Інтелектуальна ознака умисної вини за співучасті полягає в тому, що співучасни­ки (організатор, підбурювач, пособник) усвідомлюють суспільно небезпечний харак­тер дій, що вчиняються ними особисто, а також суспільно небезпечний і злочинний характер дій виконавця. Водночас виконавець повинен розуміти, що він діє разом з іншими співучасниками, спирається на їхні активні або пасивні дії, що вони тією чи іншою мірою сприяють йому у вчиненні злочину, тобто усвідомлює, що діє з ними спільно. Отже, умисна форма вини за співучасті передбачає наявність взаємної інфор- мованості співучасників про спільний характер своїх дій і про роль кожного з них у вчиненому злочині. Спільність умислу за співучасті найчастіше (але не обов’язково завжди, наприклад, за співучасті без попередньої змови) знаходить об’єктивне вира­ження в угоді (змові) між співучасниками на спільне вчинення злочину. Така домов­леність може бути словесною (вербальною), усною чи письмовою, висловлена за допомогою технічних систем (по телефону, інтернету та ін.), а також конклюдентних дій (мовчазних дій, з яких можна зробити висновок про дійсне волевиявлення особи: це жести, міміка, певні рухи, внаслідок яких співучасники досягають узгодженості дій). За співучасті співучасники розуміють, що вони ставлять у причинний зв’язок свої дії і злочинні дії виконавця, передбачають, що внаслідок їхніх активних чи па­сивних дій виконавець учинить злочин.

Особливості інтелектуальної ознаки за співучасті: а) виконавець не обов’ язково повинен усвідомлювати злочинну діяльність усіх і окремо кожного зі співучасників у повному обсязі. Це в низці випадків об’єктивно неможливо, особливо за таких форм співучасті, як учинення злочину організованою групою чи злочинною організацією, де діяльність співучасників може мати досить таємний і законспірований характер. Але він повинен усвідомлювати хоча б найближчу «ланку» діяльності співучасників, які йому сприяють у вчиненні злочину; б) для співучасті не потрібно обов’язкового усвідомлення співучасниками всіх (у повному обсязі) індивідуально визначених кон­кретних рис злочину, вчинюваного виконавцем (місце, час, обстановка, засоби вчи­нення тощо). Досить того, щоб вони усвідомлювали хоча б у родових рисах власти­вості злочину, вчинюваного виконавцем, і розуміли, що сприяють йому в цьому. У свою чергу, виконавець має хоча б у загальних (родових) рисах усвідомлювати діяльність інших співучасників - організатора, підбурювача, пособника й розуміти, що вони тією чи іншою мірою сприяють йому у вчиненні злочину.

Вольова ознака умисної вини за співучасті характеризується наявністю бажання у всіх співучасників учинення злочину виконавцем чи свідомим допущенням цього. За загальним правилом співучасть у злочині характеризується прямим умислом, коли спільна злочинна діяльність співучасників об’єднана єдиним умислом, спрямованим на досягнення єдиного для всіх них злочинного результату. Разом з тим за співучасті може бути й непрямий умисел (наприклад, при злочинній діяльності організатора й пособника, коли вони, свідомо сприяючи виконавцеві вчинення злочину з матері­альним складом, можуть не бажати, але свідомо допускати настання суспільно небез­печних наслідків злочинного діяння (дії чи бездіяльності) виконавця). У злочинах із формальним складом умисел може бути тільки прямим, оскільки всі співучасники, докладаючи зусиль до вчинення злочину виконавцем, не можуть не бажати вчинення ним діяння, яке є обов’язковою ознакою цього складу злочину.

Отже, для наявності співучасті з огляду на її суб’єктивні ознаки необхідно:

а)  усвідомлення кожним із співучасників факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину; б) передбачення, що в результаті їхніх спільних зусиль виконавцем буде вчинено злочин; в) бажання чи свідоме припущення настання єдиного і непо­дільного для всіх співучасників злочинного результату. Мотив і мета діяльності спів­учасників (виконавця, організатора, підбурювача, пособника) можуть збігатися або не збігатися, що для вирішення питання про наявність чи відсутність співучасті у зло­чині значення не має.

Ураховуючи вищевикладене та зміст ст. 26 КК, слід констатувати, що «необереж­на співучасть» в умисному злочині так само, як і «умисна співучасть» у необережно­му злочині, неможливі.

Виходячи з цього, має вирішуватися й питання про відповідальність за необереж­не спільне причинення злочинних наслідків двома або більше особами - співвиконав- цями, особливо у сфері відносин «людина - техніка». Якщо вони, об’єктивно діючи, спільно заподіюють з необережності суспільно небезпечні наслідки, то в такому ви­падку немає ні об’ єднання злочинної волі цих осіб, ні єдності умислу, ні співучасті у вчиненні злочину. Кожен із заподіювачів шкоди з необережності повинен відповіда­ти за свої дії окремо і самостійно.