Умовою відмови від апеляційної скарги повністю чи частково є відмова особи від продовження процесу в суді апеляційної інстанції, визнаючи, таким чином, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення та відмовляючись від свого права на апеляційне оскарження. Одночасно особа відмовляється від своєї матеріально-правової заінтересованості на користь інших суб'єктів, які вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Наслідками прийняття відмови від апеляційної скарги є закриття судом апеляційної інстанції провадження по справі та неможливість повторного оскарження цього рішення або ухвали з тих самих підстав.

При розгляді цивільної справи в суді апеляційної інстанції важливе значення для правильного, повного та всебічного розгляду справи має підготовка розгляду справи судом, яка є обов'язковою при апеляційному розгляді будь-якої цивільної справи[360]. У структурі апеляційного провадження проведення підготовки розгляду справи має також значення для ефективного розгляду апеляційної скарги по суті заявлених вимог.

Важливість правильного проведення підготовки справи до розгляду в апеляційному суді має і велике практичне значення. Як свідчить практика Верховного Суду України, порушення апеляційним судом норм процесуального права, встановлених ЦПК щодо підготовки цивільної справи до розгляду в апеляційному порядку, є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та передачі справи на новий апеляційний розгляд[361].

Відповідно до ст. 301 ЦПК протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі підготовчі дії:

1) з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; 2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; 3) з'ясовує обставини, на які посилаються сторони й інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з' ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами й іншими особами;

1. вирішує питання про поважність причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

З урахуванням чисельності підготовчих дій, визначених у ст. 301 ЦПК, уявляється можливим їх класифікувати, враховуючи правову регламентацію останніх у ст. 301 ЦПК, на такі групи: 1) дії, спрямовані на визначення суб'єктного складу справи; 2) дії, спрямовані на визначення характеру спірних правовідносин; 3) дії щодо дослідження законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції; 4) інші дії, пов'язані із забезпеченням належного апеляційного розгляду справи.

Стаття 301 ЦПК, як і відповідна норма, що регламентує підготовчі дії суду першої інстанції до розгляду справи по суті, не містить вичерпних дій суду апеляційної інстанції з підготовки справи до розгляду. Залежно від характеру та складності справи суд апеляційної інстанції може вчиняти і ті дії, які прямо не передбачені в переліку підготовчих дій, зазначених у ст. 301 ЦПК[362]. Особливість підготовки справи до розгляду проявляється й у тому, що при підготовці справи до розгляду в суді апеляційній інстанції не діють такі принципи цивільного процесу, як гласність та усність[363], що є особливістю цієї частини апеляційного провадження, оскільки підготовка справи до розгляду проводиться без виклику осіб, що
 

 
беруть участь у справі, та без проведення попереднього судового засідання. Таке положення законодавства вважаємо цілком обґрунтованим, оскільки провадження по перегляду рішень, що не набрали законної сили, характеризується оперативністю та кваліфікованістю, які виступають як гарантії законності перевірки цивільних справ.

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду. Якщо підготовчі дії здійснює суддя-доповідач одноособово, то вже призначення справи до розгляду відбувається колегіально судовою колегією. Це обумовлено необхідністю проведення додаткових підготовчих дій за рішенням судової колегії в тому разі, якщо остання вважатиме проведені підготовчі дії недостатніми після доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії. Після вирішення питання про належність проведених підготовчих дій судова колегія призначає справу до розгляду.

Стаття 302 ЦПК передбачає порядок призначення цивільної справи до розгляду в суді апеляційної інстанції. Справа має бути призначена до розгляду в розумний строк, але не пізніше п'ятнадцяти днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду. Таке положення процесуального законодавства справедливо критикується Д. Луспеником, оскільки встановлений законодавцем п' ятнадцятиденний строк для призначення справи до розгляду в апеляційній інстанції є об'єктивно нереальним. А намагання законодавця забезпечити якомога скоріше вирішення справи насправді призводить до зворотного результату - невиправданого затягування строків розгляду справи, вимушеного порушення строків призначення справи до розгляду[364].

У зв'язку з цим слід погодитися з О. В. Рожновим про те, що дотримання процесуальних строків при розгляді цивільних справ можна вважати однією з обов' язкових передумов ефективності цивільного судочинства, оскільки соціальні та юридичні результати правозастосовної діяльності безпосередньо залежать від часу її здійснення. Крім того, процесуальні строки дисциплінують учасників процесу, орієнтуючи їх на своєчасну реалізацію суб'єктивних прав, якими вони наділені як суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин[365].

