Слід зазначити, що правильне визначення обсягу (меж розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мета її використання є одним із найважливіших питань при розгляді цих справ, про що свідчить судова практика. Обставини, якими обґрунтовується необхідність розкриття банківської таємниці, мета та межі її розкриття залежать від суб'єкта звернення, його статусу, завдань його діяльності, виконуваних функцій і компетенції, що передбачено Законом України від 07.12.2000 р. № 2121-ИІ "Про банки і банківську діяльність", законами, які регулюють діяльність цих суб'єктів, та іншими спеціальними законами України, застосування та посилання на які є обов'язковим, про що мова йшла раніше. Саме ці обставини і становитимуть предмет доказування по справах про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.

Відповідно до закону вимагати розкриття банківської темниці у судовому порядку можна відносно конкретних фізичних та юридичних осіб, в обсязі (межах розкриття), передбачених законом. Це обов'язково має враховуватися судом при розгляді справ даної категорії. Так, при проведенні Державною податковою адміністрацію (далі - ДПА) планової перевірки регіонального управління АКБ "Надра" (далі - Банк) з питання дотримання податкового та валютного законодавства виникла потреба в ознайомленні з документами первинного бухгалтерського обліку на підтвердження достовірності даних фінансово- господарської діяльності банку. Адміністрація банку відмовила працівникам податкової адміністрації в наданні зазначених документів, без яких неможливо здійснити перевірку правильності, повноти та своєчасності сплати банком податків до бюджету і визначити суму податкових зобов'язань платників податків у частині відповідності заявлених у податкових деклараціях даних.

Рішенням районного суду заяву про оскарження зазначених дій службової особи Банку задоволено частково. Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні заяви. Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону, є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.

Судом касаційної інстанції встановлено, що на підставі п. 2 Указу Президента України "Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності" відповідно до Національного плану проведення документальних перевірок працівниками ДПА проводилася документальна планова перевірка Банку з питань дотримання податкового та валютного законодавства. ДПА направила запит на адресу Банку про надання доступу до первинних бухгалтерських документів з метою проведення перевірки, зокрема правильності виконання податкових зобов'язань платниками податків, однак у доступі до первинної бухгалтерської документації Банк відмовив із поясненням, що відповідно до статей 60-62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо фізичних і юридичних осіб, яка містить банківську таємницю, надається в іншому порядку.

Суд першої інстанції визнав незаконними дії Банку щодо відмови у наданні інформації та документів для перевірки на підставі того, що документи та інформація, яка вимагалася ДПА, не становить банківську таємницю, а проведення такої перевірки мало місце в межах компетенції податкового органу.

Скасовуючи зазначене рішення та постановляючи нове про відмову в задоволенні заяви, апеляційний суд виходив із того, що службовою особою Банку неправомірних дій не вчинено, оскільки нею були надані для перевірки всі необхідні документи, а в наданні документів, які складають банківську таємницю, було правомірно відмовлено на підставі ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Так, відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" податкові органи вправі отримувати від комерційних банків (у порядку, передбаченому законодавством для розкриття банківської таємниці) довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки підприємств, установ та громадян про поточні та вкладні (депозитні) рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів у порядку, визначеному законодавством, входити в будь-які інформаційні системи, зокрема комп'ютерні, для визначення об'єкта оподаткування.

Порядок розкриття банківської таємниці визначено у ст. 62 Закону "Про банки і банківську діяльність", яка, зокрема, передбачає надання органам податкової служби інформації щодо фізичних та юридичних осіб на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що запит податкових органів про надання для огляду документів первинного бухгалтерського обліку (договорів векселів, довіреностей, приходних та витратних ордерів тощо), які відповідно до ст. 60 Закону "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, без зазначення конкретних юридичних та фізичних осіб не відповідає вимогам ст. 62 цього Закону, а тому відмова службової особи Банку в наданні цієї інформації є правомірною. Податковим органом вимага- лася відповідна інформація без зазначення конкретних фізичних і юридичних осіб, про що свідчить акт Державної податкової інспекції (Рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.09.2003 р.)^[312].

