Під тюремним ув'язненням у США розуміють застосування покарання у вигляді позбавлення волі: довічне чи на певний строк. Щодо строків тюремного ув'язнення, то це питання по-різному вирішується на рівні федерації та окремих штатів, а також кримінально-правовими доктринами [196, с.73-85].

 Американське кримінальне право відрізняється довготривалістю строкового позбавлення волі: тюремне ув'язнення на 30, 40, 50 років трапляються не рідко. Ні федеральне законодавство, ні, як правило, кодекси штатів не встановлюють загальних граничних строків позбавлення волі, що дозволяє судам призначати покарання у вигляді 200, 300 і більше років позбавлення волі або кілька довічних позбавлень волі.

 Довічне тюремне ув'язнення, виходячи зі змісту № 3594 ЗЗ США, може бути двох видів: 1) без можливості подальшого звільнення засудженого від відбування цього покарання; б) з можливістю такого звільнення. Право призначення якогось одного з цих двох видів засудження належить виключно суду [227, с.245]. Л.О.Мостепанюк, провівши комплексне дослідження питань, пов'язаних з довічним позбавленням волі, дійшов висновку, що 1) засудженні до довічного тюремного ув'язнення у США користуються практично такими ж правами, що й засуджені до тюремного ув'язнення на певний строк; 2) у результаті застосування різних форм дострокового звільнення середній термін знаходження у місцях позбавлення волі засуджених до довічного тюремного ув'язнення складає приблизно 7 років [186, с.122, 142]. Таким чином, засудженим до довічного позбавлення волі надається реальна можливість бути звільненими від відбування покарання через певний час [227. с.245].

 Досить поширеним видом покарання у американському кримінальному законодавстві є штраф, який призначається за більшість злочинів, включаючи тяжкі. Як зазначає А.В.Савченко, практично кожна кримінально-правова санкція за конкретне посягання передбачає, що спочатку винного слід карати штрафом і тільки потім тюремним ув'язненням (разом зі штрафом чи окремо від нього). Одночасно штраф можна застосовувати в будь-якому поєднанні зі смертною карою, пробацією, реституцією тощо [227, с.246]. Відповідно до п. (3)(b) №3571 ЗЗ США, винний за вчинення фелонії може бути зобов'язаний  судом до виплати штрафу, але не більше $250 тис. (у КК штату Аляска (США) - $500 тис.).

 Проаналізувавши караність зґвалтування за англійським та американським кримінальним законодавством, дійшли висновку, що доктринально система покарань в Україні та інших континентальних державах розроблена більш повно. Сучасна система покарань в Україні має гуманний характер, тоді як у США та Великій Британії переважають риси каральної кримінально-правової системи, хоча й існують низка гуманних заходів впливу на злочинця (наприклад, пробація, особливі умови караності неповнолітніх злочинців, широкий перелік передумов дострокового звільнення від відбування покарання тощо). Разом з тим, систему покарань у США та Великій Британії можна охарактеризувати як гнучку та багатоальтернативну, що дозволяє "виважено і обґрунтовано підходити до оцінки кримінальної поведінки винного у кожному окремому випадку" [227, с.260]. Перелік основних покарань в Україні набагато ширший (передбачає 8 видів), тоді як у ЗЗ США їх вказано лише 3: смертна кара, позбавлення волі (довічно чи на строк) і штраф, кожне з яких може бути призначено за вчинення зґвалтування. Навпаки, перелік додаткових покарань є значно більшим, характеризується неординарністю певних видів (наприклад, реституція) і різноплановістю (як у випадку позбавлення різних прав).

У окремих КК зарубіжних держав передбачено специфічні види звільнення від кримінальної відповідальності за зґвалтування. Так, відповідно до ч.2 ст. 187 КК Швейцарії, діяння, вчинене щодо неповнолітнього, не є караним, якщо різниця у віці між учасниками складає не більше 3 років. Якщо на час вчинення злочинного діяння особа ще не досягла 12-річного віку і існують особливі обставини або потерпіла особа уклала з ним шлюб, то компетентний орган може відмовитися від переслідування, передачі в суд або від покарання (ч.3 ст.187 КК Швейцарії).

 Відповідно до № 398 КК Іраку, якщо винний, що вчинив зґвалтування, законно одружиться з жертвою, будь-яка дія стає недійсною і будь-яке розслідування або інші процедури припиняються і, якщо вирок вже був прийнятий відповідно до даного вчинку, вирок повинен бути анульований. Судовий процес оновиться, або вирок буде відновлено, відповідно, якщо такий шлюб закінчиться розлученням за ініціативою чоловіка без юридичного обґрунтування або розлученням, відповідно до рішення суду через несправедливе поводження чоловіка або його погану поведінку протягом 3 років після закінчення слухання.

 КК Філіппін передбачає, що в справах по обвинуваченню у зґвалтуванні шлюб обвинуваченого із позивачкою повинен анулювати злочинне діяння або звільняти від уже призначеного покарання. Умови цього параграфу також будуть застосовуватись до організаторів, спільників і пособників після вище згаданого факту (ч.4 арт. 344 КК).

 Відповідно до № 227 КК Данії, покарання, яке належало призначити за зґвалтування, може бути відмінено, якщо особи, які вступили у сексуальні відносини, в подальшому уклали шлюб один з одним.

 КК Таїланду містить припис, що у випадку вчинення зґвалтування без обтяжуючих обставин, передбачених даним КК, кримінальне переслідування може бути припинене за примиренням сторін (ст. 281 КК).

 Спеціальну умову пом'якшення покарання за зґвалтування містить КК Австрії: якщо зґвалтування вчиняється щодо подружжя чи особи, з якою особа, що вчинила дане діяння, перебуває у незареєстрованих шлюбних відносинах, то на підставі № 41 може бути застосовано виключне пом'якшення покарання, також і при відсутності вказаних в ньому передумов, якщо потерпіла особа заявляє про те, що в майбутньому вона бажає проживати з винною особою, і що з врахуванням особистості винної особи, а також інтересів потерпілої особи можна очікувати збереження подружньої спільності (абз.2 №203 КК).

 У КК Швейцарії зазначено, якщо особа є чоловіком жертви і проживає спільно з нею, то діяння переслідується за скаргою. Право подання скарги закінчується через 6 місяців (ч.2 ст.190 КК).

 У США специфічним різновидом примусових заходів медичного характеру та примусового лікування є заходи безпеки, що застосовуються до сексуально небезпечних осіб, тобто "сексуальних психопатів" - "дефективних правопорушників", схильних до вчинення сексуальних посягань [227, с.301]. Уперше відповідне законодавство щодо застосування заходів безпеки до "сексуальних психопатів" з'явилось у 1938 році у штаті Іллінойс (США), коли було ухвалено чинний і дотепер Закон про сексуально небезпечних осіб [57], який у 1986 році був визнаний Верховним судом США таким, що відповідає Федеральній Конституції. У 1997 році було прийнято Закон про сексуальних насильників. Згодом подібні закони були прийняті й в інших штатах. Закони про "сексуальних психопатів" значно відрізняються один від одного, перш за все щодо основного питання - кого слід відносити до таких осіб? І хоча в багатьох штатах основним критерієм є вчинення статевих злочинів, в ряді інших - лише припущення про можливість їх вчинення. Таке припущення базується на найбільш розповсюдженому у законодавстві штатів визначення "сексуального психопата" як особи, котра страждає відсутністю контролю над своїми сексуальними імпульсами і має схильність до вчинення статевих злочинів [316, с.38-39]. Наприклад, у штаті Іллінойс (США) відповідно вказаного вище Закону 1938 року сексуально небезпечною особою вважається той, хто страждаючи психічним розладом протягом принаймні одного року, виявляє схильність до вчинення статевих злочинів. При визнанні особи "сексуальним психопатом", вона направляється у "лікувальний центр" і утримується там доти, поки не буде встановлено, що така особа більше не є небезпечною для суспільства. Як справедливо зазначає І.Д.Козочкін, це означає, що така особа може знаходитись у вказаному центрі до кінця життя [130, с.289-290]. Як зазначають У.Лафейв і О.Скотт, позбавлення таких осіб свободи на невизначений строк є типовим для США [316, с.39].

 Вказані закони передбачають, що "сексуальні психопати" мають брати участь у програмах, встановлених Службою пробації США, вони обмежуються у користуванні комп'ютером чи інтерактивними інформаційними послугами (якщо злочинець використовував ці засоби при вчиненні сексуальних посягань).

Примусові заходи медичного характеру, що застосовуються до вказаних осіб, включають лікування медикаментами, психотерапію, гіпноз тощо. Серед них кримінальне законодавство США передбачає і такий незвичайний превентивний захід, як кастрація сексуальних насильників. Вважається, що це є досить ефективною формою попередження рецидиву сексуальних посягань. Наприклад, у штаті Техас (США) здійснюється хірургічна кастрація шляхом проведення медичної операції як альтернатива тюремному ув'язненню. Цей захід призначається тільки на прохання чи за згодою особи, яка вчинила сексуальний злочин [227, с.302]. У штаті Каліфорнія (США) та Канаді застосовують "хімічну" кастрацію, яка полягає в тому, що засудженому за сексуальні злочини вводиться ін'єкція препарату "депо-провера" або його хімічного еквівалента, які сильно знижують статевий потяг. Застосування цього заходу повинно відповідати таким вимогам: 1) винного засуджено за статевий злочин вперше; 2) такий злочин вчинено щодо малолітнього (малолітньої); 3) засуджений звільнений від відбування покарання із встановленням нагляду; 4) лікування є додатковим заходом до будь-якого покарання і встановлюється судом [266, с.247]. Прийнятий у штаті Монтана (США) закон 1997 року дозволяє суддям призначати ін'єкції "депо-провера" особам, які вчинили зґвалтування вдруге. "Хімічна" кастрація також легалізована у штатах Флорида, Теннессі, Мічиган тощо [130, с.295].

 Щодо сексуальних злочинців у США застосовують такий вид громадських обмежень як інформування населення про злочинців. У травні 1997 року президент Клінтон підписав федеральний Закон США про реєстрацію злочинів проти дітей та злочинців, які вчинили сексуальне насильство, згідно з яким вимагається, щоб закони штатів передбачали: реєстрацію злочинців у правоохоронних органах, створення банку даних про всіх сексуальних злочинців, щорічну реєстрацію злочинців принаймні протягом 10 років, а також видачу інформації щодо сексуальних злочинців, коли це необхідно для захисту населення. Виходячи зі змісту даного Закону, мешканці міста чи селища мають право знати про кримінальне минуле своїх сусідів задля того, щоб більш пильно спостерігати за їхньою поведінкою та вживати необхідні заходи з метою захисту себе і своїх дітей [227, с.303].

 У даній нормі йдеться про осіб, що не досягли 16 років.

 У даній нормі йдеться про осіб, що не досягли 16 років.

 Відповідно до КК Франції, неповнолітніми вважаються особи, що не досягли 15 років, про що прямо вказано у п.2 ст.222-24 КК Франції.

 КК Індії встановлює таку санкцію за зґвалтування особи, що не досягла 12 років.

 Йдеться про осіб, що не досягли 12 років.

 Йдеться про осіб, що не досягли 12 років.

 При рецидиві - 60 років позбавлення волі.

 Смертна кара є досить поширеним заходом кримінально-правового впливу у цьому штаті. Вона може бути реалізована або шляхом отруйної ін'єкції або через розстріл.