Слід відмітити, що в той час, коли велися теоретичні суперечки навколо проблеми відшкодування моральної (немайнової) шкоди, в деяких випадках радянське законодавство давало правову оцінку немайновій шкоді [7,19]. Більше того, судова практика допускала відшкодування такої шкоди. Цікаву думку, про приховане існування в чинному радянському законодавстві інституту моральної (немайнової) шкоди - "немайнової шкоди в похідних формах", висловив В.Тараненко, аргументувавши свій погляд тим, що разом із відшкодуванням за завдану шкоду, в багатьох випадках суди стоять на позиціях компенсації шкоди за рахунок додаткових витрат потерпілому (протезування, лікування, придбання засобів пересування), що на його думку і є підтвердженням [60,114-115]. На різницю між сумами відшкодування, яка фактично і була компенсацією за моральну (немайнову) шкоду, звертала увагу Д.В.Боброва [61,115-121]. Тих же поглядів дотримувалась і К.Б.Ярошенко [62,168-169], В.Т.Смирнов, А.А.Собчак [63,63].

Незважаючи на негативне ставлення до інституту моральної (немайнової) шкоди в СРСР, інших позицій притримувалося законодавство більшості соціалістичних країн. Можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачалося Цивільним кодексом Польської Народної республіки 1964 року (стаття 444), Цивільним кодексом Чехословацької Радянської Соціалістичної Республіки (стаття 444), статтею 52 Закону Народної Республіки Болгарія "Про зобов'язання і договори" від 1950 року, Трудовому кодексі Німецької Демократичної Республіки [64,170-172].

Показовим виступає підхід запропонований польською доктриною і законодавством. Так, передбачалося не тільки гіпотетичне право потерпілого на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, але і досить незвичайні для того часу положення, наприклад, періодичність платежів на користь потерпілого, який втратив працездатність; відшкодування в разі смерті іншої особи; спадкування вимоги відшкодування. Крім того, Н.Г.Катанян наголошував ще на гуманному характері передбаченого польським законодавством відшкодування, яке "повинно мати міру і не сприяти збагаченню" [64,170-172].

Таким чином, можна відмітити, що для цього періоду розвитку інституту моральної (немайнової) шкоди характерним було те, що спеціальних доктринальних досліджень не проводилося. Питання компенсації моральної (немайнової) шкоди розглядалися виключно в похідній формі і в тому обсязі, який був потрібен авторам для характеристики того чи іншого досліджуємого ним інституту. І лише на початку дев'яностих років двадцятого сторіччя намітилася протилежна тенденція.

Отже, підсумовуючи, слід зазначити, що в поглядах на поняття, зміст, історичний розвиток інституту моральної (немайнової) шкоди в країнах романо-германської та англо-американської правових систем, можна виявити однакові підходи до розуміння інституту як одного із способів захисту порушених прав особи. Слід визнати, що незважаючи на належність країн до різних систем деліктів, типовість в підходах до змісту інституту виявляється не тільки в складових самого інституту, але й у виявленні і формуванні цілої сукупності цінностей і випадків, за умови і для захисту яких використовується інститут моральної (немайнової) шкоди.

В правових системах країн існують два підходи до питань визначення і застосування інституту моральної (немайнової) шкоди, які склалися під впливом римського права, що вже на ранніх стадіях свого розвитку почало формування норм інституту моральної (немайнової) шкоди. Проте, оскільки норми інституту моральної (немайнової) шкоди не склалися в римському праві в окрему юридичну конструкцію, його рецепція законодавством європейських країн була ускладнена. В зв'язку з чим, були вироблені різні національні підходи в правових системах країн.

Перший підхід полягає у доведені в певних, законодавчо встановлених випадках факту існування у потерпілої особи страждань - фізичних, духовних, психічних, можливість діагнозу яких дозволяє виявити і довести в судовому порядку наявність завданої моральної (немайнової) шкоди у потерпілої особи. Такий підхід притаманний окремим країнам романо-германської правової системи - Україні, Росії. Другий підхід передбачає існування загальних принципових положень щодо відшкодування завданої шкоди або окреслення кола типових випадків порушень прав особи, за умови доведення яких передбачається відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Зазначений підхід застосовується переважною більшістю країн романо-германської та англо-американської правових систем. Його застосування викликано головним чином відсутністю чітких законодавчих норм про відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди (Франція, Великобританія, США) та застосуванням загальних принципів про необхідність відшкодування заподіяної шкоди (Франція, ФРН).

Дискусійним питаннями в сучасній науці цивільного та міжнародного приватного права постає питання співвідношення форм шкоди та її видів, що певним чином впливають на місце і роль інституту моральної (немайнової) шкоди як одного з засобів захисту цивільних прав. Триелементна конструкція, до складу якої включено фізичну, моральну та матеріальну форми шкоди (ЦК Квебеку), конкурує з традиційною двоелементною конструкцією, що містить моральну (немайнову) та матеріальну форми, створюючи певні теоретичні складнощі при їх розмежуванні та розумінні, що тягне за собою невизначеність місця і ролі інституту моральної (немайнової) шкоди в сучасних умовах. В той же час в чинному законодавстві України існує проблема співвідношення видів шкоди. З прийняттям нових законодавчих актів склалася ситуація, коли моральна (немайнова) шкода - як термін, так і поняття, вже не охоплює всі втрати (збитки) немайнового характеру, оскільки чинне законодавство України містить ще такі види шкоди як психічна шкода і духовна шкода. Проблема, як на теоретичному, так і на практичному рівні, постає в їх невизначеності, відсутності чітких критеріїв відмежування цих видів, способі заподіяння; питаннях діагностування. В зв'язку з цим, на нашу думку, варто запропонувати дещо змінити класичну схему поділу форм шкоди і запровадити двоелементну конструкцію форм шкоди: майнову та немайнову. Запропонований підхід потребує подальших досліджень. З одного боку така складна юридична конструкція, яка визначатиме і класифікуватиме немайнову шкоду створює певні труднощі з точки зору її застосування на практиці, з іншого - за чітко встановленими критеріями допоможе врахувати у кожному конкретному випадку негативні відчуття, що переживає потерпілий, їх силу, тривалість, зовнішні прояви і обумовлені ними наслідки.

1 [16] Некоторые вопросы применения законодательства о компенсации морального вреда: Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 18.12.1994, №10 // Российская газета от 08.02.1995.

1 [21] Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995, №4 // <http://www.liga.kiev.ua.html>.
 

2 [26] Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.1991, №959-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №29. - Ст.377.
 

3 [27] Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 01.12.1994, №266/94-ВР // - 1995. - №1. - Ст.1.
 

1 [112] Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992, №2694-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №49. - Ст.688.
 

2 [79] Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991, №1023-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №30. - Ст.379.

[113] Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні від 17.04.1991, № 962-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №22. - Ст.262.

[114] Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України від 20.12.1991, №2011-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №15. - Ст.190.

[115] Про інформацію: Закон України від 02.10.1992, №2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №48. - Ст.650.
 

1 [29] Цивільний кодекс України від від 18.07.1963, // <http://www.liga.kiev.ua.html>.
 

2 [31] Про рекламу: Закон України від 03.07.1996, №270/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №39. - Ст.181.

[30] Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.1993, №3759-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №10. - Ст.43.
 

3 [30] Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.1993, №3759-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №10. - Ст.43.