Згідно зі ст. 25 Закону особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на безоплатну юридичну допомогу з питань, пов'язаних з її наданням, що відповідає Принципам захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, які визначені Резолюцією № 46/119 Генеральної Асамблеї ООН на 75-му пленарному засіданні 17 грудня 1991 р., чинність яких визнана Україною. Втім на сьогодні у чинному вітчизняному законодавстві відсутній правовий механізм надання при розгляді цивільних справ безоплатної юридичної допомоги. З метою втілення законодавчих приписів щодо надання безоплатних соціальних юридичних послуг у юридичній літературі пропонується створити інститут соціальних адвокатів, які мають за рахунок держави захищати права та інтереси недієздатних, обмежено дієздатних, осіб, які не мають повної дієздатності, малозабезпечених осіб; визнати їх участь як гарантів захисту прав зазначених осіб обов'язковою, оскільки законні представники неспроможні надати кваліфіковану правову допомогу^[273]. Висловлено також слушну думку про доцільність безкоштовного призначення адвоката особі, якій надається психіатрична допомога у примусову порядку, якщо вона не може забезпечити самостійно такі послуги у зв'язку з недостатністю коштів для оплати послуг^[274]. Саме таким чином, до речі, вирішується це питання цивільним процесуальним законодавством Російської Федерації. Так, відповідно до ст. 304 ЦПК РФ передбачена участь адвоката за призначенням суду як представника особи, стосовно якої розглядається питання про примусову госпіталізацію до психіатричного стаціонару. Враховуючи наведене, вважаємо за доцільне передбачити у законі призначення представника (адвоката за призначенням) особам, які страждають на психічний розлад, при розгляді справ про надання в примусовому порядку психіатричної допомоги.

Законом не передбачено обов'язкове проведення при розгляді цієї категорії справ судово-психіатричної експертизи. Втім слід мати на увазі, що встановлення правильного та кваліфікованого діагнозу щодо наявності в особи тяжкого психічного розладу та його наслідків, має суттєве значення, оскільки цим обумовлюється наявність чи відсутність підстав для надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку. Тому слушною уявляється думка науковців, які вважають, що доцільним є призначення судово-психіатричної експертизи, якщо під час розгляду справи виникає сумнів у правильності поставленого діагнозу^[275]. Призначення та проведення судово-психіатричної експертизи за мотивованою ухвалою суду здійснюється в порядку, передбаченому статтями 143-150 ЦПК, Інструкцією про проведення судово- психіатричної експертизи в Україні та Порядком проведення судово- психіатричної експертизи, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.2001 р. № 397^[276]. Водночас, враховуючи складність та тривалість за часом процедури проведення експертиз, обов'язкове призначення та проведення судово-психіатричної експертизи по кожній справі про надання у примусовому порядку психіатричної допомоги слід визнати недоречним. Правовою альтернативою призначенню судово-психіатричної експертизи можна визнати залучення до участі у справі незалежного спеціаліста в галузі психіатрії за рахунок держави. Вважаємо, що незалежна професійна думка спеціаліста допоможе суду всебічно та повно оцінити обґрунтованість вимог, викладених лікарем-психіатром або представником психіатричного закладу у поданій до суду заяві, та зробити правильний висновок щодо наявності чи відсутності підстав для надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку. Виходячи з цього, слушною уявляється висловлена науковцями пропозиція визнати участь такого спеціаліста у розгляді справ про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку обов'язковою^[277].

За результатами розгляду справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку суд постановляє рішення, яке має відповідати загальним вимогам, передусім бути законним та обґрунтованим. Дослідивши надані та витребувані докази, встановивши всі факти, що мають значення для розгляду справи, суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відхиляє вимогу про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку. Вирішуючи питання про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, суд має виходити з презумпції психічного здоров'я особи, тобто з того, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбаченому законом.

Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра або представника психіатричного закладу є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку. Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника про припинення надання психіатричної допомоги в примусовому порядку є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги (ст. 282 ЦПК).

При задоволенні заяви про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу керівник цього закладу на підставі рішення суду зобов'язаний негайно повідомити про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку членів її сім'ї, інших родичів або законного представника. За відсутності відомостей про наявність членів сім'ї, інших родичів або законного представника в особи, яку госпіталізовано, а також про їх місце проживання повідомляються органи внутрішніх справ за місцем проживання цієї особи (ч. 5 ст. 16 Закону).

Згідно із законом суб'єкти звернення, особи, які страждають на психічні розлади, та їх законні представники звільняються від судових витрат, пов'язаних із розглядом питань щодо захисту прав і законних інтересів особи при наданні психіатричної допомоги в порядку, встановленому законом (п. 3 ч. 4 ст. 81 ЦПК; ст. 32 Закону; п. 41 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів від 21.01.1993 р. № 7-93 "Про державне мито").

Рішення суду по справі може бути в передбаченому законом порядку оскаржено заявником, заінтересованими особами та іншими особами, які брали участь у справі. Законної сили рішення суду про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку набуває в загальному порядку. Копія рішення про надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги або про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу надсилається органові опіки та піклування для вжиття заходів щодо охорони майнових інтересів особи, яка перебуває на лікуванні в психіатричному закладі (ст. 23 Закону).