Право суб'єктів на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, диференціюється за характером та обсягом (межами) інформації, яка підлягає розкриттю. Характер інформації, право на отримання якої має суб'єкт, зумовлюється його статусом, метою та завданнями його діяльності, компетенцією та виконуваними цим суб'єктом функціями. За обсягом розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, може бути необмеженим або обмеженим.

Необмежена інформація - це будь-які відомості, що становлять банківську таємницю. Необмежену за обсягом інформацію банк має право надати власнику інформації (клієнту банку). На письмовий запит або дозвіл клієнта банк розкриває інформацію, яка становить банківську таємницю, в обсязі, визначеному в цьому запиті або дозволі. Необмежену за обсягом інформацію банк надає за письмовою вимогою або рішенням суду, а також на вимогу службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах наданих законом повноважень здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Обмежена інформація надається банком визначеним у законі органам державної влади з урахуванням виконуваних ними функцій, із питань, зазначених у законі, за загальним правилом за конкретний проміжок часу та лише стосовно операцій за рахунками чітко визначених суб'єктів: конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Інформація, що містить банківську таємницю стосовно фізичної особи - громадянина, який не є суб'єктом підприємницької діяльності, може бути розкрита банком тільки на вимогу суду або за рішенням суду.

Отримання зазначеними у законі суб'єктами інформації, яка містить банківську таємницю, може відбуватися в позасудовому або судовому порядку. В позасудовому порядку, тобто безпосередньо від банку, таку інформацію можуть отримати тільки особи, які за законом наділені відповідним правом. Виходячи з того, що згідно з чинним законодавством право звернення безпосередньо до банку з вимогою про розкриття банківської таємниці з питань, на підставах та в обсязі, визначених законом, має вичерпний перелік суб'єктів, інші фізичні та юридичні особи, в тому числі й державні органи, можуть отримати таку інформацію в судовому порядку на підставі відповідного рішення суду.

Судова юрисдикційність справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю. Чинним ЦПК регламентовано розгляд справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, за правилами окремого провадження (п. 11 ст. 234 ЦПК). Закріплення судової процедури розгляду справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, зумовлено необхідністю забезпечення більш надійного та ефективного захисту банківської таємниці і, відповідно, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також інтересів держави.

За статистичними даними Державної судової адміністрації України, у 2008 р. на розгляд місцевих судів по першій інстанції надійшло 4 тис. 813 цивільних справ окремого провадження про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Закінчено провадження в 4 тис. 726 справах, або 93,1 % від кількості тих, що перебували на розгляді судів. Із ухваленням рішення розглянуто 4 тис. 238 справ, або 89,7 % від кількості справ, провадження в яких закінчено. Вимоги задоволено у 3 тис. 647 справах, їх частка серед числа справ, розглянутих з ухваленням рішення, становить 86,1 %. Суди закрили провадження у 112 справах, без розгляду залишено 328 заяв. Аналіз цих даних свідчить про те, що в 2008 р. лише у 4 % від усіх справ цієї категорії суди відмовляли в задоволенні вимог про розкриття банківської таємниці.

У I півріччі 2009 р. на розгляд місцевих судів по першій інстанції надійшла 2 тис. 31 цивільна справа окремого провадження про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Провадження закінчено у 1 тис. 949 справах, або 81,9 % від кількості тих, що перебували на розгляді судів. Із ухваленням рішення розглянуто 1 тис. 759 справ, або 90,3 % від кількості справ, провадження в яких закінчено. Вимоги задоволено у 1 тис. 481 справі, їх частка серед числа справ, розглянутих з ухваленням рішення, становила 84,2 %. Суди закрили провадження у 17 справах, без розгляду залишено 144 заяви. Таким чином, відмовлено в задоволенні вимог лише в 7,6 % від заявлених у суді.

За апеляційними скаргами у 2008 р. апеляційними судами розглянуто 415 цивільних справ зазначеної категорії, або 9,8 % від кількості справ, розглянутих місцевими судами з ухваленням рішення. Скасовано і змінено в апеляційному порядку 148 судових рішень у справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Апеляційні суди ухвалили 52 нових рішення, або 38 % від усіх скасованих. В апеляційному порядку змінено 11 судових рішень, ухвалених місцевими судами у справах зазначеної категорії, залишено без змін 267 рішень місцевих судів.

