1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

2.  На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини 1 статті, що коментується, договір позики може укладатися як в усній, так і в простій письмовий формі. Нотаріальна форма не є обов´язковою для договорів позики, однак вона може бути надана договору за бажанням сторін.

Частина перша статті, що коментується, встановлює письмову форму для договорів позики: 1) сума яких перевищує не менш як у десять разів встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян та 2) у випадках, коли позикодавцем є юридична особа. Розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян може встановлюватися законами або постановами Верховної Ради України, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України. Вимога щодо надання письмової форми договору позики, в якому позикодавцем є юридична особа, цілком відповідає правилам ст. 208 цього Кодексу, згідно з якою правочини між фізичною та юридичною особою повинні бути вчинені у письмовій формі.

У всіх інших випадках договір позики може бути укладений в усній формі.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв´язку (ч.І ст. 207 ЦК). На практиці сторони часто не дотримують письмову форму, а обмежуються складанням позичальником боргового документа — розписки і передачею її позикодавцеві. Однак слід мати на увазі, що розписка не є письмовою формою договору позики і не замінює її. Згідно частини другої статті, що коментується, розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, є лише борговим документом, що підтверджує укладання договору позики. Розписка або інший документ (акт приймання-передачі, рахунок-фактура на товари тощо), якщо вони знаходяться у позикодавця, засвідчують факт отримання грошей або речей позичальником.

Боргові документи повинні підтверджувати дві обставини: по-перше, факт отримання боржником грошей або речей, їх кількість, рід та якість, по-друге, волевиявлення боржника у певний строк — точно визначений чи визначений моментом витребування — повернути речі. Обов´язковим реквізитом боргового документа є власноручний підпис боржника (позичальника) чи його уповноваженого представника, а факультативними — дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.

Недодержання сторонами обов´язкової письмової форми договору позики не є наслідком його недійсність, а лише ускладнює його підтвердження. Якщо договір позики повинен був укладатися у письмовій формі і її не було додержано, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (див. ст. 1051 ЦК). Утім, відповідно до статті 218 ЦК, факт укладання договору позики може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.