Правовий режим інформації, яка містить банківську таємницю.

Банківська система є важливою складовою економіки у будь-якій країні. З метою забезпечення її стабільного та ефективного функціонування держава створює відповідні умови та встановлює гарантії банківської діяльності. Одне з головних місць серед них займає забезпечення захисту інформації, яка містить банківську таємницю, прав та законних інтересів учасників фінансово-кредитних відносин. Виходячи з цього, розкриття інформації щодо фізичних та юридичних осіб має здійснюватися виключно на підставах, в обсягу та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до чинного законодавства інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, яка поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (статті 1, 28 Закону України від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ "Про інформацію"). Поняття інформації з обмеженим доступом у законі не визначено. В юридичній літературі пропонується під інформацією з обмеженим доступом розуміти відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України та які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур^[288]. Правовою підставою для цього служать положення ст. 32 Конституції України, згідно з якою не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згідно зі ст. 30 Закону від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ "Про інформацію" за правовим режимом інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну. Таємною є інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю (банківську, комерційну, професійну, службову, адвокатську, лікарську тощо), розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Інститут банківської таємниці є складовою правової системи кожної розвинутої країни світу, зміст якої зумовлюється особливостями економіко-правової доктрини держави та формуванням нормативної бази, що забезпечує правовий захист інформації з обмеженим доступом^[289].

Правовий режим банківської таємниці визначається ЦК України та Законом України від 07.12.2000 р. № 2121-Ш "Про банки і банківську діяльність". Відповідно до ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані у випадках та в порядку, встановлених законом. Слід відмітити, що режим банківської таємниці діє не тільки відносно договору банківського рахунка, а й договору банківського вкладу (депозиту), якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті цього договору (ч. 3 ст. 1058 ЦК України).

Зміст банківської таємниці визначено ст. 60 Закону України від

1. р. № 2121-Ш "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон). Банківською таємницею є інформація, тобто сукупність відомостей, які характеризуються певними правовими ознаками, їх обсяг не може повільно розширюватися або звужуватися. Банківську таєм- ницю становить інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин із ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею згідно із зазначеною нормою закону, зокрема, є:

1.  відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;
2.  операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3.  фінансово-економічний стан клієнтів;
4.  системи охорони банку та клієнтів;
5.  інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи-клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6.  відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7.  інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8.  коди, що використовуються банками для захисту інформації.

До банківської таємниці належить також інформація, яка залишилася у банку після смерті особи, оскільки довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком тільки особам, зазначеним власником у заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників (ч. 3 ст. 62 Закону).

Крім того, банківською таємницею є й інформація про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта (ч. 4 ст. 62 Закону).

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, також становить банківську таємницю. Забезпечення збереження банківської таємниці є обов'язком банку, за його невиконання винні особи несуть передбачену законом відповідальність.

Верховний Суд України в узагальненні судової практики розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, відзначив, що системний аналіз відповідного законодавства дає можливість до передбаченого законом переліку відомостей, що ста- новлять банківську таємницю, віднести також персональні дані про дійсних клієнтів банку, отриманих банком офіційно; відомості про майно, яке знаходиться на зберіганні у банку (про його власника, перелік і вартість, про види банківського заощадження); інформація про осіб, які хотіли стати клієнтами банку, але за певних причин ними не стали; інформація про клієнтів, які вже припинили свої відносини з банком^[290] .

Разом з тим встановлений законом режим банківської таємниці не має абсолютного характеру. Закріплені законом правила збереження банківської таємниці не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково відповідним банком на його розсуд. При цьому Національний банк України уповноважений видавати нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надавати роз'яснення щодо застосування таких актів.

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій. Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, не поширюються на службовців НБУ або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом від 20.05.1999 р. № 679-ХІУ "Про Національний банк України" здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю. Банк має право розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, особі (в тому числі яка уповноважена діяти від імені держави), на користь якої відчужуються активи та зобов'язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації. Національний банк України (тимчасовий адміністратор) має право надавати Міністерству фінансів України інформацію, яка містить банківську таємницю щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава. Національний банк України відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, а також отримувати від органу банківського нагляду іншої держави таку інформацію. Надана (отримана) інформація може бути використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму (ст. 62 Закону). Більше того, згідно зі ст. 64 Закону України від 07.12.2000 р. № 2121-Ш "Про банки і банківську діяльність" на банки покладається обов'язок ідентифікувати клієнтів, які здійснюють значні та/або сумнівні операції, та за власною ініціативою надавати інформацію щодо ідентифікованих осіб спеціальним органам із боротьби з організованою злочинністю. Ознаки значної та/або сумнівної фінансової або кредитної операції визначені в ч. 3 ст. 64 Закону України від 07.12.2000 р. № 2121-Ш "Про банки і банківську діяльність"; Роз'ясненнях з питань виконання окремих вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" - Лист Національного банку України від 19.04.2001 р. № 18-112/1467-2599^[291]; Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженому постановою правління Національного банку України № 279 від 06.07.2000 р.^[292]; листі Національного банку України № 18-112/20043401 від 28.05.2002 р. щодо виконання ст. 64 Закону України від

1. р. № 2121-Ш "Про банки і банківську діяльність" у частині повідомлень про значні та/або сумнівні операції^[293] та Положенні про банк даних про сумнівні фінансові операції, затвердженому наказом № 233 Державної податкової інспекції України від 21.05.2003 р.^[294]

Зазначені випадки надання банками інформації з обмеженим доступом слід розглядати як встановлені законом винятки із покладеного на банки обов'язку щодо збереження банківської таємниці. Принциповим у контексті викладеного є те, що розкриття банківської таємниці як правомірна правова дія може відбуватися виключно на підставах та в порядку, передбачених законом.

За змістом ст. 62 Закону України від 07.12.2000 р. № 2121-Ш "Про банки і банківську діяльність" випливає, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається: