Як зазначає Ю.П. Битяк, "норми адміністративного права регулюють державно-службові відносини, а саме: умови вступу на державну службу, порядок її проходження, правила користування документами, повноваження посадових осіб в організації трудового процесу" [54, с. 28]. На нашу думку, до переліку відносин, які регулюються нормами адміністративного права під час проходження служби працівниками прокуратури, слід віднести й такі, як атестування; присвоєння і позбавлення класних чинів відповідно до посад, що обіймаються, і стажу роботи; переміщення прокурора по службі за ініціативою керівника (начальника); конкурсне провадження, застосування заохочень та дисциплінарних стягнень в органах прокуратури; здійснення контролю та нагляду за дисципліною і законністю в органах прокуратури; відносини, пов'язані з професійним навчанням прокурорських працівників.

Як зазначає В.І. Прокопенко, "саме з відносин по працевлаштуванню розпочинається зв'язок трудового права з адміністративним (управлінським) правом, оскільки вся система органів по працевлаштуванню є адміністративною. Відповідно й відносини, що виникають між громадянами та цими органами з приводу працевлаштування, є адміністративними [116, с. 27-28]. На думку вченого, зв'язок трудового права з адміністративним проявляється також у підготовці кадрів. Уся система підготовки робочих кадрів та спеціалістів, за винятком підготовки робітників і перепідготовки спеціалістів безпосередньо на виробництві, коли може укладатись учнівський договір як різновид трудового договору, є предметом регулювання адміністративного права [116, с. 28]. Проте ми не погоджуємося з думкою В.І. Прокопенка, який зазначає, що "якщо відносини виникають внаслідок акта державного органу, з яким працівник не перебуває в договірних відносинах по праці, то ці відносини підпадають під сферу впливу адміністративного права. Якщо ж відносини виникають із трудового договору, то ці відносини між сторонами регулюються трудовим правом" [116, с. 30]. Наприклад, правовідносини щодо професійного відбору, призначення на посаду, атестування, присвоєння і позбавлення класних чинів, переміщення по службі за ініціативою керівника (начальника), конкурсне провадження, застосування заохочень та дисциплінарних стягнень, здійснення внутрівідомчого контролю та нагляду за поведінкою підлеглих, професійне навчання є ніщо інше, як адміністративно-правові відносини, які базуються на імперативному методі правового регулювання та виникають після укладення трудового договору (контракту) з окремим працівником або видання наказу про його призначення на певну посаду.

З іншого боку, можна дійти висновку, що не всі відносини, які виникають під час проходження служби, регулюються адміністративно-правовими нормами. Більш того, відносини, пов'язані з дисципліною праці та професійним навчанням, регулюються як трудовим, так і адміністративним правом. Саме такий стан речей призвів до того, що такий вид відносин дістав назву "службово-трудових", під якими в науковій літературі розуміються "двосторонні відносини по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків" [119, с. 40].

На думку В. Венедиктова та М. Іншина, службово-трудові відносини мають такі особливості: а) вони опосередковують включення громадян у трудовий колектив, внаслідок чого останні набувають статусу працівника, службовця, посадової особи конкретної установи, підприємства чи організації; б) їх об'єктом є виконання працівником (державним службовцем) певної трудової функції за відповідною кваліфікацією, спеціальністю, професією, посадою; в) поведінка сторін правовідносин регламентується, поряд із загальним законодавством, також нормами локального типу, що містяться в правилах внутрішнього трудового розпорядку, статутах, положеннях, наказах [119, с. 34-40]. Вважаємо, що специфіка службово-трудових відносин вказана лише в третій з наведених особливостей, оскільки дві перші на особливість службово-трудових відносин не вказують.

На нашу думку, особливістю проходження державної служби в органах прокуратури як різновиду адміністративно-правових відносин є те, що вони відбуваються лише в межах системи органів прокуратури (їх ще називають внутрішньоорганізаційними відносинами), один з учасників яких є носієм владних повноважень, характеризуються високим ступенем директивності, через що серед них переважають субординаційні відносини, відповідно до яких органи прокуратури становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорсько-слідчих працівників вищестоящим.

Таким чином, правове регулювання проходження служби працівниками органів прокуратури будується переважно на засадах субординації (за принципом "влада-підпорядкування"), дотримання дисципліни, відповідальності нижчої посадової особи перед вищою, обов'язковості виконання розпоряджень, правових актів і рішень вищих органів та посадових осіб нижчими (підпорядкованими) суб'єктами. Слід зазначити і те, що вищенаведений принцип влади-підпорядкування не повинен суперечити іншому принципу, а саме принципу незалежності прокуратури (працівників прокуратури) у здійсненні повноважень. Як зазначив Президент міжнародної асоціації прокурорів І. Барнс, "незалежність не являє собою благо само по собі - вона служить вищій меті. Незалежність прокуратури є тим більш необхідною, що завжди існуватиме напруга між владою і прокурорами, завжди буде напруга між політикою і прокурорами, але ця напруга носить здоровий характер, і саме прокурор повинен діяти обережно, безсторонньо, виконуючи надзвичайно важливу функцію, яку йому ввірено" [120, с. 144]. Так, ст. 7 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що "вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення" [1].

