1. На кожному з етапів історичного розвитку України змінювалися як характер і масштаби участі громадян в управлінні, так і ступінь її законодавчої регламентації. Двадцяте століття виявилося найбільш плідним щодо актів конституційного характеру для України. Всі ці акти та ідеї, на яких вони засновані, прямо чи побічно стали історико-правовим підґрунтям для розробки і прийняття нині діючої Конституції України 1996 р. і чинного конституційного законодавства, формування ідеології і практики участі громадян в управлінні державними справами.

2. Важливо розрізняти поняття "управління державними справами" та "державне управління" (як, відповідно, більш широке, конституційне й адміністративно-правове), розмежовувати терміни "політична участь", "політичний вплив", "політична активність".

Усі гілки державної влади походять від установчої влади народу, тому з точки зору конституційної участі громадян в управлінні всіма державними справами необхідно говорити про представництво громадян у державних органах усіх гілок влади, а не тільки законодавчої в особі народних депутатів. Представництво громадян України в органах виконавчої влади реалізується за допомогою рівного права доступу громадян до державної служби; судової - через народних засідателів і присяжних. Крім того, конституційна участь громадян в управлінні державними справами має відбуватися на всіх стадіях реалізації державного рішення (законодавчого, виконавчого чи судового): на стадії його ініціювання і розробки, прийняття, здійснення та контролю за їх реалізацією.

Основними рисами, властивими участі громадян в управлінні державними справами, є її публічний, добровільний характер, цілеспрямованість. Метою залучення до управління державними справами є задоволення суспільно-значущих інтересів. Відповідно до ст. 38 Конституції України, участь громадян в управлінні державними справами є їх правом, але з точки зору політики і моралі - деякою мірою і обов`язком.

3. Основні ознаки демократичної правової держави у концентрованому вигляді виражені у праві брати участь в управлінні державними справами, яке закріплене на найвищому - конституційному - рівні (ч. 1 ст. 38 Конституції України), що свідчить про його виняткову значущість та підвищену стабільність. Адресатами цього суб`єктивного права є тільки громадяни України.

Новелою сучасного конституційно-правового регулювання є закріплення на рівні Конституції України права громадян брати участь в управлінні тільки "державними", а не "державними і громадськими" справами, що відповідає нинішньому етапу розвитку конституційного ладу України, оскільки право на управління громадськими справами сьогодні має самостійний характер.

Дискусійним є питання, чи є участь в управлінні державними справами принципом, чи суб`єктивним правом громадян. Вважаємо, що визнання принципу участі громадян в управлінні державними справами не виключає його розуміння і як суб'єктивного права громадянина.

Право участі в управлінні державними справами розвиває та поглиблює положення Конституції України про народовладдя, що має відправний, узагальнений характер. Воно є комплексним і об`єднує майже всі інші політичні права і свободи - право громадян брати участь у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, рівне право доступу до державної служби, право на звернення, а також право брати участь у відправленні правосуддя. Конституційні норми про участь в управлінні в основному закріплені у ІІ розділі Конституції України (ст. 36 - 40), конкретизуються і розвиваються в поточному конституційному законодавстві.

4. Україна є учасницею найважливіших міжнародних організацій та багатосторонніх договорів з прав людини. До числа стрижневих документів, у яких знайшли втілення універсальні міжнародно-правові стандарти участі громадян в управлінні державними справами, належать: Загальна декларація прав людини 1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 р., інші міжнародні документи, що стосуються основних демократичних політичних цінностей. Документи регіонального характеру, що містять міжнародні стандарти політичних прав громадян, включають для України акти Ради Європи, насамперед Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 р., прецедентне право Європейського суду з прав людини; документи ОБСЄ (зокрема, Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 р.) та ін.

Важливим є врахування досвіду конституційної регламентації та здійснення політичних прав громадян у практиці державотворення традиційно демократичних європейських держав, а також країн молодої демократії.

Україна досягла певного рівня відповідності законодавства щодо політичної участі громадян в управлінні державними справами міжнародним стандартам. Але це початок шляху, оскільки необхідне подальше його вдосконалення і втілення у суспільно-політичне життя. При цьому доцільно як користуватися міжнародними загальновизнаними актами з прав людини у політичній сфері, так і вивчати, а деколи й виважено переймати позитивний конституційно-правовий досвід інших демократичних країн, особливо з подібними політико-правовими умовами державотворення.