Відзначимо, що в адвокатській практиці трапляються випадки, коли вибрана лінія захисту в цілому не суперечить закону, але водночас характеризується аморальністю. Такі, наприклад, типові методи роботи несумлінних адвокатів у справах про зґвалтування, де сторона захисту намагається навмисно дискредитувати потерпілу, з перевищеною пунктуальністю і деталізацією досліджує інтимну сторону її життя у пошуках підтверджень її "легковажності" і т.п. Такі ж аморальні методи захисту, пов'язані з диктуванням обвинуваченому відверто помилкових свідчень, і багато інших, на жаль, поширених в практиці хибних засобів і методів захисту. Часто буває, що ступінь ефективності тих або інших дій адвоката прямо пропорційний рівню їх аморальності. Як тут не пригадати повчання Р. Гарриса про те, що ради служіння своєму клієнту адвокат не повинен забувати своїх обов'язків як людини, а тому повинен відмовитися від ведення справи, якої не може виграти чесними засобами.

Порушенням етики буде будь-який виражений адвокатом зовні сумнів в достовірності документів і інформації, витікаючої від йото довірителя. Якими б неправдоподібними не були ці відомості, які б відомі адвокату обставини не доводили їх невірогідність, він повинен суворо дотримуватися правила неприпустимості сумнівів в правдивості всього того, що повідомляє йото клієнт Вираз адвокатом подібних сумнівів недоречний ні в спілкуванні з довірителем конфіденційно, ні у присутності третіх осіб. Професійна етика виходить з того, що всяке порушення справжнього правила суперечить основі основ адвокатської діяльності: довіри до адвоката з боку клієнта. Вважаємо, що адвокат повинен відмовитися від надання юридичної допомоги, якщо клієнт наполягає на лінії поведінки, яка є злочинною або обманною. Більш юго, слід зауважити, що адвокат не має права рекомендувати клієнту засоби захисту, які явно ускладнюють, затягують розгляд, якщо питання захисту можна вирішити більш простим шляхом, наприклад, шляхом законного компромісу.

І Ісможна обійти мовчанкою додатковий сектор протиріч, який виникає при 'технологічному, розгляді ,угод з правосуддям,, що часто приймає таку форму як адвокатські злочини. Ллє в цій частини нашого оповідання буде логічним лише торкнутися проблеми співвідношення адвокатських злочинів з етичними нормами. Зазначимо, що далеко не кожне порушення професійної етики є адвокатським злочином. Тобто виникає проблема розмежування злочинних посягань з неетичною поведінкою адвоката.

Для наочності наведемо умовний приклад. Так, припустимо, що адвокат свідомо розповсюджує негативні висловлювання у присутності сторонніх осіб про колегу - іншого адвоката. Інформація не знаходить підтвердження і виявляється помилковою, В цьому випадку адвокат вчинив неетичний вчинок, оскільки дискредитував колегу. Дискредитувати - означає підірвати довіру до кого-небудь, чого-небудь, змарнувати чий-небудь авторитет.

Адвокат зобов'язаний утримуватися від будь-яких вчинків, що можуть дискредитувати колег, якщо корпоративні норми або закон не зобов'язали його поступити інакше. Враховуючи те, що дискредитація може бути помилковою і свідомою, треба зауважити про можливість випадків, коли за відсутності ознаки злочину дії адвоката не є і порушенням етики. Наприклад, обвинувачений бреше своєму захиснику, що до нього в ходт бесід оперуповноважені застосовували насильство і примушували до дачі показань. Адвокат, повіривши клієнту, пише скаргу прокурору па дії посадовців з вимогою притягти їх до кримінальної відповідальності. І Іеревірка скарги з'ясовує її помилковість. Тому, в такому випадку, в діях адвоката вбачаються ознаки помилкового доносу. Але відсутня обов'язкова ознака цього складу злочину -свідомість. Ось це як раз гой самий поширений випадок, коли не тільки склад злочин, але й порушення професійної етики в поведінці адвоката відсутні.

