1. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов´язані з:

1) життям, здоров´ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2)  володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Договори страхування поділяються на види залежно від предмета страхування, тобто інтересів, які підлягають захисту.

Згідно зі ст. 980 ЦК, за договором особистого страхування страховик зобов´язаний сплатити одноразово або сплачувати періодично обумовлену договором страхову суму у випадку заподіяння шкоди життю або здоров´ю страхувальника або застрахованої особи, досягнення ним визначеного віку або настання в його житті іншого передбаченого договором випадку. Договір особистого страхування віднесено до публічних договорів (див. ст. 633 ЦК та коментар до неї). Особливостями договору особистого страхування є: специфічні особисті інтереси, а саме інтерес в отриманні виплати при смерті або пошкодженні здоров´я, при досягненні зазначеного віку або настанні зазначених випадків. Усі ці інтереси невід´ємно пов´язані з особистістю застрахованої особи. Договір особистого страхування вважається укладеним на користь застрахованої особи (в тому числі самого страхувальника), якщо в договорі не названа як вигодоодержувач інша особа; виплата страхової суми здійснюється у формі страхового забезпечення, яке не прив´язане до будь-яких об´єктивних критеріїв, а визначається сторонами в договорі за їх бажанням. Страхова виплата може здійснюватися частками протягом тривалого часу, забезпечуючи застраховану особу (вигодоодержувача). Тому виплата й отримала назву страхового забезпечення. Лише договір особистого страхування може мати накопичувальний характер, а саме переслідувати мету не тільки компенсувати шкоду, завдану особистості, а й забезпечити визначений прибуток (відсоток) на вкладений капітал (страхову премію).

Відповідно договори особистого страхування можна поділити на ризикові та накопичувальні (ощадні). Ризикові договори передбачають страхову виплату тільки при настанні страхового випадку. Більш ризикованим видом особистого страхування є страхування від нещасних випадків. У накопичувальних договорах виплата здійснюється завжди, оскільки один з вказаних ризиків обов´язково обернеться в страховий ризик. Найбільш поширений приклад накопичувального договору особистого страхування — страхування життя. Воно передбачає періодичну сплату внесків, а при дожитті до закінчення строку договору — сплату обумовленої суми, що перевищуює суму внесків. При цьому страхова виплата здійснюється й тоді, коли смерть настає до закінчення строку договору.

Договори державного обов´язкового особистого страхування, порядок їх укладення й умови визначаються Кабінетом Міністрів України окремими нормативними актами (наприклад, Порядок та умови державного обов´язкового особистого страхування працівників митних органів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р.).

За договором майнового страхування одна сторона (страховик) зобов´язується за обумовлену договором плату (страхову премію) при настанні передбаченої в договорі події (страхового випадку) відшкодувати іншій стороні (страхувальнику) чи іншій особі, на користь якої укладений договір (вигодонабувачу), заподіяні внаслідок цієї події збитки в застрахованому майні або збитки, пов´язані з іншими майновими інтересами страхувальника (виплатити страхове відшкодування) у межах визначеної договором суми (страхової суми).

Майнове страхування є найбільш складним видом страхування. Особливостями договору майнового страхування є: наявність у страхувальника або вигодонабувача особливого майнового інтересу в укладенні договору; майнове страхування має мету — компенсацію понесених збитків, а не отримання додаткового прибутку. Відповідно розмір страхового відшкодування не може перевищувати дійсного розміру понесених збитків. Страхувальник (вигодонабувач) не може отримувати з договору майнового страхування будь-який прибуток, що перевищує суму понесених ним збитків.

Страхова сума не може перевищувати дійсної вартості застрахованого майна, яка складає його ринкову вартість. При цьому в разі виникнення спорів щодо страхової вартості майна, вказаного в договорі страхування, вона не може бути оскаржена за винятком випадку, коли страхувальник не скористався до укладення договору своїм правом на оцінку страхового ризику, був навмисно введений в оману відносно цієї вартості.

У випадку, коли страхова сума, вказана в договорі страхування майна, перевищує страхову вартість, договір вважається нікчемним у цій частині. В іншій частині договір страхування зберігає силу.

Страховик має право вимагати визнання договору недійсним та на відшкодування збитків у разі, якщо при укладенні договору він був уведений в оману страхувальником стосовно вартості майна.

У разі одночасного страхування різних ризиків розмір загальної страхової суми за всіма договорами може перевищувати страхову вартість.

У випадку переходу прав на застраховане майно до іншої особи договір залишається в силі. За договором страхування ризику відповідальності за зобов´язанням, що виникло внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров´ю або майну інших осіб, страхується ризик відповідальності самого страхувальника. Наприклад, указом Президента України від 15 січня 1994 р. було запроваджено обов´язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на випадок заподіяння шкоди життю і здоров´ю громадян, їх майну та майну юридичних осіб. Кабінетом Міністрів України 28 вересня 1996 р. затверджено «Положення про порядок і умови обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів».

Договори страхування поділяються також на договори добровільного та обов´язкового страхування. У першому випадку його укладення залежить від волевиявлення сторін, у другому, — обов´язок його укладення випливає з вказівки закону.