•  про обов'язкову примусову госпіталізацію особи, хворої на туберкульоз, до протитуберкульозного закладу;
•  про продовження примусового лікування хворої на туберкульоз особи.

При визначенні форми і змісту заяви про примусову обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування в такому закладі слід керуватися загальними правилами цивільного судочинства з урахуванням вимог, що містяться у спеціальних нормах. У заяві передусім має бути зазначено, з якою саме вимогою звертається уповноважений на це суб'єкт: про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування в цьому закладі. У заяві також обов'язково має бути зазначено встановлені законом підстави для такої госпіталізації або продовження лікування.

Підставами для обов'язкової госпіталізації фізичної особи до протитуберкульозного закладу, що випливає із змісту ст. 12 Закону, є:

•  виявлення у хворого заразної форми туберкульозу, в тому числі із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію;
•  ухилення хворої особи від обов'язкового лікування;
•  становлення загрози розповсюдження хвороби серед населення.

Фізична особа визнається хворою на заразну форму туберкульозу

у випадку захворювання на активну форму туберкульозу, тобто якщо виявлено мікобактерії туберкульозу (позитивна імунна реакція на туберкульоз), що підтверджується результатами клінічних, лабораторних та рентгенологічних досліджень, унаслідок чого вона є джерелом інфекції для осіб, які з нею контактують.

Підставою для продовження примусового лікування хворої на туберкульоз особи може служити те, що за результатами лікування не досягнуто вилікування хворого, що має бути зазначено у відповідному висновку лікарської комісії протитуберкульозного закладу, в якому особа перебуває на лікуванні. Ефективність лікування хворих оцінюється за результатами когортного аналізу. Під вилікуванням розуміють досягнення припинення бактеріовиділення, підтверджене мазком і/або культуральним дослідженням, та клініко-рентгенологічної стабілізації після завершення призначеного повного курсу антимікобактеріальної терапії (Інструкція про клінічну класифікацію туберкульозу та її застосування, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.06.2006 р. № 385¹).

До заяви обов'язково додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування (ч. 1 ст. 284 ЦПК). У висновку має бути зазначений діагноз (заразна форма туберкульозу), встановлений за правилами діагностування туберкульозу, передбаченими Концепцією адаптованої ДОТС-стратегії в Україні та наказом Міністерства охорони здоров'я України від 06.06.2006 р. № 384 "Про затвердження Протоколу надання медичної допомоги хворим на туберкульоз", де надана клінічна класифікація туберкульозу, яка адаптована до міжнародної і дозволяє дотримуватися єдиних поглядів, понять і термінів. Ця класифікація включає весь цикл спостереження за хворим: діагностування туберкульозу із зазначенням методів його підтвердження, вибір категорії лікування, вибір диспансерної категорії, оцінка ефективності і наслідків лікування¹. Висновок викладається в письмової формі за підписом членів лікарської комісії. У заяві також мають бути зазначені докази, які підтверджують факт ухилення хворого від лікування або злісного порушення ним лікарняного режиму. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу оплаті не підлягають (п. 2 ч. 4 ст. 81 ЦПК).

Особливістю відкриття провадження по цих справах є те, що відповідно до ч. 2 ст. 284 ЦПК уповноважені особи протитуберкульозних закладів зобов'язані протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої (заразної, активної) форми туберкульозу подати до суду заяву про примусову госпіталізацію особи до відповідного лікувального закладу. Однак, враховуючи необхідність дотримання встановленої процесуальним законодавством цивільної процесуальної форми, у тому числі при відкритті провадження у справі, слід визнати, що передбаченого законом обов'язку певних суб'єктів подати до суду заяву в скорочені строки явно недостатньо для досягнення цієї мети. Згідно з ч. 3 ст. 122 ЦПК суд вирішує питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення її недоліків, що може звести нанівець обов'язок подати до суду заяву про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу протягом 24-х годин з часу виявлення в особи заразної форми туберкульозу. У зв'язку з цим доречно передбачити у законі обов'язок судді вирішити питання про відкриття провадження у справі в день надходження до суду належно оформленої заяви про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Крім того, законом не передбачені правові наслідки невиконання протитуберкульозним закладом обов'язку подати протягом 24 годин з часу виявлення в особи загрозливої (заразної, активної) форми туберкульозу заяву до суду про її примусову госпіталізацію. Не встановлена відповідальність протитуберкульозного закладу за невиконання покладеного на нього обов'язку, не визначено правового механізму відкриття провадження у справі у цьому випадку. Зазначені прогалини у законодавстві перешкоджають оперативному вирішенню питання щодо госпіталізації особи до протитуберкульозного закладу та зумовлюють необхідність відповідної правової регламентації цих питань.

