Зазначений Конституційний договір виявився феноменом у світовій державно-правовій практиці, оскільки мав "надконституційну" природу. Зокрема, у другому розділі цього Договору зазначалося, що "до прийняття нової Конституції України положення чинної Конституції України діють лише в частині, що узгоджується з цим Конституційним договором". За будь-яких умов, як стверджує відомий вчений В. М. Шаповал, залишається дискусійним питання щодо "надконституційності" Конституційного договору і щодо уповноваженості парламенту і глави держави укладати подібні акти.
   Третій етап новітнього конституційного процесу, що тривав з 8 червня 1995 р. до 28 червня 1996 p., вирізнявся відмітними особливостями, вкрай рідкісними в конституційній практиці, а саме:
   - створенням Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України в липні 1995 р., до якої входили фахівці в галузі конституційного права;
   - створенням Конституційною комісією України на засіданні 24 листопада 1995 р. Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України зі складу членів Конституційної комісії (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою Робочою групою);
   - схваленням Конституційною комісією України проекту Конституції, поданого Робочою групою, і переданням його разом із зауваженнями та пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд Верховної Ради України;
   - створенням Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії для доопрацювання проекту Конституції України;
   - колективним обговоренням 27-28 червня 1996 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України (упродовж майже доби) статей проекту Конституції України і прийняттям нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;
   - завершальним редагуванням тексту Конституції апаратом Верховної Ради України і урочистим підписанням тексту Конституції України Президентом України та Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.
   Конституція України 1996 р. складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті.
   У преамбулі зазначаються цілі прийняття Конституції України.
   Розділ І "Загальні засади "містить статті, що визначають основи суспільного ладу, державного ладу, громадянства, положення, які стосуються суверенітету України, соціального захисту її громадян, національної та екологічної безпеки, а також статті, що виражають державну символіку (статті 1-20).
   Розділ II "Права, свободи та обов 'язки людини і громадянина " містить норми, що визначають основні особисті, політичні, економічні, соціальні права та свободи людини і громадянина й гарантії їх реалізації, а також обов'язки людини і громадянина перед державою й суспільством (статті 21—68).
   Розділ III "Вибори. Референдум"присвячений регулюванню порядку здійснення і впровадження таких основних форм народного волевиявлення, як вибори та референдум (статті 69—74).Розділ IV "Верховна Рада України "закріплює порядок утворення і діяльності єдиного органу законодавчої влади — Верховної Ради, її склад, компетенцію, а також статус народного депутата України (статті 75-101).
   Розділ V "Президент України " містить норми, що регулюють правове становище Президента України, порядок його обрання, компетенцію, умови припинення його повноважень. Цей розділ закріплює також норми, що визначають порядок формування та функції Ради національної безпеки і оборони України (статті 102-112).Розділ VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади "присвячений порядку утворення, діяльності та компетенції уряду України, місцевих державних адміністрацій, а також порядку припинення повноважень цих органів (статті 113—120).
   Розділ VII "Прокуратура "закріплює завдання та структуру органів прокуратури (статті 121 — 123).Розділ VIII "Правосуддя"містить норми, що регулюють порядок утворення й функціонування органів правосуддя та визначає статус суддів (статті 124—131).
   Розділ IX "Територіальний устрій України "закріплює принципи та систему адміністративно-територіального устрою України (статті 132, 133).
   Розділ X "Автономна Республіка Крим " містить норми, що визначають становище цієї республіки, її компетенцію, основи відносин між Україною та Автономною Республікою Крим, повноваження органів цієї республіки (статті 134—139).Розділ XI "Місцеве самоврядування " містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування, їх склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів (статті 140-146).Розділ XII "Конституційний Суд України " визначає склад і повноваження Конституційного Суду, встановлює гарантії незалежності та недоторканності суддів (статті 147—153).Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України " встановлює порядок подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін і доповнень до Конституції та порядок їх розгляду (статті 154-159).Розділ XIV "Прикінцеві положення"зазначає, що Конституція України набирає чинності з дня прийняття. День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України (статті 160, 161).Розділ XV "Перехідні положення " закріплює положення щодо чинності чинного законодавства в частині, що не суперечить Конституції України, і порядок вирішення інших питань, що виникли у зв'язку з прийняттям нової Конституції України (14 пунктів).
   Розрізняють поняття здійснення, реалізації, дотримання, виконання, використання і застосування Конституції.
   Здійснення Конституції загалом, її окремих норм — це досягнення конституційних цілей та інтересів шляхом правотворчої діяльності суб'єктів конституційного права.
   Реалізація — це перетворення, втілення конституційних норм у фактичній діяльності організацій, органів, посадових осіб і громадян.
   Дотримання норм Конституції означає утримання від заборонених нею дій.
   Виконання конституційних приписів — обов'язкове здійснення передбачених законом певних дій.
   Норми Конституції реалізуються також шляхом їх використання — здійснення учасниками конституційних відносин дозволених нормами права дій, здійснення ними своїх прав. У таких випадках реалізуються уповноважувальні норми, які закріплюють основні права і свободи громадян, повноваження державних органів. Використання конституційних норм можливе також через тлумачення чинного законодавства.
   Застосування — один з видів реалізації конституційних норм, де чітко визначений адресат: органи державної влади, посадові особи та ін. Застосування права — це державно-владна діяльність з вирішення конкретних юридичних справ уповноваженими суб'єктами. Реалізується вона шляхом прийняття акта, який індивідуалізує і конкретизує загальнообов'язковий правовий принцип. Без акта застосування немає чіткої форми реалізації конституційних норм.
   За розглянутою раніше класифікацією конституцій Конституція України є формальною, постійною, демократичною, республіканською, унітарною, змішаною, прийнятою парламентом, кодифікованою.

Питання для самоконтролю

1. Поняття конституції і конституціоналізму.
2. Конституція: класифікація, форма і структура.
3. Основні етапи розвитку конституційних актів на території України.
4. Структура Конституції України.
5. Функції Конституції України.
6. Юридичні властивості Конституції України.
7. Роль Конституції України у зміцненні громадянської злагоди в суспільстві.