Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

1. Інститут співучасті (статті 26-31 КК) дозволяє обґрунтувати кримінальну від­повідальність не тільки осіб, які безпосередньо вчинили злочин (виконавців), а й осіб, які є співучасниками і які тією чи іншою мірою причетні до злочину і його вчинення, - організаторів, підбурювачів, пособників. За допомогою цього інституту вирішуються питання і про відповідальність (підстави, межі та ступінь) осіб, які беруть участь у вчиненні злочинів організованими злочинними групами або злочинними організа­ціями. Отже, норми розд. VI Загальної частини КК є правовою базою боротьби з ор­ганізованою злочинністю, що останнім часом набула значного поширення.

Вчинення злочину об’єднаними зусиллями двох чи більше осіб - за співучасті - завжди свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого, оскільки співучасть полегшує вчинення злочину або його приховування, створює можливість багаторазо­вої злочинної діяльності (множинність злочинів). Як правило, вона поєднується із заподіянням значної чи тяжкої (особливо тяжкої) шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам або ж створює можливість заподіяння такої шкоди. Злочинці при цьому діють більш зухвало й рішуче, у них з’являється ілюзія безкар­ності, можливості уникнути відповідальності.

У нормах Особливої частини КК вчинення злочину в співучасті закріплюється у різний спосіб. В одних випадках воно є обов’язковою ознакою основного складу злочину, коли діяння визнається злочинним і підлягає покаранню за умови, що воно вчинене у співучасті, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК), створення злочинної орга­нізації (ст. 255 КК), групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масові заворушення (ст. 294 КК). У інших - виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відпові­дальність обставина, приміром, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 статей 185, 186, 190 КК), чи як співучасть у вчиненні зло­чину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікований склад зло­чину (ч. 5 статей 185, 186, ч. 4 статей 187, 189 КК та ін.). У всіх зазначених випадках має місце підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у співучасті, що відо­бражено в санкціях статей Особливої частини КК, які передбачають більш сувору відповідальність. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують ін­ститут співучасті (статті 26-31 КК), поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчинені у співучасті (незалежно від її форм).

Аналіз законодавчого визначення співучасті як особливої форми злочинної діяль­ності - збіг множинності суб’єктів в одному злочині - дозволяє виділити такі основні її ознаки: а) участь декількох суб’єктів у вчиненні умисного злочину; б) їх спільна участь у вчиненні такого злочину; в) умисна участь у здійсненні умисного злочину. Усі вони можуть бути згруповані й віднесені до ознак більш загального порядку - до ознак об’єктивного й суб’єктивного характеру співучасті у злочині.

1. Об ’єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що декілька суб’єктів злочину спільно вчиняють умисний злочин. Із цього визначення випливає, що:

а) співучасть у злочині - це вчинення групою осіб конкретного суспільно небез­печного діяння (дії або бездіяльності), яке визнається злочином (див. коментар до ст. 11 КК). При цьому злочин може бути простим або ускладненим: триваючим, про­довжуваним або складеним (див. коментар до розд. VII Загальної частини КК). При цьому злочин завжди повинен мати конкретний характер і містити всі необхідні об’єктивні й суб’єктивні ознаки певного складу злочину, визначеного відповідною статтею Особливої частини КК (див. коментар до ст. 2 КК). Не може розглядатися як співучасть у злочині сприяння з різних мотивів, наприклад, наркоманам, алкоголі­кам (у застосуванні алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин) та іншим особам, які ведуть антигромадський спосіб життя, і навіть тим, хто має на­хил до злочинної діяльності, але дії яких не проявилися у формі конкретного діяння, що мало б усі ознаки складу конкретного злочину. Не є співучастю у злочині також причетність у формі організаторства, підбурювання, пособництва у вчиненні діянь, що підпадають під ч. 2 ст. 11 КК, оскільки злочину (ч. 1 ст. 11 КК) тут немає і тому не може бути й співучасті у ньому;

б) за співучасті у вчиненні злочину беруть безпосередню участь декілька осіб (дві чи більше), які задовольняють вимогам, що пред’являються до суб’єкта злочину. Тобто кожний із них повинен бути особою фізичною, осудною, яка досягла віку кри­мінальної відповідальності («кількісна ознака співучасті» - див. коментар до статей 18, 19, 22 КК). Це означає, що вчинення злочину особою (суб’єктом злочину) з учас­тю неосудного або особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (шіст­надцяти років, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 КК - чотирнадцяти), не утворює співучасті у злочині. Не утворює співучасті у злочині також і залучення до участі у вчиненні злочину іншої особи, яка хоч і має ознаки суб’єкта злочину, але вчиняє суспільно небезпечне діяння внаслідок фізичного або психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності підстав, що виключають злочинність діяння (див. коментар до статей 40 і 41 КК), а також обману, коли особа, перебуваючи в омані, впевнена, що вчиняє правомірні дії;

