Згідно з чинним законодавством (ст. 327 КПК) виправдання судом можливе за умови, коли дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, тобто: 1) якщо не встановлено подію злочину (п. 1 ст. 6 КПК); 2) якщо в діянні підсудного немає складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК); 3) якщо не доведена участь підсудного у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 213 КПК). Таким чином, за наявності вказаних підстав суд виносить виправдувальний вирок. Поряд з цим, згідно зі ст. 282 КПК суд своєю ухвалою (постановою) повинен закрити справу, якщо прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення, а потерпілий також погоджується з прокурором.

Водночас у практичній діяльності трапляються випадки, коли прокурор відмовляється від підтримання державного обвинувачення і за інших підстав, коли він пропонує суду застосувати статті 6-10 КПК України. Особливо це стосується випадків, коли прокурор пропонує суду закрити справу у зв'язку з актом амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням особи (п. 4 ст. 6 КПК) і якщо особа, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку (п. 5 ст. 6 КПК).

При розгляді справи відносно особи, до якої необхідно застосувати акт про амністію чи помилування (ч. 4 ст. 6 КПК), прокурор свою позицію повинен викласти з урахуванням вимог закону, який визначає, що за цих обставин суд повинен довести розгляд справи до кінця, постановити обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

При розгляді справи щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку (п. 5 ст. 6 КПК), прокурор повинен запропонувати винести ухвалу - постанову про закриття справи (ст. 282 КПК), а до підсудного застосувати примусові заходи виховного характеру відповідно до ст. 447 КПК. Коли ж у судовому засіданні встановлено, що на час розгляду справи внаслідок зміни обставин вчинене особою діяння втратило суспільну небезпеку, або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною (ст. 7 КПК), прокурор повинен підтримувати обвинувачення. За цих обставин суд при наявності підстав, зазначених у ст. 48 КК, а це відносно особи, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може звільнити її від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розгляду справи в суді, внаслідок зміни обстановки, вчинене нею діяння втратило суспільну небезпеку або ця особа перестала бути суспільно небез- печною. Прокурор при цьому повинен підтримувати обвинувачення, суд же може закрити справу, додержуючись вимог, зазначених у частинах 2 і 3 ст. 7¹ КПК, тобто у зв'язку з примиренням підсудного з потерпілим або із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а може погодитися з прокурором і винести обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання (ч. 2 ст. 334 КПК).

Зазначено випадки, коли при встановленні у судовому засіданні цих обставин прокурор може або продовжувати підтримувати обвинувачення, або відмовитися від нього.

Разом з тим, слід визначити групу обставин, які викликають закриття провадження по справі незалежно від того, винний чи невинний підсудний у вчиненні злочину. Такі обставини виникають у справах, які підлягають закриттю, зокрема: а) на підставі відсутності скарги потерпілого; якщо справа може бути порушена, не інакше як за його скаргою (п. 7 ст. 6 КПК); б) щодо померлого, якщо його рідні не наполягають на продовженні розгляду справи з метою реабілітації (п. 8 ст. 6 КПК); в) щодо особи, яка має вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвалу чи постанову суду про закриття справи з тієї ж підстави (п. 9 ст. 6 КПК).

Характерно, що питання про винність особи в цих випадках не потрібно вирішувати. Тому і прокурор не повинен висловлювати свою позицію щодо обвинувачення. Він має звернути увагу суду на вказані обставини і запропонувати закрити провадження у справі, тобто за наявності цих обставин прокуророві не потрібно виносити постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення, а досить лише в усній формі довести свою позицію суду про необхідність закриття справи.

У випадках, коли у судовому засіданні буде встановлено, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК), прокурор не відмовляється від обвинувачення, така ж позиція прокурора і у справах стосовно неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості (ст. 97 КК). При цьому суд на підставі ст. 8 КПК у зв'язку з примиренням підсудного з потерпілим виносить постанову про закриття справи, а також про закриття справи і відносно неповнолітнього (ст. 9 КПК). Прокурор у цих випадках 152 доводить винність підсудних і може запропонувати суду закрити справу, а може вимагати і міри покарання.

У практичній діяльності виникають також питання щодо позиції прокурора при звільненні від кримінальної відповідальності у зв'язку з передаванням особи на поруки (ст. 10 КПК). Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їх клопотанням (ст. 47 КК). За наявності зазначених підстав прокурор не відмовляється від обвинувачення, а шляхом доведення винності підсудного висловлює суду свою пропозицію про можливість закриття провадження у справі з передачею підсудного на поруки. Суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Таким чином, аналізуючи підстави, які спричиняють відмову прокурора від обвинувачення, ми констатуємо, що КПК допускає різні випадки, коли прокурор може відмовитися від обвинувачення, а в ряді випадків така відмова є обов'язковою. Зокрема тоді, коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення (ст. 264 КПК). Переконання у відсутності даних про винність особи виникають у прокурора на підставі аналізу доказів, досліджених під час судового слідства. При цьому прокурор повинен проаналізувати не лише ті дані, що були зібрані слідчим і перевірені у судовому засіданні, але й нові докази, які слідчий не досліджував, а вони виявилися під час судового слідства. За таких обставин прокурор, аналізуючи нові докази, повинен встановити причини, чому слідчий не звернув на них уваги.

