1. Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов´язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов´язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров´я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3)  подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об´єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6)  наявності інших підстав, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

3.  Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Стаття 991 ЦК містить положення щодо безумовних підстав для відмови страховика від сплати страхової виплати страхувальнику.

Частина 1 статті, що коментується, передбачає наявність вини страхувальника в настанні страхового випадку. Це є загальною підставою відповідальності за порушення зобов´язань. У разі, якщо страхувальник, вигодонабувач чи застрахована особа вчинять навмисні дії, що привели до настання страхового випадку, страховик може відмовитись від сплати страхової виплати.

Груба необережність страхувальника, вигодонабувача чи застрахованої особи є підставою для відмови страховика від обов´язку виплатити страхове відшкодування або зменшити його розмір лише у випадках, прямо зазначених у законі. Так, наприклад, Законом України «Про загальнообов´язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» передбачено, якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров´я настало не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків.

Зовсім інша ситуація виникає при укладенні договору страхування цивільної відповідальності за заподіяння шкоди життю чи здоров´ю громадян. У цьому випадку страховик зобов´язаний здійснити страхову виплату навіть тоді, коли шкода заподіяна самим страхувальником чи застрахованою особою навмисно або по грубій необережності. Якщо ж договором страхування цивільної відповідальності не охоплюються збитки від заподіяння шкоди чи життя здоров´ю громадян, то страховик звільняється від виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку.

Положення статті 991 ЦК носять імперативний характер. Тому, якщо договором особистого страхування зі страхового покриття виключений ризик смерті застрахованої особи внаслідок самогубства, це не є підставою для відмовлення у виплаті страхового відшкодування в силу даної норми.

У разі вчинення страхувальником, або особою, на користь якої укладено договір страхування умисного злочину, що призвів до страхового випадку, страховик також відмовляє у виплаті страхової премії. За своєю суттю договір страхування передбачає, що страхувальник не знає і не може знати, настане страховий випадок чи ні, але не виключає можливості його настання при незалежних від нього підставах.

Пункт 3 передбачає відмову у здійсненні виплати у разі подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об´єкт страхування або про факт настання страхового випадку. Відмова є правомірною, оскільки страхувальник на момент укладення договору або настання страхового випадку знав про невідворотне здійснення тих чи інших обставин, але скористався цим з корисною метою.

Пункт 4 передбачає можливість страховика відмовитись від сплати страхової виплати, якщо особа, з вини якої заподіяно шкоди страхувальникові, відшкодувала збитки в розмірах дійсної вартості майна. Страховик відмовляє у сплаті страхової виплати, оскільки здійснивши її, він буде позбавлений права, передбаченого ст. 993 ЦК.

Пункт 5 передбачає, що оскільки своєчасне повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку є прямим обов´язком страхувальника, а визначення страховиком обставин, характеру та розміру збитків — правом страховика, то саме тому порушивши ці вимоги, страхувальник порушує не тільки обов´язки, передбачені кодексом, а й договором. Таким чином, це є порушення умов договору страхування, за яке страхувальник несе відповідальність, яка виявляється у відмові в здійсненні страхової виплати.

Страховик вправі відмовитись від сплати страхових платежів і в інших випадках, передбачених законодавством. Так, наприклад, у відповідності зі ст. 37 Закону України «Про загальнообов´язкове державне Соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відмова Фонду соціального страхування від нещасних випадків у разі, якщо нещасний випадок згідно законодавству визнаний не пов´язаним із виробництвом. Договором страхування також можуть бути передбачені інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Рішення страховика про відмову в страховій виплаті повинно бути письмово оформлене та повідомлено страхувальнику. Це рішення повинне містити мотивоване обґрунтування

підстав відмови в страховій виплаті. Рішення страховика може бути оскаржено в суді. Якщо відмова є безпідставною, страховик несе відповідальність у вигляді сплати пені за прострочення страхової виплати.