По іншій справі судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області задовольнила скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар" на рішення Червоно- заводського районного суду м. Харкова, яким була задоволена заява ДПІ про розкриття Харківською обласною філією АКБ "Укрсоцбанк" інформації, яка містить банківську таємницю, з тих підстав, що в рішенні не зазначена мета використання інформації, яка містить банківську таємницю, обсяги (межі розкриття) інформації значно перевищені, ніж дозволяє п. 5 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу України". Зокрема, органи податкової служби мають право отримувати на підставі рішення суду інформацію про обіг та обсяг коштів на рахунках конкретної юридичної або фізичної особи. При цьому розкриття інформації про контрагентів цієї особи, які до того ж є клієнтами іншого банку, є неприпустимим. Незаконність такого розширення обсягів інформації, яка містить банківську таємницю, обумовлена встановленою законом забороною банку розкривати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена вказані в документах, угодах та операціях особи, відносно якої вимагається розкриття інформації (ч. 4 ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність")^[313].

Аналогічної помилки припустилася судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області при розгляді справи за апеляційною скаргою ДПІ на рішення Червонозавод- ського районного суду м. Харкова про розкриття АКБ "УкрСиббанк" інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичної особи - ПП "АГРО-ОЙЛ" із зазначенням контрагентів^[314].

Висновок щодо недопустимості розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, із значним перевищенням меж (обсягу) її розкриття ніж дозволяє зазначена у заяві мета використання та обсяг повноважень заявника на отримання відповідної інформації (у тому числі й розкриття інформації із зазначенням контрагентів), знайшла своє відбиття у значній кількості рішень Верховного Суду України^[315].

Водночас слід зазначити, що практика судів щодо вирішення питання стосовно визначення судами обсягу розкриття банківської таємниці при розгляді справ цієї категорії не є однаковою. Так, Верховний Суд України, розглянувши справу за заявою Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Лугтехснаб", касаційну скаргу ДПІ задовольнив частково, рішення Ленінського районного суду м. Луганська і ухвалу апеляційного суду Луганської області скасував та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі того, що зазначеними судовими рішеннями було безпідставно відмовлено у задоволенні заявленої ДПІ вимоги щодо зазначення контрагентів ТОВ"Лугтехснаб" за банківськими операціями.

На обґрунтування своєї позиції Верховний Суд зазначив, що з аналізу ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що на вимогу відповідних уповноважених державних органів банк вправі надати інформацію, яка містить банківську таємницю, у межах і обсягах, визначених цим та іншими законами, тобто обмежену за обсягом інформацію.

Зазначені обмеження не стосуються випадків надання банком інформації, яка є банківською таємницею, за дозволом клієнта чи за рішенням (вимогою) суду.

Такий висновок узгоджується з п. 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 267, яким передбачено, що банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо вони зазначені в документах, договорах та операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта іншого банку або вимозі, рішенні (постанові) суду.

На порушення норм процесуального права суд належним чином не перевірив та не надав оцінки доводам ДПІ щодо підстав розкриття банківської таємниці у визначених нею обсягах і межах, ураховуючи положення Закону України "Про державну податкову службу України" про компетенцію і повноваження органів державної податкової служби щодо перевірки дотримання суб'єктами підприємницької діяльності податкового законодавства. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України і при розгляді справи за заявою Державної податкової інспекції Жовтневого району м. Луганська стосовно розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, із зазначенням контрагентів щодо МПП "Діамант-Сервіс"^[316].

Таким чином, неправильне визначення у судовому рішенні за цією категорією справ обсягу (меж розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, свідчить про неправильне застосування судом законів, які встановлюють підстави отримання інформації, що містить банківську таємницю, мету її використання та обсяг повноважень заявників щодо отримання такої інформації. Виходячи із наведених чинників, положень ч. 4 ст. 62 Закону України від 07.12.2000 р. № 2121-Ш "Про банки і банківську діяльність" та п. 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 р. № 267^[317], інформація про контрагентів може бути розкрита банком тільки за вимогою чи рішенням суду з підстав, передбачених законом.