Висновки такого аналізу повинні дати чітке уявлення про конкретні зміни, яких зазнало обвинувачення в суді, як вплинули ці зміни на формулювання і юридичну кваліфікацію інкримінованого підсудному діяння, а також на фактичні підстави і правову сутність обвинувачення. Якщо зміни формулювання та юридичної кваліфікації обвинувачення з підсудного не знімають, то зміна фактичних підстав і правової сутності істотно впливає на позицію прокурора. Даючи їм об'єктивну оцінку, прокурор приходить до висновку про необхідність заявити про відмову від підтримання обвинувачення.

Відмовившись від державного обвинувачення, прокурор визнає, що у справі відсутні дані суду для винесення обвинувального вироку. При відмові від обвинувачення у зв'язку з відсутністю підстав вважати підсудного винним прокурор має звернутися до суду з пропозицією про закриття справи. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення відповідно до вимог ст. 264 КПК можлива лише шляхом винесення відповідної постанови. У постанові повинні бути наведені мотиви відмови та аргументи на їх підтримку.

Постанова про відмову від обвинувачення складається прокурором з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині зазначаються дата, місце винесення постанови, посада прокурора, його прізвище та ініціали, а також назва кримінальної справи.

В описово-мотивувальній частині постанови вказуються фактичні обвинувачення, які ставились за вину підсудному, результати аналізу та оцінки досліджених доказів у досудовому та судовому слідстві, юридичні та фактичні підстави для відмови від підтримання державного обвинувачення. При цьому прокурор повинен зазначити підстави для відмови: не встановлено події злочину; у діянні підсудного немає складу злочину або не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

У резолютивній частині, крім рішення про відмову від обвинувачення, доцільно вказати пропозиції щодо поновлення прав підсудного, а також причини та умови необґрунтованого притягнення особи, як обвинуваченої і поради щодо їх усунення.

На практиці виникає запитання: у який момент судового розгляду прокурор може заявити про відмову від підтримання державного обвинувачення? В юридичній літературі з цього приводу висловлені різні думки. Більшість науковців стверджують, що прокурор може відмовитися від підтримання державного обвинувачення лише після судового слідства. Такі погляди цілком відповідають вимогам ст. 264 КПК, де визначено: "Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення".

У судовому засіданні прокурор згідно зі ст. 22 КПК зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебіч- 154

ного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, це дозволить йому переконатися, що дані судового слідства або підтверджують, або не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення. Таким чином, у прокурора з'являється впевненість у тому, що обвинувачення не підтвердилось і він має підстави відповідно до вимог ч. 3 ст. 264 КПК відмовитися від підтримання обвинувачення, про що виносить постанову, яку передає суду.

Разом з тим слід зауважити, що мають місце випадки, коли безпідставність обвинувачення стає очевидною прокуророві ще до закінчення судового слідства. Такі випадки є можливими:

а)  коли особа не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку (п. 5 ст. 6 КПК); б) коли відсутня скарга потерпілого, якщо справа може бути порушена не інакше, як за його скаргою (п. 7 ст. 6 КПК); в) коли справа стосується померлого, рідні якого не наполягають на продовженні розгляду справи з метою реабілітації (п. 8 ст. 6 КПК); г) коли відносно особи є вирок по тому ж обвинуваченню, який набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави (п. 9 ст. 6 КПК). За наявності перелічених обставин безпідставність обвинувачення стає очевидною ще до закінчення судового слідства. У зв'язку з цим прокурор має всі підстави відмовитися від підтримання обвинувачення і в інших стадіях судового розгляду, в тому числі і до закінчення судового слідства. В подальшому підтримання обвинувачення є порушенням закону.

На нашу думку, прокуророві у цих випадках не потрібно виносити постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення, а досить про це заявити клопотання відповідно до ст. 282 КПК. Постанову про відмову від обвинувачення не потрібно виносити, оскільки за даних обставин не вирішується питання про винність особи, тобто застосовувати вимоги ст. 264 КПК немає підстав.

У практичній і науковій діяльності виникає питання про процесуальне становище прокурора у судовому процесі, коли він відмовився від підтримання державного обвинувачення: чи зберігається його статус державного обвинувача, чи він перестає ним бути? Одні науковці вважають, що процесуальний статус прокурора, якщо він відмовився від державного обвинувачення, зберігається, тобто він продовжує бути державним обвинувачем.