в) за співучасті всі співучасники злочину повинні діяти спільно («якісна ознака співучасті»). Спільність дій співучасників означає, що злочин учиняється їхніми за­гальними й об’єднаними зусиллями. Кожен із них робить свій внесок (докладає від­повідних зусиль) у здійснення злочину, при цьому спирається на допомогу та спри­яння іншого (інших) співучасника або розраховує на це. Таким чином, спільність ді­яльності співучасників полягає в тому, що вона має взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер - діяльність кожного із співучасників взаємопов’ язана
 

 
з діяльністю виконавця чи інших співучасників (організатора, підбурювача, пособни­ка) і спрямована на вчинення одного й того ж злочину, досягнення єдиного злочинно­го результату. Причому роль і функції кожного зі співучасників можуть бути однако­вими (наприклад, у процесі вчинення групових хуліганських дій - ч. 2 ст. 296 КК - винні завдають ударів потерпілому кулаками по голові й грудях, чим завдають тілесні ушкодження) або можуть істотно різнитися між собою (приміром, при заво- лодінні чужим майном шляхом зловживання посадовою особою своїм службовим становищем - ст. 366 КК - посадова особа вчиняє службову підробку, що виступає засобом заволодіння чужим майном, а бухгалтер і касир за змовою з цією посадовою особою незаконно заволодівають цим майном і привласнюють - ст. 191 КК). Ще біль­ше відрізняються функції співучасників у таких формах співучасті, як «організована група» і «злочинна організація» (див. коментар до ст. 28 КК). Але головне для спів­участі інше - злочин повинен бути результатом спільної діяльності всіх співучасників, і при цьому кожен із них докладав (більшою чи меншою мірою) свої зусилля, тобто робив свій внесок у вчинення злочину виконавцем.

Ознака «спільність» за співучасті передбачає також, що і злочин, і суспільно не­безпечні наслідки (у злочинах із матеріальним складом) є єдиними і неподільними для всіх співучасників. Виходячи з цього усі співучасники залежно від ролі, яку кожен із них виконував, мають відповідати за вчинений злочин у цілому. Так, при вбивстві на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) відповідати за заподіяння смерті потерпілому будуть і виконавець - убивця і замовник убивства - організатор або підбурювач, і осо­би, які сприяли виконавцеві в інший спосіб (наприклад, наданням знаряддя вбивства, збиранням і наданням інформації про потерпілого: маршрути пересування, місце про­живання, роботи, наявність охорони тощо). У кінцевому підсумку співучасники від­повідатимуть за злочин, який учинив виконавець.

Спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і злочином, вчиню­ваним виконавцем, є причинний зв’язок. Це означає, що: а) дії кожного зі співучасни­ків у часі повинні передувати злочину, який учиняє виконавець; б) даний причинний зв’язок має генетичний характер (зв’язок породження), оскільки кожен із співучасни­ків (незалежно від ролі та ступеня участі) докладає відповідних зусиль, робить свій внесок у злочин, створює для нього необхідні умови, чим сприяє вчиненню його ви­конавцем; в) причинний зв’язок за співучасті має опосередкований характер, оскіль­ки свідома діяльність виконавця, який учиняє злочин, перебуває у залежності від попередньої діяльності інших співучасників. Останні своїми діями (активними або пасивними) створюють реальну можливість учинення злочину виконавцем, який перетворює цю можливість на дійсність виконанням складу злочину. У свою чергу, діяльність співучасників (організатора, підбурювача, пособника) набуває злочинного характеру й перетворюється у співучасть у злочині шляхом учинення злочину вико­навцем. Відсутність причинного зв’язку свідчитиме про відсутність ознаки спільнос­ті в участі кількох суб’єктів у вчиненні злочину і про відсутність співучасті у злочині в цілому; г) співучасть можлива на стадії незакінченого злочину - при підготовці до злочину й замаху на злочин (див. коментар до ст. 14 КК). Неможлива співучасть при закінченому злочині. За цією ознакою слід відрізняти співучасть від причетності до злочину, зокрема таких його видів, як заздалегідь не обіцяне приховування злочину, знарядь і засобів учинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, при­дбання або збування таких предметів (див. коментар до статей 198 і 396КК).

1. Суб ’єктивні ознаки співучасті полягають в умисній спільній участі у вчиненні умисного злочину. Вони зводяться до такого: співучасть можлива тільки в умисному злочині; усі співучасники злочину діють умисно. Це означає наступне:

а) співучасть можлива тільки в умисному злочині, тобто тільки тоді, коли ви­конавець діє умисно. Умисел при цьому може бути як прямим, так і непрямим. Мож­ливі також інші різновиди умислу: визначений і невизначений; заздалегідь обмірко­ваний і раптово виниклий (див. коментар до ст. 24 КК). З урахуванням вимог ст. 26 КК співучасть у необережних злочинах, тобто злочинах, учинених виконавцем уна­слідок злочинної самовпевненості або злочинної недбалості (див. коментар до ст. 25 КК), неможлива;

б) за співучасті не тільки виконавець, а й організатор, підбурювач, пособник, тобто всі співучасники повинні діяти умисно. Це означає, що всі співучасники, без­відносно до їх ролі (виконавець, організатор, підбурювач, пособник) і ступеня участі у злочині, що вчиняє виконавець, діють умисно, їхня групова суспільно небезпечна поведінка характеризується єдністю намірів.