Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює право кожного, чиї права та свободи, визнані в цьому правовому акті, було порушено, - на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть за умови, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження[337]. З огляду на нормативне закріплення можливості ефективного захисту порушених прав вважаємо за необхідне дослідити ефективність апеляційного провадження як однієї з форм судового захисту.

Враховуючи нормативне закріплення гарантій ефективності юридичного захисту порушених прав на міжнародно- правовому рівні, в науковій літературі приділяється значна увага поняттю, змісту та природі вказаного інституту[338].

Необхідність дослідження ефективності правосуддя та його прояву в окремих провадженнях цивільного судочинства обумовлюється також наявністю неоднозначних поглядів на зміст ефективності правосуддя та його функцій. Так, наприклад, В. В. Городовенко, В. В. Онопенко та Ю. В. Романець розглядають ефективність правосуддя з позицій спеціалізації судів[339].

За визначенням І. Л. Петрухіна, ефективність права визначається ступенем його корисної дії на суспільні відносини, оптимальним співвідношенням правових та інших засобів у механізмі соціального управління. Вказаний автор поєднує ефективність з оптимальністю правосуддя поєднанням таких ознак:

1.  обумовленість правосуддя соціальними потребами (соціальна цінність правосуддя);
2.  надання правосуддю корисних цілей;
3.  ефективність правосуддя у вузькому сенсі;
4.  раціональне використання ресурсів: людей, грошових фондів, техніки, інформації і т. ін.;
5.  надання ресурсів та управлінських впливів[340].

Стосовно предмета нашого дослідження вбачається необхідним приділити увагу ефективності діяльності суду апеляційної інстанції при виконанні ним функцій, визначених законодавством.

Поряд з існуванням багатьох точок зору щодо ефективності правосуддя та його функцій у процесуальній літературі мають місце різні підходи до визначення ефективності апеляції в цивільному судочинстві. У літературі ефективність правосуддя в судах контролюючих інстанцій поділяють на такі групи: 1) кількість судових помилок, що вдалося виявити; 2) кількість судових помилок, котрі залишились невияв- леними; 3) кількість помилок, що допускаються самими контролюючими судами[341].

За визначенням М. Ш. Пацації, ефективність - одна з найважливих європейських вимог до сучасного правосуддя. Під ефективністю процесуальної діяльності судів перевірочних інстанцій він розуміє їх здатність досягати в процесі своєї процесуальної діяльності поставлених перед ними законодавцем цілей, а в результаті - забезпечити вирішення соціального завдання, що стоїть перед судом як органом правосуддя. Розглядаючи ефективність діяльності судів контролюючих інстанцій через критерій результативності розгляду скарг на судові рішення, вказаний автор досліджує ефективність процесуальної діяльності перевірочних інстанцій на окремих стадіях апеляційного перегляду судового рішення: на стадіях порушення провадження, підготовки справи до розгляду та розгляду апеляційної скарги та ухвалення судового акта[342].

На нашу думку, ефективність апеляційного перегляду рішень і ухвал суду першої інстанції визначається рухом цивільної справи в суді апеляційної інстанції та роллю апеляційного суду в дотриманні принципів верховенства права та законності при здійсненні правосуддя. Будь-які процесуальні дії суду апеляційної інстанції відбуваються в межах цивільної процесуальної форми, яка трактується в правовій літературі як певний порядок здійснення правосуддя в цивільних справах[343].

Сутність прояву цивільної процесуальної форми в апеляційному провадженні полягає в детальній та жорсткій регламентації процесуальної діяльності суду й інших учасників процесу, по-перше, з точки зору конкретного змісту цієї діяльності (іншими словами, що можуть та чого не можуть робити в процесі його учасники); по-друге, з точки зору логічної послідовності процесуальних дій; по-третє, з точки зору місця та часу їх здійснення[344].

Апеляційне провадження складається з таких етапів: порушення справи, підготовка до розгляду та розгляд справи в суді апеляційної інстанції. У зв'язку з цим В. І. Тертишніков вважає, що апеляційний перегляд судових рішень у цивільному процесі є провадженням як сукупність декількох стадій[345].