Розгляд справ та ухвалення рішення. Розгляд цивільних справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або продовження лікування в ньому здійснюється за загальними правилами цивільного судочинства з деякими винятками та доповненнями, передбаченими законом. Так, справи про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз або про продовження його примусового лікування розглядаються судом колегіально у складі одного судді і двох народних засідателів (ч. 4 ст. 234 ЦПК), що пов'язано з необхідністю контролю суспільства за розглядом цих справ. Законом передбачені скорочені строки розгляду даної категорії справ. Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі (ст. 285 ЦПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 285 ЦПК особа, відносно якої вирішується питання про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, має право на особисту участь у судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними цього закладу вона становить загрозу розповсюдження хвороби серед оточуючих її людей. Слід зазначити, що при застосуванні цього законодавчого припису можуть виникнути певні труднощі. Як відмічалося, згідно із ст. 12 Закону підставами для обов'язкової госпіталізації фізичної особи до протитуберкульозного закладу є ухилення від лікування хворого на заразну форму туберкульозу, в тому числі із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, що становить загрозу розповсюдження хвороби серед населення. Отже, факт захворювання на заразну форму туберкульозу вже свідчить про те, що особа становить загрозу розпо

всюдження хвороби, чим обумовлюється підвищений рівень суспільної небезпеки. Зазначені факти, тобто захворювання особи на заразну форму туберкульозу, ухилення хворої особи від обов'язкового лікування та становлення загрози розповсюдження хвороби серед населення складають предмет доказування у цих справах. Тому навряд чи можна ставити право особи на особисту участь у судовому засіданні у залежність від зазначених у ч. 1 ст. 285 ЦПК обставин. Невипадково закон визнає обов'язковою при розгляді цієї категорії справ участь представника хворої особи, що певною мірою може компенсувати неспроможність особи брати особисту участь у судовому засіданні під час розгляду справи і забезпечити захист прав та інтересів такої особи. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 285 ЦПК обов'язковою при розгляді цих справ є участь представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі. У випадку, коли особи, участь яких у процесі відповідно до закону є обов'язковою, не з'являться в судове засідання, суд має мотивованою ухвалою відкласти розгляд справи.

Факти, що становлять предмет доказування, мають бути доведені під час розгляду справи на підставі наданих суду доказів. Доказами по цих справах є мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, виписки з історії хвороби із зазначенням діагнозу - заразна форма туберкульозу, довідки про перебування особи на обліку у протитуберкульозному закладі, інші письмові докази тощо.

Залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Рішення про задоволення заяви є підставою для примусової госпіталізації або подальшого лікування особи в протитуберкульозному закладі на встановлений законом строк. Згідно із ч. 3 ст. 12 Закону обов'язкова госпіталізація осіб, щодо яких ухвалено відповідне рішення, здійснюється на строк до трьох місяців. Продовження лікування цих осіб здійснюється за рішенням суду на визначений ним строк на підставі висновку лікарської комісії протитуберкульозного закладу.

Рішення суду може бути в передбаченому законом порядку оскаржено заявником та іншими заінтересованими особами, які брали участь у справі. Закон не встановлює скороченого строку оскарження рішень за цією категорією справ та не передбачає негайного їх виконання. Втім, враховуючи характер даної категорії справ, зумовлений підвищеним рівнем суспільної небезпеки заразної форми туберкульозу, виявленої у хворого, необхідність одночасного забезпечення оперативності надання медичної допомоги та гарантій безпеки від незаконного застосування медичних заходів у примусовому порядку, уявляється доцільним передбачити негайне виконання таких рішень та скорочені строки їх апеляційного оскарження й розгляду.

Виконання рішень за справами про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу має певну специфіку. У разі ухилення осіб, хворих на заразні форми туберкульозу, від обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозних закладів або від продовження лікування, щодо яких судом було ухвалено відповідне рішення, органи внутрішніх справ за зверненням керівника протитуберкульозного закладу надають медичним працівникам у межах своїх повноважень допомогу в забезпеченні виконання рішення (ст. 12 Закону). Так, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про міліцію" органи внутрішніх справ можуть за рішенням суду здійснювати привід осіб, хворих на заразні форми туберкульозу, до протитуберкульозного закладу.