При дослідженні ефективності апеляційного провадження не можна залишити поза увагою питання належного строку в цивільному судочинстві, котре в процесуальній науці та пра- возастосовній практиці є дискусійним. Н. Ю. Сакара пише, що вказане поняття не має чіткого визначення ні в міжнародному, ні в національному законодавстві. Європейський суд з прав людини при розгляді скарг на порушення цієї вимоги вирішував два основні питання: який саме період слід брати до уваги та чи був такий період розумним у контексті ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду однозначно підкреслює необхідність брати до уваги весь період провадження, який починається з моменту подання позову до суду. Розумність тривалості судового провадження слід оцінювати у світлі обставин справи та критеріїв, встановлених Судом у своїй практиці, зокрема беручи до уваги складність справи, поведінку заявника та відповідних органів державної влади, а також значущість для заявника даного питання або особливе становище сторони в цивільному процесі[366]. Вказаний автор в іншій роботі виділяє три критерії визначення розумності строків: складність справи, поведінка заявника та поведінка державних органів[367].

На нашу думку, розумність строку призначення справи до апеляційного розгляду в контексті ст. 302 ЦПК має обмежений характер. Підтримуючи вищенаведену позицію Д. Д. Луспени- ка відносно необхідності збільшення часових меж розумності вказаного строку, зазначимо, що ознакою розумності визначеного вказаною нормою строку має бути така обставина: в його межах не повинна втрачатись така мета апеляційного провадження, як об'єктивний, неупереджений та своєчасний розгляд апеляційної скарги на предмет дотримання законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

У цілому функція даних строків визначається темпараль- ністю дій з призначення справи до розгляду в апеляційному суді. Іншими словами, темпаральність обумовлює темпи руху відповідних процесуальних дій, урегульованих нормою процесуального права.

Цивільне процесуальне законодавство не передбачає, яким саме процесуальним документом оформлюється призначення справи до розгляду в апеляційному суді, як це має місце в ч. 3 ст. 297 ЦПК. Виходячи зі ст. 302 ЦПК судова колегія саме в ухвалі повинна визначати всі обставини, що передбачені цією статтею. Такий висновок автора ґрунтується на тій обставині, що судова ухвала виноситься в процесі судового розгляду[368] при вирішенні процедурних питань, визначених цивільним процесуальним законодавством. У той же час вказаний процесуальний документ можна характеризувати як акт застосування норм процесуального права, направлений на виникнення процесу, його розвиток і закінчення. Ухвала не торкається матеріально-правового спору і стосується питань процедури[369]. В. В. Комаров та П. І. Радченко визначають такі умови набрання ухвалою ознак акту правосуддя: а) винесення ухвали має передбачатись законом; б) ухвала повинна постановлятись судом; в) винесенню ухвали повинні передувати передбачені цивільним процесуальним законом дії, приведення та встановлення саме таких обставин, з наявністю яких закон пов'язує можливість винесення відповідної ухвали; г) ухвала повинна оформлюватись у встановленій законом процесуальній формі та містити передбачені ЦПК реквізи- ти[370].

Ефективність апеляційного провадження залежить і від належної процедури розгляду. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою ЦПК, яка передбачає апеляційне провадження. Це правило визначає порядок розгляду справи апеляційним судом. Розгляд справи є основним елементом апеляційного провадження та здійснюється у формі перевірки законності й обґрунтованості судового рішення фактично через повторний розгляд справи. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється у відповідній процесуальній формі в судовому засіданні, яке складається з чотирьох частин: підготовча, з'ясування обставин і перевірка їх доказами, судових дебатів, ухвалення та оголошення рішення чи ухвали.

У процесуальній літературі справедливо зазначається, що в підготовчій частині засідання суд зобов'язаний вирішити, чи можна вирішувати справу в даному складі суду, розглянути її за відсутності осіб, що не з'явились у судове засідання. Крім того, роз'яснює права й обов'язки особам, що беруть участь у справі, та їх представникам; вирішує заявлені клопотання. До початку розгляду справи по суті головуючий з' ясовує, чи наполягає особа, що оскаржує рішення, на розгляді скарги, чи визнає вимоги апеляційної скарги протилежна сторона, чи не бажають сторони укласти мирову угоду[371].