Зв'язок і співвідношення між порушеннями професійної етики і іншими, незлочинними, правопорушеннями адвокатів мають ще складніший характер, тобто не всі порушення чинного законодавства можна оцінити як неетичні вчинки. У свою чергу, останні також не завжди пов'язані з порушеннями процесуальних і інших норм. Гак. зриваючи слідчу дію з поважної причини і одноразово, допускаючи деякі незначні перевищення своїх процесуальних повноважень, адвокат формально порушує відповідні вимоги КПК України, але не завжди при цьому провинний в неетичному вчинку,

У випадку, якщо підзахисний не згоден з висновком тієї або іншої операції з правосуддям (з компромісом), адвокат не має права намагатися його переконати. Тільки роз'яснили і проконсультувати підзахисного про умови і наслідки компромісу - це обов'язок захисника, але наполягати, умовляти, а тим більше диктувати, нав'язувати йому свою позицію абсолютно неприпустимо, неетично і зрештою незаконно.

У випадку якщо підзахисний згоден з умовами операції, адвокат зобов'язаний вжити всіх заходів для того, щоб сторона обвинувачення (суд) виконала взяті на себе зобов'язання. Важливо не допустити, щоб несумлінний слідчий (прокурор, суддя) обдурив підзахисного.

1.           Враховуючи те, що адвокати перебувають у рамках закритої юридичної 
системи, висловлене вище дозволяє створити лише найзагальніше враження про те, 
наскільки складним є процес угод з правосуддям

1. Діюче вітчизняне законодавство лише частково дозволяє реалізовувати такого роду договірні відносини сторін в кримінальному процесі.
2. Особливість адвокатської деонтології полягає в тому, що вона характеризує юриспруденцію крізь призму професії адвоката і його діяльності як особи.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) дайте визначення термінів ,угоди і правосуддям,, ,компроміс,, ,договір,, ,професійна етика адвоката,; 2) назвіть і обгрунтуйте приблизний алгоритм щодо компромісного вирішення конфліктних ситуацій у кримінальному судочинстві; і) наведіть приклади ,угод з правосуддям, адвоката в цивільному, адміністративному і господарському судочинстві.

4 КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ ДО ТЕМИ 5. ,адвокатська етика,, ,мораль,, ,професійна деформація,, ,правова культура адвоката,, ,психологічна культура адвоката,, ,політична культура адвоката,, ,замовні кримінальні справи,,  ,тенденційне  слідство,, ,адвокати-порушники,,  ,угоди  з  правосуддям,, ,компроміс,.

Основна література.

1. Адвокатура України: Навчальний посібник. , В.К. ПІкарупа, О.В. Філонов. А.М. Гитов, Ю.Я. Кінаш: За ред. В.К. Шкарупи. - К.: Знання, 2007. - 398 с
2. Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. проф. СЯ, Фурси. -- К.: Видавець Фурса С.Я.: КІІТ, 2007. - Кн. І. - 940 с.

3.   ФіолевськийД.П. Адвокатура: І Іідручник. - К.: Алерга: І Ірецедепт, 2006. - 486 с.

1. Авдеев В., Воскобойник И. Проблемы деятельности адвокат при производстве следственных действий с участием свидетеля // Уголовное право. - 2006. - № 5. - С. 84   86.
2. Сурдукова О.В. Адвокатське розслідування як інститут кримінально-процесуалыюго права // Вісник Академії адвокатури України. - 2005. - № 4. - С. 97 - 103.

Додаткова література.

1. Ведь В.В. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у кримінальному процесі. / Автореф. дис. ... канд. юрид. наук, - Київ, 1999. -18 с.
2. І'армаев Ю.П. Незаконная деятельность адвокатов в уголовном судопроизводстве: Учебник /1 Іаучньїй редактор ВТ Г Карагодин. - М.: Изд-во "Экзамен", 2005 - 512 с.
3. Головань І.В. Захист професійної юридичної таємниці згідно законодавства України га 11 Івейиарії // Адвокат. - 2005. - № І.   С 3 - 7.

9.           Молдован А.В. Забезпечення обвинуваченому права на захист у кримінальному 
процесі Федеративної Республіки Німеччини та України (порівняльно-правове дослідження), - 
Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2003.

10.         Синеокий О.В. Адвокатура как институт правовой помощи и защиты: проблемы 
становления и перспективы развития: Монография. - Запорожье: ЗНУ. 2007 - 432 с.