Проте фінансове право визнане самостійною галуззю права, оскільки регулювання мобілізації, розподілу і використання грошової маси має велике значення і характеризується специфічними особливостями. Спираючись на норми і принципи адміністративного права, фінансове право регулює ті відносини, що безпосередньо пов'язані з виконанням цими органами функцій зі збирання, розподілу і використання фінансових ресурсів держави, контролю за їх цільовим витрачанням. Інакше кажучи, фінансове право регулює відносини, що виникають з фінансової діяльності держави. Для того, щоб держава могла існувати і виконувати свої завдання та функції, у тому числі адміністративні, їй щоденно, повсякчасно потрібні величезні суми грошових коштів. Фінансове право регулює їх акумуляцію і витрачання, забезпечуючи тим самим виконання державою свого призначення.

У діяльності органів прокуратури важливим є чітке розмежування адміністративно-процесуальних та кримінально-процесуальних правовідносин. Так, згідно зі ст. 6 КПК, якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених ч. 4 ст. 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у п. 1, 2, 4, 6, 7, 9-11 ч. 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення [109]. У ст. 99 КПК зазначено, що, якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу або власнику підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення [109].

У статті 20 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право порушувати в установленому законом порядку провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій [1]. У ст. 24 цього ж Закону зазначено, що у разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом [1].

Право прокурора (заступника прокурора) порушувати провадження у справі про адміністративне правопорушення закріплене в ст. 250 КУпАП [108]. Так, відповідно до Інформаційного листа "Про результати діяльності органів прокуратури Дніпропетровської області по виконанню вимог Закону України "Про боротьбу з корупцією" при складанні протоколів про адміністративні правопорушення і розгляду їх у судах за 2005 р." за 12 місяців 2005 р. міськрайпрокурорами складено 85 адміністративних протоколів про вчинення корупційних дій особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Протоколи про вчинення корупційних дій складались стосовно: державних службовців 3-4 категорії - 2, 5-7 категорії - 19, депутатів місцевого рівня - 2, посадових осіб місцевого самоврядування - 14, райдержадміністрацій - 1, державної податкової адміністрації - 1. Найбільшу кількість протоколів складено стосовно працівників органів внутрішніх справ - 26. Станом на 20 березня 2006 р. міськрайпрокурорами складено 17 протоколів про вчинення корупційних дій державними службовцями.

КПК України передбачає обов'язок прокурора при виявленні ознак адміністративного правопорушення направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення. У Законі України "Про прокуратуру", з одного боку, передбачено право прокурора щодо порушення провадження про адміністративне правопорушення та передання відповідних матеріалів на розгляд громадських організацій (ст. 20), з іншого - обов'язок щодо винесення мотивованої постанови про провадження про адміністративне правопорушення (ст. 24). У КУпАП йдеться про право прокурора порушувати провадження у справі про адміністративне правопорушення (ст. 250). Відтак, можна дійти таких висновків: по-перше, про неузгодженість вищенаведених нормативно-правових актів, які передбачають право (обов'язок) прокурора порушувати провадження у справі про адміністративне правопорушення (винести мотивовану постанову про провадження про адміністративне правопорушення) або лише направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення; по-друге, формою порушення провадження про адміністративне правопорушення визначено постанову, яка, на нашу думку, повинна відповідати вимогам, які висуваються до протоколу про адміністративне правопорушення (ст. 256 КУпАП).

Беручи до уваги те, що вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення, визначено одним із принципів діяльності прокуратури та обов'язком прокурорів, вважаємо доцільним у ст. 6 КПК України передбачити норму такого змісту: "При виявленні ознаки адміністративного правопорушення прокурор зобов'язаний винести мотивовану постанову про провадження адміністративного правопорушення та в найкоротші терміни направити її органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення". Подібну норму слід передбачити у ст. 99 КПК та ст. 250 КУпАП.

У статті 255 КУпАП зазначено, що прокурори мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною четвертою ст. 184 ("Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей"), ст. 185-4 ("Злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання"), частиною другою ст. 185-6 ("Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора"), ст. 185-8 ("Ухилення від виконання законних вимог прокурора"), ст. 185-11 ("Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист"), ст. 212-3 ("Порушення права на інформацію"), які пов'язані з провадженням справ про кримінально карані діяння. Відповідно до ст. 221 КУпАП ці категорії справ розглядають районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді).

Щоб бути послідовними, зазначимо таке. Зважаючи на те, що у ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що у разі порушення закону прокурор (його заступник) зобов'язаний винести мотивовану постанову про провадження у справі про адміністративне правопорушення, то і визначення в КУпАП конкретних випадків, коли повинен складатися протокол про адміністративні правопорушення, є недоречним, адже зі змісту ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" випливає, що прокурор (його заступник) у разі отримання інформації про вчинення адміністративного правопорушення зобов'язаний винести мотивовану постанову, яка є "прообразом" протоколу про будь-яке адміністративне правопорушення.

У Конституції України закріплено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40). У ст. 55 Основного Закону передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [2]. Конституційне право на звернення деталізується Законом України "Про звернення громадян" [103], Кодексом адміністративного судочинства України [90] та відповідною Інструкцією Генеральної прокуратури України "Про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури України" [122]. Беручи до уваги те, що у зверненнях громадян (особливо у скаргах та заявах) можуть міститися факти вчинення різних видів правопорушень (дисциплінарних, адміністративних, кримінальних тощо), прокурори (заступники прокурорів) та інші працівники органів прокуратури, які беруть участь у розгляді (перевірці) і вирішенні звернень громадян, повинні: по-перше, правильно кваліфікувати надані у зверненні громадян факти про вчинення того чи іншого правопорушення; по-друге, орієнтуватись у компетенції юрисдикційних органів, які мають право розглядати справи про конкретні види правопорушень.

Певного аналізу потребує розмежування адміністративних та інших правовідносин, що виникають під час правотворчості органів прокуратури. Так, Генеральною прокуратурою України (далі - ГПУ) приймаються нормативні акти, які містять норми різних галузей права, як правило, адміністративні (адміністративно-процесуальні), серед яких: накази ГПУ: "Про науково-методичну раду при Генеральній прокуратурі України" [123]; "Положення про порядок проведення атестації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України" [102]; "Про вдосконалення організації роботи з добору абітурієнтів до вступу до базових вищих навчальних закладів" [124]; "Про вдосконалення організації роботи щодо підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів в Академії прокуратури України при Генеральній прокуратурі України" [125]; "Про сферу та особливості організації діяльності органів прокуратури на транспорті" [126]; "Про Регламент Генеральної прокуратури України" [127]; "Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України" [128]; "Щодо призначення працівників на керівні посади органів прокуратури Україні" [129]; "Про введення в дію Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури України" [122]; "Про затвердження Положення про порядок приймання-передачі справ, документів та майна прокуратур при звільненні та призначенні прокурорів" [130]; "Про заходи і порядок здійснення контролю за забезпеченням захисту працівників прокуратури" [131]; "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" [132] та ін., або водночас адміністративні та кримінально-процесуальні, наприклад, накази ГПУ: "Про порядок заповнення та подання документів первинного обліку злочинів, осіб, які їх вчинили, руху кримінальних справ" [133]; "Про підслідність кримінальних справ військовим прокуратурам" 134]; "Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення" [135]; "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян" [136].