Детальнішу характеристику актів глави Української держави наведено в Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом Президента України від 20 серпня 1993 р. (з наступними змінами і доповненнями). Згідно з пунктом 1 цього Положення указами Президента України оформлюються нормативні акти глави держави, тобто акти, розраховані на постійну або багаторазову дію; рішення Президента щодо призначення і звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій; скасування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпоряджень голів місцевих державних адміністрацій; нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань, вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів; встановлення президентських відзнак і нагородження ними; прийняття до громадянства України і припинення громадянства України, надання притулку в Україні; помилування; тлумачення прийнятих Президентом України актів. Розпорядженнями Президента оформлюються доручення Кабінету Міністрів України, центральним органам державної виконавчої влади; рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також з питань діяльності Адміністрації Президента (Указом Президента України від 24 січня 2005 року Адміністрація Президента України реорганізована у Секретаріат Президента України); призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах з представниками (делегаціями) іноземних держав; призначення уповноважених Президента України для представлення його інтересів у відповідних державних органах, установах та організаціях, рішення про здійснення проведення заходів за сприяння (під патронатом) Президента.
   При цьому зауважимо, що в частині третій статті 106 Конституції України міститься вичерпний перелік лише тих правових актів Президента України, які він видає як глава держави. Ті ж акти, які Президент уповноважений видавати як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, зазначаються в законах, які регулюють відносини у сфері забезпечення національної безпеки і оборони України.
   У частині четвертій статті 106 Конституції України передбачається необхідність скріплення деяких актів Президента України підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Така процедура в конституційному праві називається контрасигнацією і характерна для парламентарних і напівпрезидентських республік, а також парламентарних монархій.
   Обов'язковій контрасигнації підлягають акти Президента, видані ним з таких питань: управління зовнішньополітичною діяльністю держави; визнання іноземних держав; призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; призначення і звільнення членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади; призначення на посади і звільнення з них за згодою парламенту Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; утворення, реорганізації і ліквідації центральних органів виконавчої влади; призначення на посади і звільнення з них вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; управління у сферах національної безпеки і оборони; діяльності Ради національної безпеки і оборони України; введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; призначення суддів Конституційного Суду України; утворення судів; присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.
   Таким чином, разом з правом контрасигнувати акти Президента Кабінет Міністрів України і особисто Прем'єр-міністр України отримали можливість реально впливати на їх зміст і спрямованість. Адже без підпису зазначених посадових осіб акт глави держави не може набрати чинності. Виходячи зі змісту актів Президента, які підлягають контрасигнації, відповідальними міністрами є Міністр закордонних справ, Міністр юстиції або Міністр оборони України. Скріплюючи своїм підписом президентський акт, Прем'єр-міністр та відповідний міністр перебирають на себе всю повноту відповідальності за його конституційність, обгрунтованість і результативність.
   Конституція України встановлює порядок вступу новообраного Президента України на пост і підстави припинення його повноважень. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше як за 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.
   Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.
   Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента. Повноваження Президента України припиняються достроково в разі його відставки, неможливості виконувати повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту, у разі смерті.
   Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України, а неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України за зверненням Верховної Ради України і медичного висновку.
   Президент України може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
   Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю конституційного складу Верховної Ради України.
   Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі, а висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.
   За наявності підстав Верховна Рада України не менше як двома третинами її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.
   Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менше як трьома четвертими її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент й отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.
   У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 Конституції України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10-12, 14-16, 22, 25, 27 статті 106 Конституції України.
   Розглядаючи інститут Президента України, окремо зупинимось на виборах глави Української держави 2004 року. Згідно з частиною п'ятою статті 103 Конституції України та Законом України "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 р. ці вибори відбулися 31 жовтня 2004 р. Вони не виявили переможця з 24 кандидатів у Президенти України, що взяли участь у виборчих перегонах. Тому відповідно до чинного законодавства 21 листопада 2004 р. відбувся другий тур виборів (повторне голосування).
   Центральна виборча комісія 24 листопада 2004 р. склала протокол про результати повторного голосування з виборів Президента України й ухвалила постанови "Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України" № 1264 та "Про оприлюднення результатів виборів Президента України" № 1265. Але обидві ці постанови були оскаржені до Верховного Суду України довіреною особою в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі одного з кандидатів на пост Президента України.
   Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за зазначеною скаргою, зауважила, що "при встановленні результатів повторного голосування удень виборів Президента України Центральна виборча комісія на своєму засіданні колегіальним складом не досліджувала протоколи територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів, не перевіряла їх достовірність, правильність та повноту складення та інші документи, зазначені в частині шостій статті 83 Закону "Про вибори Президента України".
   До встановлення результатів повторного голосування у день виборів Президента України Центральна виборча комісія не розглянула заяви та скарги про порушення територіальними виборчими комісіями порядку встановлення підсумків голосування в межах територіальних виборчих округів і рішення прийняті територіальними виборчими комісіями за результатами їх розгляду.
   На час встановлення Центральною виборчою комісією результатів повторного голосування з виборів Президента України у судах не був закінчений розгляд своєчасно поданих скарг на бездіяльність, дії та рішення територіальних виборчих комісій, вчинених при встановленні підсумків голосування в межах територіальних виборчих округів, і термін розгляду цих скарг не закінчився".
   За таких обставин Верховний Суд України дійшов висновку, що дії і рішення Центральної виборчої комісії суперечать вимогам статей 2, 10—12, 16, 17 Закону України "Про центральну виборчу комісію", статей 25, 28, 83, 84, 86, 93, 94, 96 Закону України "Про вибори Президента України" і є неправомірними. У цьому зв'язку ухвалені Центральною виборчою комісією рішення підлягають скасуванню.
   Судом було також встановлено, що при проведенні повторного голосування були допущені порушення Закону України "Про вибори Президента України":
   - складання і уточнення списків виборців проводилося з порушеннями вимог статті 34, допускалося включення до списків виборців одного й того самого громадянина кілька разів, а також осіб, які не мали права голосу;
   - виготовлення, облік, видання і використання відкріпних посвідчень відбувалися з порушеннями вимог статті 33, без здійснення належного контролю Центральною виборчою комісією;
   - передвиборна агітація з використанням засобів масової інформації проводилася без дотримання принципу рівних умов і всупереч порядку, встановленому цим Законом, не дотримувалися вимоги щодо заборони участі в передвиборній агітації органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, спостерігалось їх незаконне втручання у виборчий процес;
   - порушувалися вимоги статей 23, 24, 85 щодо складу виборчих комісій;
   - порушувалися вимоги статей 68-70 щодо участі у виборчому процесі офіційних спостерігачів;
   - порушувалися вимоги статті 77 при здійсненні голосування за межами приміщення для голосування;
   - протоколи дільничних виборчих комісій складені за наслідками підрахунку голосів без дотримання вимог статті 79;