Крім того, застосування ч. 3 ст. 303 ЦПК може означати погіршення процесуально-правового становища осіб, які не оскаржували судове рішення або оскаржили його в певній частині. Можливість перевірки судового рішення поза межами апеляційної скарги пов'язана з можливістю суду апеляційної інстанції погіршити положення особи, яка подає скаргу. Дослідження так званої заборони повороту до гіршого почало свій розвиток у науці кримінального процесу. І. Л. Пе- трухін зазначає, що заборона повороту до гіршого означає, що при оскарженні стороною захисту вироку (іншого судового рішення) до вищестоящої судової інстанції положення осудженого (виправданого) не може бути погіршено за відсутності подання прокурора або скарги потерпілого, його представника[248].

У науці цивільного процесуального права здатність суду вищої інстанції погіршити положення особи також досліджу- валось[249] та досліджується у теперішній час. О. О. Борисова, наприклад, вважає, що положення сторони, що оскаржує рішення суду першої інстанції, не повинно погіршуватись у порівнянні з тим, що вона здобула в суді першої інстанції. В певних випадках суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі вимог апеляційної скарги та самостійно усунути помилки, що були допущені судом першої інстанції[250]. На думку Л. О. Тере- хової, помилка суду першої інстанції підлягає усуненню незважаючи на те, що таке усунення потягне погіршення стану особи, яка подала скаргу. Оскільки після усунення помилки справу можна буде вважати вирішеною правильно, то в цьому випадку взагалі не можна говорити про погіршення положення особи, яка подала скаргу, - у неї просто відбирається те, що суд першої інстанції присудив їх безпідставно[251].

Частково погоджуючись із позицією О. О. Борисової та не підтримуючи думку Л. О. Терехової, автор даної роботи вважає, що ч. 3 ст. 303 ЦПК не виключає можливості апеляційному судові застосувати "поворот до гіршого" по відношенню до особи, яка подала скаргу. Це обґрунтовується тим, що вказана норма не забороняє реалізації такого кроку. Вважаємо, що таке положення законодавства потребує уточнення з приводу закріплення на законодавчому рівні заборони для суду апеляційної інстанції виходити за межі доводів апеляційної скарги, оскільки протилежний підхід призводить до порушення принципу диспозитивності та може викликати погіршення процесуального становища особи, яка подала апеляційну скаргу.

Можна погодитися з Д. В. Філіним, що на відміну від радянської касації апеляційне провадження не тільки ініціюється учасниками судочинства, але й направлене на захист й охорону перш за все їх законних інтересів. Тому апеляція має яскраво виражений диспозитивний характер. Якщо суд при апеляційному перегляді виявить помилку суду першої інстанції, але про неї не зазначено в апеляційній скарзі, то така помилка не може бути усунена апеляційним судом за власною ініціативою[252].

І.  Л. Петрухін має рацію, коли зазначає, що вищестоящий суд має перевіряти рішення нижчестоящого суду лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене. З урахуванням заборони повороту до гіршого суд не вправі шукати та виявляти обставини, що перебувають за межами скарги[253].

Виключення з правила про недопущення виходу за межі апеляційної скарги можна допустити при перегляді рішень по справах окремого провадження з нижчевикладених підстав.

Розгляд справи поза межами апеляційної скарги поширюються і на перегляд в апеляційному порядку рішень по справах окремого провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 303 ЦПК, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції в справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Таке положення законодавства обґрунтовується особливою процесуальною природою окремого провадження та прояву принципу змагальності в цих категоріях справ.

І.  В. Удальцова, характеризуючи однобічність окремого провадження, відмічає й інші особливості даного провадження. Так, у протилежність спірному позовному провадженню окреме провадження набагато менше підкорено принципу зма- гальності[254].

Однобічність окремого провадження та специфіка прояву принципу змагальності обґрунтовується активною роллю суду у сприянні здійсненню та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживання судом заходів щодо всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази (частини 1, 2 ст. 235 ЦПК).

Оскільки в деяких категоріях справ вирішується питання про юридичний стан фізичної особи (обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатної, усиновлення, надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, обов'язкова госпіталізація особи до протитуберкульозного закладу), яка за станом здоров'я може не розуміти значення актів правосуддя та плідно користуватись власними процесуальними правами, - то в подібних випадках суд зобов'язаний сприяти таким громадянам у встановленні законності та обґрунтованості судового рішення відносно затвердження певного юридичного статусу громадянина. Подібним чином активність апеляційного суду шляхом виходу за межі скарги виправдовується у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою з причини розгляду таких скарг за відсутності заінтересованих осіб, а також в інших категоріях справ окремого провадження.