Адміністративно-правові відносини в діяльності органів прокуратури України тісно пов'язані з цивільним правом, передусім тому, що ці галузі регулюють відносини майнового характеру. Прикладом майнових відносин, які регулюються адміністративно-правовими нормами, є: 1) конфіскація матеріальних цінностей та грошових засобів, що здійснюється на підставі адміністративного акта або судового рішення; 2) перехід у власність держави безхозного майна; 3) накладення та стягнення адміністративних штрафів тощо. Як приклад адміністративно-правових майнових відносин у діяльності органів прокуратури можна навести передачу від обласної прокуратури районній комп'ютерної чи оргтехніки, забезпечення прокурорів форменим одягом, забезпечення місцевими Радами та їх виконавчими органами розташованих на їх території органів прокуратури відповідними службовими приміщеннями. Проте норми цивільного права стосуються майнових відносин, у яких сторони є рівноправними, а норми адміністративного права в діяльності органів прокуратури України - майнових відносин, які базуються на адміністративній підпорядкованості однієї сторони іншій. Хоча з цього правила є деякі винятки, наприклад, забезпечення місцевими Радами та їх виконавчими органами розташованих на їх території органів прокуратури відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди, учасники яких не зв'язані адміністративним підпорядкуванням.

Суб'єкти цивільного права перебувають один стосовно одного в юридично однаковому становищі. Юридична рівність сторін у цивільно-правових відносинах є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин. У товарно-грошових відносинах відбувається, як правило, обмін рівних вартостей. Законодавець, обираючи правову форму регулювання товарно-грошових відносин, звичайно, не міг не врахувати економічної вартісної рівності сторін цих відносин. Вартісна рівність товароволодільців втілилася у юридичній рівності учасників цивільно-правових відносин. Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов'язків і не є підпорядкованою іншій. Тому майнові відносини, що ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не є предметом цивільно-правового регулювання.

Слід зазначити й те, що підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин у діяльності органів прокуратури можуть бути і односторонні угоди, коли для їх змісту достатньо виявлення волі однієї сторони, тобто адміністративні акти. Тому більшість адміністративних актів є підставою адміністративних правовідносин і не належить до числа цивільно-правових юридичних актів. Однак деякі адміністративні акти приймаються з метою викликати як адміністративно-правові, так і цивільно-правові наслідки. Адміністративні акти можуть також спричинити припинення цивільних правовідносин.

Спільним між цивільними угодами та адміністративними актами як юридичними фактами виникнення, зміни чи припинення правовідносин у діяльності органів прокуратури є те, що вони являють собою правомірні дії і здійснюються зі спеціальним наміром спричинити відповідні правові наслідки. Водночас, між ними існують і відмінності. По-перше, адміністративні акти можуть прийматися суб'єктами державного управління, тоді як угоди укладаються суб'єктами цивільного права. По-друге, адміністративні акти завжди породжують і певні адміністративно-правові наслідки, тоді як угоди спричинюють виключно цивільно-правові наслідки. По-третє, орган, який прийняв адміністративний акт, спрямований на встановлення цивільно-правових відносин, ніколи сам не стає учасником цих правовідносин, у той час як особа, що уклала угоду з метою встановлення цивільних правовідносин, неодмінно стає їх учасником [121, с. 175].

Адміністративно-правові відносини у діяльності органів прокуратури України межують з фінансовими. Для регулювання цих відносин використовується адміністративно-правовий метод. Наприклад, розподіл фінансів в органах прокуратури України регулюють норми фінансового права, а організація роботи органів прокуратури регулюється нормами адміністративного права, тобто адміністративне право регулює управлінські відносини в органах прокуратури, а фінансове - самі фінансові відносини як особливий різновид економічних відносин. Відповідно до ст. 52 Закону України "Про прокуратуру" фінансування органів прокуратури здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України. Розміри асигнувань на утримання органів прокуратури затверджуються Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України. Кошторис витрат на утримання органів прокуратури затверджує Генеральний прокурор України, і в межах виділених асигнувань він має право вносити до нього зміни [1]. Правом підписання фінансових документів наділені також обласні та районні прокурори.