Так, за конституціями, наприклад, США, Мексиканських Спо­лучених Штатів, КНР, Республіки Куба, не існує інституту до­строкового розпуску парламенту; не може бути розпущена достро­ково й Національна рада Швейцарії. Дострокові вибори Національ­ної ради можливі тільки за повної зміни федеральної конституції, прийнятої лише загальнонаціональним референдумом.

Конституція Австрії надала Національній раді права прийма­ти рішення про свій розпуск (ст. 29, п. 2) до закінчення строку повноважень на основі звичайного закону.

Таке саме право надає Сейму конституційний закон про відно­сини між законодавчою та виконавчою владою Республіки Польща, а також про місцеве самоврядування («Мала Конститу­ція» 1992 р.): «Сейм може бути розпущений власною постановою, прийнятою не менш як двома третинами голосів загального скла­ду депутатів» (ст. 4, п. 3).

Палата депутатів Греції розпускається у випадку необрання Президента навіть у третьому турі (ст. 32 п. 4 Конституції).

Право розпуску парламенту в цілому чи нижньої його палати належить главі держави або уряду за виняткових обставин. Так, Президент Італії може розпустити Палату представників і Сенат або одну з цих палат, заслухавши думку голів палат (ст. 88 Кон­ституції); Президент Республіки Польща може розпустити Сейм після заслуховування Маршала Сейму та Маршала Сенату; од­ночасно з розпуском Сейму припиняється термін повноважень Сенату (ст. 4, п. 4 Конституції).

Право розпуску нижньої палати належить, наприклад, прези­дентам Франції, Індії, Австрії. Палата представників Японії роз­пускається імператором за пропозицією та схвалення Кабінету; англійська Палата громад розпускається королевою за пропози­цією Кабінету і т. ін.

У деяких країнах, наприклад, у Франції, Японії тощо, верхні палати розпуску не підлягають. Не можуть бути розпущені та­кож Рада штатів Індії, Федеральна рада Австрії, які формуються законодавчими органами суб’єктів федерації. Це положення сто­сується також своєрідної палати Німеччини – Бундесрату, – ут­вореної урядами земель; не підлягають розпуску й палати, члени яких не обираються (Палата лордів, Сенат Канади).

Конституції окремих країн можуть приймати рішення про про­довження терміну своїх повноважень за наявності своєрідних умов. Такими умовами були в одних країнах війна (Італія), над­звичайний стан (КНР, Індія), війна, військовий або інший над­звичайний стан (Болгарія).

Якщо вибори парламенту збіглися з настанням надзвичайно­го стану, то вибори відкладаються на строк дії цих умов, а розпу­щений парламент скликається знову.

У конституціях деяких країн указані підстави для розпуску парламенту.

Шведський Ригсдаг розпускається главою держави, якщо він чотири рази відхилив пропозицію Тальмана (голови) Ригсдагу про обрання прем’єр-міністра (розд. 6 § 3 Конституції). Генеральні кортеси Іспанії розпускаються королем, якщо протягом двох місяців після першого голосування жоден з кандидатів на посаду глави уряду не дістав довіри Конгресу.

Підставою для розпуску президентом Народних зборів Бол­гарії є неможливість сформувати Раду Міністрів як представни­ка третьої парламентської групи. У цьому разі президент призна­чає службовий уряд, розпускає Народні збори та призначає нові вибори. Під час дії Конституції Республіки Болгарія 1991 р. пре­зидент двічі розпускав Народні збори та призначав нові вибори.

Президент Республіки Польща може розпустити Сейм, якщо той протягом трьох місяців не прийняв закон про бюджет (ст. 21 «Малої Конституції»). Сейм може виявити недовіру Раді Міністрів і обрати нового голову Ради Міністрів і запропонова­ний ним склад уряду. Якщо Сейм виявив недовіру Раді Міністрів і не обрав її голову, то президент має право прийняти відставку уряду або розпустити Сейм (ст. 57– 62 «Малої Конституції»). Так, у 1993 р. президент розпустив Сейм і призначив нові вибори.

Президент Німеччини може розпустити Бундестаг у випадку необрання федерального канцлера.

Конституції окремих країн закріплюють умови, що виключа­ють право глави держави приймати рішення про розпуск парла­менту в цілому чи його нижньої палати.

Так, Президент Болгарії не може розпускати Народні збори протягом трьох місяців до закінчення строку свого мандата; Пре­зидент Італії – протягом шести останніх місяців своїх повноважень (ст. 99 п. 7 Конституції); Президент Франції не може розпустити Національні збори під час здійснення ними надзвичайних повно­важень (ст. 16 Конституції) та протягом року після обрання На­ціональних зборів у ході дострокових виборів (ст. 12 Конституції).

Не можуть достроково бути розпущені парламенти Іспанії, Польщі, Португалії та інших країн під час надзвичайного стану, а Сейм Польщі – особою, яка тимчасово заміщує президента.

Основні закони Австрії, Угорщини, Греції обмежують право президента розпускати парламент.

Федеральний Президент Австрії може розпустити Національ­ну раду, а Президент Греції – Палату депутатів з однієї підстави лише один раз. Президент Угорщини протягом терміну своїх по­вноважень може скористатися наданим йому правом розпуску Державних зборів не більш як двічі.

Цілі дострокового розпуску парламенту можуть бути різнома­нітними: подолання кризи у діяльності парламенту, намагання од­нопартійного чи коаліційного уряду використати політичну обста­новку, що склалася, для зміцнення своєї позиції у майбутньому пар­ламенті та завдати поразки опозиції в процесі наступних виборів.

Термін повноважень парламенту – це встановлений консти­туцією даної держави період часу, протягом якого орган держав­ної влади здійснює свої конституційні функції складом депутатів, обраних під час проведення виборів. Це визначення притаманне як однопалатному, так і двопалатному парламенту, верхня пала­та кожного з яких обирається на один і той самий термін, що й нижня палата і розпускається разом з нею.