленої згоди особи або її законного представника та її примусової госпіталізації лікарем-психіатром є випадки, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (статті 11, 14 Закону).

Ці положення законодавства зумовлюються необхідністю оперативного невідкладного надання особі медичної допомоги за наявності для цього визначених у законі підстав, у тому числі й психіатричної допомоги у примусовому порядку, що не може бути повною мірою забезпечено у разі вирішення цього питання судом, враховуючи необхідність дотримання встановленої процесуальним законодавством цивільної процесуальної форми відкриття провадження у справі, її розгляду та вирішення, хоча й у скорочені строки, а також передбачені законом загальні правила оскарження та виконання рішень за цією категорією справ. У контексті цього в юридичній літературі наголошується про необхідність одночасного забезпечення оперативності вирішення питання про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та гарантій безпеки від незаконного застосування відповідних медичних заходів, у зв'язку з цим пропонується передбачити негайне виконання рішень по справах цієї категорії^[268].

Законодавчий припис стосовно направлення до суду психіатричним закладом, у якому перебуває особа, заяви про її примусову госпіталізацію протягом 24 годин має екстраординарний характер. На психіатричний заклад законом покладено обов'язок звернутися до суду з відповідною заявою із метою забезпечення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, до яких була застосована примусова госпіталізація до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів.

Заява про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку за формою та змістом має відповідати загальним та спеціальним вимогам, які встановлені законом. Передусім у заяві про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку повинні бути чітко зазначені підстави для надання особі відповідної психіатричної допомоги та зазначені відомості, що вказують на відсутність усвідомленої згоди особи чи її законного представника щодо надання такої допомоги.

Спеціальні вимоги до заяви, яка подається до суду лікарем- психіатром або представником психіатричного закладу, визначені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.07.2001 р. № 304 "Про затвердження окремих форм документів з питань психіатричної допомоги", згідно з яким, зокрема, заява лікаря-психіатра має бути ним підписана із прикладанням особистої печатки, а заява представника психіатричного закладу подається за його підписом і прикладанням печатки закладу^[269].

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, який має містити обґрунтування необхідності надання особі такої допомоги та інші матеріали. До заяви про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги або примусову госпіталізацію та її продовження має бути доданий висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали (ч. 2 ст. 280 ЦПК).

Комісія лікарів-психіатрів згідно зі ст. 1 Закону складається з двох чи більше лікарів-психіатрів, які колегіально приймають рішення з питань, пов'язаних із наданням психіатричної допомоги. Висновок викладається в письмовій формі за підписом лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів. При складанні висновку лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом. Іншими відповідними матеріалами можуть бути виписки з історії хвороби особи, довідки про проведення психіатричних оглядів цієї особи у минулому тощо.

Підстави надання психіатричної допомоги. Відповідно до закону підставами для проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника є відомості щодо можливості обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (частини 1, 5 ст. 11 Закону).

Під усвідомленою згодою відповідно до ст. 1 Закону розуміється згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їхні побічні ефекти та альтернативні методи лікування.

Підставою для надання амбулаторної психіатричної допомоги без усвідомленої згоди особи або її законного представника може бути встановлення в неї тяжкого психіатричного розладу, внаслідок чого вона може завдавати значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психіатричного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги (ч. 2 ст. 12 Закону).

Під тяжким психіатричним розладом розуміється розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведін- ку. Діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих Міністерством охорони здоров'я України для застосування в Україні. Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'язаних із станом її психічного здоров'я.

В основу організації амбулаторної психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади (дорослим та дітям), закладено диспансерний метод надання медичної допомоги, при якому шляхом диспансеризації осіб із психічними захворюваннями та станами реалізується один з основних напрямів охорони здоров'я - профілактичний. Диспансеризація - це організація роботи психіатричних закладів стосовно систематичного нагляду за перебігом психічного розладу особи, яка страждає на психічний розлад, на її прохання або за усвідомленою згодою, або за згодою її законного представника, а також надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за рішенням суду. Вона має здійснюватися на принципах доцільності, адекватності та безперервності впродовж усього періоду її надання. Залежно від характеру та перебігу психічного розладу диспансеризація здійснюється у вигляді диспансерного та консультативного нагляду.

Диспансерний нагляд - це комплекс заходів при наданні амбулаторної психіатричної допомоги, який здійснюється лікарем-психіатром та/або іншими фахівцями психіатричного закладу, шляхом визначення особі, яка страждає на психічний розлад, терміну (дати, часу) відвідувань психіатричного закладу, запрошення її на психіатричний огляд, відвідувань удома на прохання або за усвідомленою згодою особи, яка страждає на психічний розлад, або її законного представника, або без такої згоди у разі надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за рішенням суду, з метою безперервного систематичного спостереження за перебігом психічного розладу, умовами життя та соціального функціонування особи, та здійснення необхідних профілактичних, діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів, спрямованих на покращення та відновлення стану її психічного здоров'я.

Консультативний нагляд - це надання амбулаторної психіатричної допомоги особам, які страждають на психічний розлад, шляхом спостереження лікарем-психіатром (іншими фахівцями психіатричного закладу) за перебігом психічного розладу, проведення відповідних діагностичних, лікувальних, реабілітаційних та медико-соціальних заходів на прохання або за усвідомленою згодою особи, яка страждає на психічний розлад, або її законного представника, якщо форма та характер перебігу психічного захворювання не потребують установлення за особою диспансерного нагляду, або відсутня усвідомлена згода особи чи її законного представника на проведення диспансерного нагляду, а підстави для надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку відсутні (пп. 1.2; 2.1; 2.2; 3.2; 3.3 Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги, затвердженої наказом МОЗ України від 22.01.2007 р. № 20)^[270]. Із цього випливає, що амбулаторна психіатрична допомога за рішенням суду має надаватися у вигляді диспансерного нагляду.

Підставами для госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, тобто без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника є можливість її обстеження або лікування лише в стаціонарних умовах у разі встановлення в неї тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: