ТОВ "Ягуар". Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області задовольнила скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар" на рішення Червоно- заводського районного суду м. Харкова, яким була задоволена заява ДПІ про розкриття Харківською обласною філією АКБ "Укрсоцбанк" інформації, яка містить банківську таємницю, з тих підстав, що ТОВ "Ягуар" не було повідомлено про час і місце розгляду справи, тобто суд розглянув справу з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування ухваленого рішення. Судова колегія зазначила, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 289 ЦПК про час і місце розгляду справи повідомляється тільки заявник, якщо справа про розкриття банківської таємниці розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки. Справа була розглянута за відсутністю у судовому засіданні заявника та інших заінтересованих осіб - ТОВ "Ягуар" та Харківської обласної філії АКБ "Укрсоц- банк", які не були повідомлені про час і місце розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи, у поданій до суду заяві не міститься посилань на те, що розкриття банківської таємниці має бути здійснено з метою охорони державних інтересів та національної безпеки. За таких обставин неповідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду справи є порушенням вимог закону, що призвело до неповного з'ясування обставин справи¹.

Утім проблема полягає не тільки в необхідності обґрунтування застосування зазначеного положення закону у кожному конкретному випадку. Виникає питання щодо відповідності передбаченого ч. 1 ст. 289 ЦПК положення про розгляд справи тільки з повідомленням заявника основним засадам цивільного судочинства та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у контексті гарантованого кожному права на справедливий судовий розгляд, зокрема, з дотриманням належної судової процедури, одним із елементів якої є належне повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про час та місце розгляду справи, можливість бути присутнім при розгляді справи та заслуханим особисто. У вітчизняному цивільному процесуальному законодавстві вимога щодо дотримання належної судової процедури знайшла певне відтворення у положеннях ч. 1 ст. 158, п. 3 ч. 1 ст. 311, п. 3 ч. 1 ст. 338, ч. 1 ст. 27 ЦПК, відповідно до яких

розгляд судом цивільної справи має відбуватися з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі, а порушення цієї вимоги закону є безумовною підставою для скасування судового рішення незалежно від того, чи призвело це до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 ЦПК за загальними правилами справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Зазначені суб'єкти входять до складу осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 26 ЦПК). Статусу заявника набуває особа, яка звертається до суду із заявою про розкриття інформації, що містить банківську таємницю. Заінтересованими особами у справах про розкриття банківської таємниці є банк та фізична або юридична особа, відносно яких вимагається розкриття відповідної інформації, які мають процесуальні права, закріплені ст. 27 ЦПК, зокрема брати участь у судових засіданнях.

М. І. Балюк та Д. Д. Луспеник із цього приводу зазначають, що у випадку розгляду справи тільки за участю заявника з метою охорони державних інтересів та національної безпеки можуть порушуватися "засадничі" положення цивільного процесу^[309]. Дійсно, наслідком застосування ч. 1 ст. 289 ЦПК є те, що особа, стосовно якої заявник вимагає розкриття банківської таємниці, позбавляється права брати участь у судовому засіданні та бути заслуханим особисто, у зв'язку з чим втрачає можливість реалізувати надані їй законом відповідно до її процесуального статусу процесуальні права та належним чином захистити свої законні інтереси.

Щодо тлумачення та застосування ст. 289 ЦПК у частині розгляду справи в закритому судовому засіданні з повідомленням тільки заявника у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, є сенс звернутися до спеціальних нормативних актів - Концепції національної безпеки України, схваленої постановою Верховної Ради України від 18 липня 1995 р. № 532-95-п^[310] та Закону України від 19.06.2003 р. № 964-ІУ "Про основи безпеки України", в яких визначаються основи національної державної політики. Відповідно до статей 1, 5 цього Закону під національною безпекою розуміється захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам, тобто явищ і чинників, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Визначення терміна "охорона державних інтересів та національної безпеки" частково дає Конституційний Суд України у рішенні від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), де вказано, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі державних інтересів завжди лежить потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, на охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та ін.

Зазначимо також, що Законом України від 21.01.1994 р. № 3855-ХГГ "Про державну таємницю" визначено режим державної таємниці. Згідно зі ст. 1 цього Закону державна таємниця - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України. Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється за правилами встановленої законом процедури прийняття відповідного рішення державним експертом із питань таємниць шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей.

Із наведеного вбачається наявність тісного зв'язку між інтересами держави, національною безпекою, державною таємницею та критеріями їх визначення, що, у свою чергу, свідчить про можливість їх забезпечення при розгляді справ у порядку цивільного судочинства за допомогою однакових процесуальних заходів.

Нерозголошення державної або іншої таємниці з метою охорони державних інтересів та національної безпеки в цивільному судочинстві забезпечується шляхом розгляду справ у закритому судовому засіданні. При цьому в закритому судовому засіданні мають право бути присутніми особи, які беруть участь у справі (ст. 6 ЦПК), до яких у справах про розкриття банківської таємниці, як зазначалося, належать заявник, банк та фізична або юридична особа, стосовно яких вимагається розкриття відповідної інформації. Отже, зазначені особи мають право брати участь у розгляді справи як у відкритому, так і закритому судовому засіданні, з обов'язковим повідомленням про час та місце його проведення. Закономірно виникає питання, чому зазначений спосіб не можна визнати достатнім заходом, адекватним характеру і масштабам загроз національним інтересам, коли справа про розкриття банківської таємниці розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки.

Викладене дає підстави для твердження, що положення чинного цивільного процесуального законодавства потребують перегляду в аспекті вимог справедливого судового розгляду та належної судової процедури. Вважаємо за доцільне узгодити положення ч. 1 ст. 289 ЦПК з основними принципами цивільного судочинства та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. За умови закріплення відповідних винятків, установити чіткі критерії визначення державних інтересів та національної безпеки, які можуть служити підставою для проведення судового засідання тільки за участю заявника, та конкретизувати умови, за яких зазначене положення закону має застосовуватися судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 289 ЦПК неявка в судове засідання без поважних причин заявника та/або особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, проте суд може визнати їх явку обов'язковою.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відхиляє вимогу про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичної або фізичної особи.

Суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви, якщо під час судового розгляду буде встановлено відсутність передбачених законом підстав для розкриття банківської таємниці щодо фізичної або юридичної особи. Так, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15.12.2009 р. у цивільній справі № 2-0-201/09 за заявою відкритого акціонерного товариства "Олешинське", товариства з обмеженою відповідальністю "Нові аграрні технології" про розкриття ВАТ "Кредобанк" відносно ТОВ "Нова-проммонтаж" інформації, яка містить банківську таємницю, а саме інформацію про перерахування коштів за придбані ним будівлі з прилюдних торгів, призначених державною виконавчою службою Головного управління юстиції у Хмельницькій області, у задоволенні заяви було відмовлено з таких підстав. У судовому засіданні було встановлено, що за результатами проведення прилюдних торгів відбувається відчуження майна, виставленого на продаж. Відтак боржник як сторона виконавчого провадження залишається учасником цивільно-правової угоди, укладеної із набувачем реалізованого майна, а тому вправі вимагати по суду стягнення погодженої ціни. Розкриття інформації про рух коштів на рахунку набувача нерухомості не може забезпечити виконання умов прилюдних торгів. Крім того, із заяви вбачається, що у матеріалах справи, яка розглядається господарським судом, є копії платіжних доручень банківській установі про перерахування відповідної суми^[311].

У рішенні про задоволення заяви має бути зазначено: а) повне ім'я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або знаходження, а також повне ім'я представника одержувача, коли інформація надається представнику; б) повне ім'я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або знаходження цієї особи; в) повне найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; г) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мета її використання.