Слід зазначити і те, що відомчі нормативно-правові акти органів прокуратури є підзаконними нормативно-правовими актами, тобто такими, які видаються відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування. Втім, підзаконний характер нормативно-правових актів, які видаються органами прокуратури, не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів та актів вищої стосовно них юридичної сили (акти Президента, Кабінету Міністрів) шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

На нашу думку, передбачення в ст. 92 Конституції України виключного переліку питань, які можуть визначатись винятково законами України, є недоцільним, оскільки інтенсивний суспільний розвиток, поява нових суспільних відносин, з одного боку, та, у зв'язку з цим, розширення меж правового регулювання для інших суб'єктів правотворчості (Президента, Кабінету Міністрів України) - з іншого, призводять до звуження функції правотворчості Верховної Ради України, яка, відповідно до ст. 75 Конституції, є єдиним органом законодавчої влади. Тому пропонуємо ст. 92 Конституції України доповнити нормою такого змісту: "Верховна Рада приймає законодавчі акти з інших питань, які, згідно з Конституцією, віднесені до її повноважень".

Стосовно співвідношення управлінських і наглядових правовідносин у діяльності органів прокуратури ми підтримуємо думку В.В. Долежана, який, досліджуючи цю проблему, зазначив, що управлінські відносини в органах прокуратури бувають трьох видів: 1) управлінські відносини, не пов'язані зі здійсненням прокурорського нагляду, зокрема такі, які виникають між керівниками та підлеглими ланками прокурорської системи (прийняття на роботу відповідних категорій працівників, накладення стягнень, застосування заходів заохочення, атестація кадрів тощо); 2) управлінсько-наглядові правовідносини, в яких домінують управлінські елементи (розпорядження вищестоящого прокурора щодо організації прийому громадян безпосередньо на підприємствах); 3) наглядово-управлінські відносини, в яких переважають наглядові елементи, з них безпосередньо випливають визначення змін чи зупинення прокурорсько-наглядових правовідносин (направлення підлеглим прокурорам завдань щодо проведення перевірок виконання законів, надання доручень про перевірку конкретних скарг або заяв, надання підлеглим прокурорам вказівок щодо внесення акта прокурорського реагування або, навпаки, про його відкликання [12, с. 84-86].

Вважаємо доцільним у цьому підрозділі дисертації розглянути проблеми розмежування контролю та нагляду в діяльності органів прокуратури. На нашу думку, особливість нагляду прокуратури полягає у тому, що під час його здійснення прокурор тільки ставить питання про усунення виявлених ним порушень законодавства, не втручаючись при цьому в господарську діяльність певного суб'єкта. Прокурор виносить протест, вносить припис або подання про усунення порушень закону або виносить постанову про дисциплінарне провадження, провадження по справі про адміністративне правопорушення або порушує кримінальну справу за фактом чи стосовно винної особи, але самостійно будь-яких конкретних дій щодо усунення порушень або зміни ситуації не здійснює. Однак під час нагляду за дотриманням законів прокурори мають право: входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону, тобто можуть реалізувати під час нагляду свої владні повноваження, за невиконання яких передбачено відповідальність.

Що стосується внутрішньоорганізаційної діяльності, то прокурори можуть здійснювати як наглядові, так і контрольні повноваження стосовно підлеглих (підпорядкованих) їм осіб, основою чого є відносини субординації в органах прокуратури.

Відтак, можна дійти висновку про те, що загальні (зовнішні) наглядові повноваження прокуратури є вужчими, ніж контрольні повноваження органів контролю, які мають право втручатись в оперативну (господарську) діяльність підконтрольних, мають значні повноваження щодо виявлення, усунення та попередження правопорушень. У свою чергу, внутрішньоорганізаційна контрольно-наглядова діяльність в органах прокуратури за сутністю та змістом є подібною до аналогічної діяльності будь-яких інших органів державного управління.

Підсумовуючи, зазначимо, що у практиці правового регулювання немає таких галузей законодавства, які б містили норми виключно однієї галузі. Нормативні акти відображають функціональні зв'язки між нормами різних галузей права, а тому діяльність органів прокуратури України регулюється нормами різних галузей права. Так, у Законі України "Про прокуратуру" містяться норми трудового, фінансового, цивільного, кримінального, адміністративного права та права соціального забезпечення. Отже, Закон України "Про прокуратуру" є комплексним нормативним актом. Наявність галузевих норм, які містяться у цьому Законі, слід враховувати у практичній діяльності органів прокуратури, зокрема під час застосування норм права. Не менш важливо враховувати цю обставину в роботі з удосконалення Закону України "Про прокуратуру", оскільки необхідним є врахування можливої консолідації норм різних галузей права, згрупування їх у самостійні рубрики (розділи, статті), скорочення множинності й усунення суперечностей між ними.