Ухвалене судом рішення про задоволення заяви про розкриття банківської таємниці згідно зі ст. 290 ЦПК підлягає негайному виконанню, що має бути обов'язково зазначено в резолютивній частині рішення. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Рішення суду може бути в п'ятиденний строк оскаржене особою, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявником до апеляційного суду в установленому законом порядку.

Слід зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 290 ЦПК правом на апеляційне оскарження ухваленого судом рішення наділені тільки заявник та особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці. Банк до визначеного законом кола суб'єктів, які мають право оскаржити рішення суду, не входить. Утім суди не завжди звертають на це увагу. Напри- клад, Верховний Суд України, розглянувши справу за заявою Державної податкової адміністрації у Запорізькій області про розкриття ВАТ "Родовід банк" інформації, яка містить банківську таємницю, щодо ПП "Трикветрум груп", скасував рішення Апеляційного суду м. Києва, на підставі того, що ним була прийнята та розглянута апеляційна скарга ВАТ "Родовід банк", який згідно зі ст. 290 ЦПК не має права на апеляційне оскарження рішення суду^[318].

На думку Верховного Суду України, висловлену з цього питання в узагальненні судової практики розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, банк за спеціальною нормою процесуального права не наділений правом на оскарження в апеляційному порядку рішень за зазначеною категорією справ, що пов'язано з особливостями розгляду та вирішення справи, з відсутністю у банку певної зацікавленості в результаті вирішення справи і безперечним (технічним) обов'язком виконати рішення суду. Верховний Суд України також зазначив, що певні обмеження права на оскарження судового рішення не можна розглядати як порушення конституційного права на оскарження та права на справедливий судовий розгляд у контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вони вводяться для забезпечення ефективності судочинства з урахуванням потреб держави, суспільства або окремих осіб^[319]. Таку точку зору важко визнати обґрунтованою.

Передусім варто зауважити, що згідно з ч. 1 ст. 27, ст. 292 ЦПК, які мають загальний характер, правом на апеляційне оскарження наділені сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. 2 ст. 26 ЦПК у справах окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. За правилами ч. 1 ст. 289 ЦПК справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядаються за повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, який набуває статусу особи, яка бере участь у справі. Банк як особа, яка бере участь у справі, має юридичну заінтересованість у розгляді справи і відповідний обсяг процесу- альних прав та обов'язків. Відсутність матеріально-правової заінтересованості банку в розгляді справи не зумовлює відсутність у нього процесуальної заінтересованості. Це у свою чергу свідчить про можливий вплив ухваленого по справі рішення на його права та обов'язки щодо інших осіб, які беруть участь у справі. Заінтересованість банку в розгляді справи та, як наслідок, наявність підстав для надання йому права на оскарження ухваленого за результатами розгляду справи рішення може певною мірою обумовлюватися тим, що забезпечення збереження банківської таємниці є обов'язком банку, за його невиконання винні особи несуть передбачену законом відповідальність. У банку виникає обов'язок розкрити на підставі рішення суду банківську таємницю відносно певної особи, а в окремих випадках і стосовно інших клієнтів банку (контрагентів), перед якими банк несе певні зобов'язання, у тому числі щодо збереження банківської таємниці. Такі особи не залучаються до участі у справі і фактично позбавлені можливості захистити свої права.

Крім того, визначення Верховним Судом України обов'язку банку розкрити на підставі рішення суду банківську таємницю безперечним (технічним) обов'язком виконати рішення суду є не зовсім зрозумілим. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх і підлягають виконанню (ст. 14 ЦПК). Рішення суду виконуються в добровільному або примусовому порядку (ст. 30 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-ХІУ "Про виконавче провадження"). Банк, як і будь-яка інша особа, яка бере участь у справі, зобов'язаний виконати рішення суду. У випадку, якщо банк добровільно цього не зробить, рішення підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Принципове значення у вирішенні цієї проблеми має й те, що механізм судового захисту не обмежується реалізацією права на звернення до суду, розглядом справи та ухваленням рішення судом першої інстанції. Невід'ємною складовою судового захисту є виправлення вищестоящою судовою інстанцією помилок, яких припустився суд при розгляді справи. Тому забезпечення рівних можливостей щодо захисту своїх прав та інтересів усіх осіб, які беруть участь у справі, унеможливлює позбавлення будь-кого з них права на оскарження рішення без достатніх для цього підстав.

Крім того, аналізуючи чинне цивільне процесуальне законодавство, можна зробити висновок, що закон із кола суб'єктів, наділених правом на оскарження рішення суду, виключає учасників процесу, що не входять до складу осіб, які беруть участь у справі. Обмеження права на оскарження рішення будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, окрім випадку, що розглядається, закон не передбачає. Більше того, чинний ЦПК розширив коло суб'єктів, які мають право на оскарження рішення, наділивши таким правом осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки (ст. 27 ЦПК; ч. 1 ст. 27, ст. 292 ЦПК). Тобто обмеження права на оскарження рішення встановлені законом тільки по справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, та стосовно однієї з осіб, яка бере участь у справі - банку, що свідчить про наявну суперечність загальній конструкції оскарження судових рішень та співвідношення загальних правил цивільного судочинства і правил окремого провадження.

На відміну від загальних правил оскарження та виконання судових рішень, закріплених ст. 294, ч. 1 ст. 328, ч. 2 ст. 368 ЦПК, для оскарження рішення про розкриття банківської таємниці встановлені скорочені строки, а оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Враховуючи правову природу справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, та особливості виконання рішень по цих справах, зазначені законодавчі приписи уявляються зайвими. Передусім слід зазначити, що розкриття банківської таємниці має незворотний характер, оскільки специфіка цих справ унеможливлює застосування повороту виконання у випадку скасування оскарженого рішення. Таким чином, правові наслідки встановлення скороченого строку оскарження блокуються негайним виконанням рішення, недопустимістю зупинення його виконання та неможливістю застосування повороту виконання у разі його скасування. Нанівець зводиться й саме право на оскарження рішення суду. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення є одним із конституційних принципів судочинства, що закріплено ст. 129 Конституції України. Існуючий порядок оскарження рішень по справах про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, де-юре забезпечує право осіб, що беруть участь у розгляді цієї категорії справ, на апеляційне та касаційне оскарження ухваленого судом рішення, а де-факто ні, оскільки реалізація наданого законом права на оскарження рішення в даному випадку практично виключає можливість досягнути бажаного правового результату.

Викладене дає підстави для висновку, що встановлені законом винятки із загальних правил щодо строків оскарження та порядку виконання рішень про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, не мають необхідної узгодженості їх правової регламентації та не є достатньою гарантією забезпечення прав та інтересів учасників процесу. Тому уявляється доцільним, виходячи із встановленого законом скороченого строку на оскарження рішення по справах про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, передбачити загальний порядок виконання рішень за цією категорією справ та можливість зупинення їх виконання у разі оскарження за наявності клопотання особи, яка оскаржила рішення, та за умови, що суд визнає це необхідним.