У I півріччі 2009 р. апеляційними судами за апеляційними скаргами розглянуто 183 цивільні справи зазначеної категорії. Апеляційні суди ухвалили 31 нове рішення, або 47,7 % від усіх скасованих. В апеляційному порядку змінено 19 судових рішень, ухвалених місцевими судами у справах зазначеної категорії. У I півріччі 2009 р. в апеляційному порядку без змін залишено 99 рішень місцевих судів^[300].

При відкритті провадження у справі найбільш складним є питання щодо визначення суб'єктів, які мають право звернення до суду із заявою про розкриття банківської таємниці. Пов'язане це з тим, що ЦПК України не встановлює кола уповноважених на це осіб. На перший погляд, зазначене положення закону в контексті конституційного принципу доступу до правосуддя (статті 55, 124 Конституції та ст. 3 ЦПК) є підставою для твердження щодо необмеженого кола суб'єктів звернення із зазначеною вимогою до суду. Проте, враховуючи, що інформація, яка містить банківську таємницю, має режим інформації з обмеженим доступом, а заява про її розкриття згідно зі ст. 287 ЦПК подається до суду у випадках, встановлених законом, склад суб'єктів, наділених правом доступу до такої інформації, у тому числі і за рішенням суду, слід визнати обмеженим. Підкріплює цю тезу сформульований у ст. 30 Закону України від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ "Про інформацію" загальний принцип доступу до такої інформації, на підставі якого інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо вона є суспільно значущою і право громадськості знати цю інформацію переважає право власника на її захист.

Суд може в порядку окремого провадження розглядати справи про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, за заявою:

а) осіб, які мають право на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, але за законом не наділені правом безпосереднього звернення до банку з вимогою про її розкриття;

б) осіб, наділених правом безпосереднього звернення до банку із заявою про розкриття банківської таємниці, у випадку відмови банку в задоволенні такої вимоги.

У контексті зазначеної проблеми Верховний Суд України в узагальненні судової практики розгляду справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, визначаючи суб'єктів, які мають право звернення до суду з заявою про розкриття банківської таємниці, наголосив, що суд не має права відмовити у прийнятті заяви та відкритті провадження у справі у випадку, якщо особа у відповідності з наданими законом повноваженнями має право безпосереднього звернення до банку з вимогою про розкриття банківської таємниці в обмеженому обсягу, але звертається до суду з вимогою про її розкриття в повному обсягу^[301].

Відкриття провадження у справі здійснюється на підставі належним чином оформленої заяви, поданої уповноваженим суб'єктом. Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, за формою та змістом має відповідати загальним правилам, закріпленим ст. 119 ЦПК, та вимогам, які містяться у спеціальних нормах. Згідно зі ст. 288 ЦПК у заяві про розкриття банківської таємниці має бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника заявника, коли заява подається представником; 3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; 4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; 5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Науково-практичне значення має визначення підсудності справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю. Згідно із ст. 287 ЦПК заява про розкриття банківської таємниці щодо юридичної або фізичної особи подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує цю особу. Отже, закон встановлює виключну підсудність справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю.

Банк - це фінансова установа, що має статус юридичної особи (ст. 2 Закону України від 07.12.2000 р. № 2121-Ш "Про банки і банківську діяльність"). Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК). Згідно із ч. 3 ст. 9 та ч. 2 ст. 17 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-ГУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" відомості про місцезнаходження юридичної особи повинні міститися у Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Закон передбачає право юридичної особи здійснювати всі або частину її функцій через відповідні структурні підрозділи (філії, представництва тощо), що розташовані поза її місцезнаходженням, які не набувають статусу юридичної особи (ч. 1 та ч. 3 ст. 95 ЦК). Відомості про філії юридичної особи та їх місцезнаходження також мають бути внесені до єдиного державного реєстру (ч. 4 ст. 89 ЦК). Згідно з п. 28 ст. 2 Закону України від