В. В. Комаров, навпаки, відносить перегляд судових рішень, що не набрали законної сили, до стадій цивільного процесу. Всі вони утворюють систему, загальну модель цивільного процесу. Цивільний процесуальний закон, встановивши для всіх справ єдину процесуальну форму їх розгляду і допускаючи в окремих випадках винятки із загальних правил, виходить із того, що цивільний процес є загальною формою захисту прав і охоронюваних законом інтересів, а ті чи інші особливості розгляду цивільних справ не можуть створити самостійного порядку їх розгляду. Зміст ЦПК, який визначає рух судочинства від розгляду в суді першої інстанції до виконавчого провадження, ґрунтується на ознаці єдності процесуальної форми[346].

Цивільна справа може пройти всі стадії, однак частіше справа проходить лише обов' язкові стадії - від відкриття провадження по справі до судового розгляду, оскільки не завжди судове рішення по справі оскаржується або переглядається за нововиявленими обставинами[347].

Прийняття апеляційної скарги до розгляду передбачає реєстрацію цивільної справи в апеляційному суді і передачу її в порядку черговості судді-доповідачу. Як зазначено в ч. 1 ст. 297 ЦПК, справа після надходження до канцелярії суду апеляційної інстанції реєструється і передається для вирішення питання про прийняття скарги до розгляду судді - доповідачу в порядку черговості. Суддя-доповідач після вивчення підстав для передачі справи до розгляду вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду шляхом винесення ухвали.

У ЦПК вперше введено норму, яка регулює порядок розподілу справ серед суддів апеляційного суду. Метою цієї норми є забезпечення принципу незалежності суддів та унемож- ливлення незаконного впливу на суддів при порушенні апеляційного провадження. Тому порядок розподілу справ серед суддів набуває виключно важливого значення, що позитивним чином позначається на зміцненні незалежності суддів. Встановлений порядок розподілу справ серед суддів відповідає рекомендації № (92) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", ухваленій Комітетом міністрів Ради Європи на 518 засіданні 13 жовтня 1994 р.[348]

Прийняття правильного процесуального рішення судом апеляційної інстанції на етапі прийняття апеляційної скарги до провадження безпосередньо впливає на ефективність апеляційного провадження. Так, до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 295 ЦПК, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, застосовуються положення ст. 121 вказаного Кодексу. Про прийняття апеляційної скарги до розгляду або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу. Ухвала судді про повернення апеляційної скарги може бути оскаржена в касаційному порядку.

Законодавством передбачено, що після вивчення апеляційної скарги у судді є можливість винести декілька варіантів ухвал. Так, у разі прийняття апеляційної скарги до розгляду суддя-доповідач постановляє ухвалу. У цьому сенсі слід погодитись із справедливим твердженням Д. Д. Луспеника про те, що при вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги суддя-доповідач не вправі давати оцінку обґрунтованості чи необґрунтованості скарги. З цього випливає те, що не можна відмовити у прийнятті апеляційної скарги, наприклад, від особи, яка не брала участі у справі, з тих підстав, що рішення суду не порушує прав цієї особи[349].

Суд може винести ухвалу про залишення скарги без руху в разі невідповідності її формі та змісту, яка встановлена ст. 295 ЦПК, а також у випадку несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо особа у встановлений судом строк виконає вказівки суду щодо виправлення недоліків скарги, то остання вважається поданою в день первинного її подання до суду[350].

У випадку невиконання особою, що подала скаргу, вимог суду у визначений термін, скарга вважається неподаною та повертається особі, про що виноситься ухвала. Ухвалу судді про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено в касаційному порядку. Чинний ЦПК не закріплює випадків відмови у прийнятті апеляційної скарги. Проте суди (в тому числі й суд касаційної інстанції) в деяких випадках не враховують вказане положення, у зв'язку з чим потребують критичної оцінки пункти 4 та 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку"[351]. Так, відмовляючи представнику сторони у прийнятті апеляційної скарги, суд посилався на те, що довіреність, додана до апеляційної скарги, підписана особою, яка не має на це повноважень. З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 295 ЦПК, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу застосовуються положення ст. 121 ЦПК, яка не передбачає можливості відмови у прийнятті апеляційної скарги[352].

Слід зазначити, що процесуальне законодавство не регулює питання про продовження строку, встановленого судом для виправлення недоліків форми та змісту апеляційної скарги, а також для належної сплати судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наприклад, при постановленні ухвали про залишення скарги без руху апеляційний суд запропонує особі протягом 10 днів сплатити судовий збір. У вказаний строк ухвала суду залишається невиконаною, але надішла заява про продовження строку. На наш погляд, питання про продовження строку, встановленого судом, повинен вирішувати суд апеляційної інстанції в порядку, передбаченому ст. 73 ЦПК України.