•  вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
•  неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (ст. 14 Закону).

Продовження надання психіатричної допомоги у примусовому порядку може відбуватися за відсутності підстав для її припинення. У зв'язку з цим особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів- психіатрів не рідше одного разу на місяць з метою встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації. За необхідності продовження госпіталізації у примусовому порядку понад 6 місяців представник психіатричного закладу повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження такої госпіталізації. До мотивованої заяви має бути доданий висновок комісії лікарів-психіатрів з обґрунтуванням необхідності продовження примусової госпіталізації. У подальшому продовження госпіталізації особи в психіатричному закладі проводиться щоразу на строк, який не може перевищувати 6 місяців (ч. 5 ст. 12, ч. 3 ст. 17 Закону). Така норма встановлена для забезпечення постійного контролю суду за законністю надання особі психіатричної допомоги.

Особа, якій надається психіатрична допомога у примусовому порядку, або її представник мають право вимагати припинення надання такої допомоги. У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу мають бути наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги (ч. 3 ст. 280 ЦПК). Такими обставинами можуть бути факти, що свідчать про відсутність підстав та недоцільність продовження надання психіатричної допомоги у примусовому порядку. Доказами, що підтверджують зазначені факти, можуть бути виписки з історії хвороби щодо результатів обстежень стану здоров'я особи, які проводилися під час її лікування, висновки незалежних лікарів-психіатрів тощо. Суд згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК у випадках, коли щодо отримання необхідних доказів у осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, за їх клопотанням має витребувати такі докази. Крім того, суд на підставі ч. 2 ст. 235 ЦПК з метою з'ясування обставин справи, яка розглядається в порядку окремого провадження, може витребувати необхідні докази з власної ініціативи. Заява може бути подана до суду через три місяці з дня ухвалення рішення про примусове надання амбулаторної психіатричної допомоги, або її продовження, примусової госпіталізації або її продовження (ст. 17 Закону). Надання цього права фізичній особі або її законному представнику обумовлюється тим, що перебування особи в психіатричному закладі у примусовому порядку може здійснюватися лише протягом наявності підстав, за якими було прийнято рішення про надання психіатричної допомоги.

Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги, подається до суду за місцем проживання особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за місцем знаходження психіатричного закладу (ч. 2 ст. 279 ЦПК).

Розгляд справи. Судове рішення. Розгляд справ про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку здійснюється за загальними правилами цивільного судочинства з винятками та доповненнями, передбаченими законом. Так, розгляд справ про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку проводиться судом колегіально в складі одного судді і двох народних засідателів (ч. 4 ст. 234 ЦПК).

Законом встановлено скорочені строки розгляду справ про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку:

•  про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку розглядається судом протягом 24 годин;
•  про проведення в примусовому порядку психіатричного огляду повинні розглядатися судом протягом 3 днів;
•  про надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації мають бути розглянуті протягом 10 днів.

Обчислення зазначених у законі строків здійснюється з дня надходження заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку до суду (ч. 1 ст. 281 ЦПК). При цьому слід звернути увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 122 ЦПК питання про відкриття провадження або про відмову у відкритті провадження у справі суддя має вирішити не пізніше десяти днів із дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків. Таким чином, строками, встановленими для вирішення питання про відкриття провадження у справі, поглинаються передбачені законом скорочені строки для розгляду справ даної категорії. Зазначена неузгодженість, на нашу думку, має бути усунена шляхом встановлення у законі обов'язку судді вирішити питання про відкриття провадження у справі у день надходження до суду заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 281 ЦПК України справи за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізації у примусовому порядку розглядаються:

•  у присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку;
•  з обов'язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву;
•  з обов'язковою участю законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов'язані з наданням психіатричної допомоги.

У випадку, якщо особи, участь яких є за законом обов'язковою, не з'являться в судове засідання, суд має мотивованою ухвалою відкласти розгляд справи.

Слід звернути увагу на те, що закон вимагає не участі, а присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку. Зумовлюється це, на наш погляд, тим, що участь суб'єктів у процесі передбачає, як правило, наявність у особи усвідомленої правової позиції у справі та активну процесуальну діяльність, здійснення ними певних процесуальних дій і виконання покладених обов'язків з метою досягнення бажаних правових результатів. На відміну від участі у процесі присутність особи в судовому засіданні може мати пасивніший характер. Активна участь у розгляді справи особи, щодо якої вирішується питання про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, безпосередньо залежить від стану її здоров'я, а присутність може бути забезпечена, як правило, у будь-якому випадку. Таким чином, особливу увагу при розгляді цих справ слід приділяти отриманню пояснень особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, оскільки це має суттєве значення для формування висновку суду про стан її здоров'я.

Принципового значення у зв'язку з наведеним набуває забезпечення захисту прав особи, яка страждає на психічний розлад, якщо вона за станом здоров'я не може бути навіть присутньою у судовому засіданні. З цією метою законом передбачена обов'язкова участь у розгляді справи законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов'язані з наданням психіатричної допомоги, та прокурора. Обов'язковість участі законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов'язані з наданням психіатричної допомоги, зумовлюється необхідністю забезпечення захисту прав та інтересів особи, у випадках, коли за станом здоров'я особа не може здійснити захист прав самостійно, у тому числі не може обрати адвоката чи іншу особу для представництва у суді.

Згідно зі ст. 1 Закону законними представниками осіб, яким надається у примусовому порядку психіатрична допомога, є батьки, уси- новлювачі, опікуни або інші особи, уповноважені законом представляти інтереси осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі здійснювати захист їх прав, свобод та інтересів при наданні такої допомоги. При цьому психіатричні та психоневрологічні установи, до яких госпіталізовано недієздатну особу, що не має опікуна, не можуть виступати її законними представниками в суді при розгляді справ про примусову госпіталізацію або продовження строку такої госпіталізації. Виконувати функції законних представників у суді в цьому випадку мають органи опіки та піклування^[271].

Обов'язковість участі прокурора по цих справах встановлена на підставі визначеного ст. 121 Конституції України статусу прокуратури та покладеної на неї функції представництва інтересів громадян та держави в суді у випадках, передбачених законом. Представництво інтересів громадян у суді прокурор може здійснювати на будь-якій стадії процесу у разі, якщо вони неспроможні через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права та охоронювані законом інтереси (ч. 2 ст. 45 ЦПК, ст. 36^[272] Закону України від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ "Про прокуратуру"). Заслуговує на увагу висловлена у процесуальній літературі думка, що представництво інтересів громадян прокурором не слід пов'язувати тільки з порушенням цивільної справи, участь прокурора є можливою й при розгляді справ, провадження по яких відкрито за ініціативою інших суб'єктів, зокрема, у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним у випадках розгляду справи без участі цього громадянина¹. Під час розгляду справ про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізації у примусовому порядку прокурор має здійснювати представництво інтересів особи, щодо якої розглядаються питання, пов'язані з наданням психіатричної допомоги, незалежно від її особистої участі в судовому засіданні, що випливає із змісту ч. 2 ст. 281 ЦПК.