Розгляд справи в апеляційному суді відбувається за правилами, встановленими для судового розгляду в суді першої інстанції (статті 158-196 ЦПК). Однак слід враховувати, що розгляд справи в апеляційному суді має підпорядковуватися також правилам розгляду справи в суді апеляційної інстанції, встановленим главою 1 розділу 5 ЦПК. Мова йде про особливості дослідження й оцінки доказів апеляційним судом, розгляд справи в межах доводів, заявлених у суді першої інстанції. Також слід враховувати, що правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про об'єднання позовних вимог, про подання зустрічного позову[372].

Специфічність розгляду справи судом апеляційної інстанції полягає також у тому, що в судовому засіданні суду першої інстанції сторони можуть ставити питання один одному, свідкам, експертам тощо. У суді апеляційної інстанції сторони такими правами не наділені, з чим не погоджується О. Трач[373]. Її позицію вважаємо необгрунтованою, оскільки судовий процес при перегляді рішення в порядку апеляції більш динамічний та оперативний. Це означає, що провадження в апеляційній інстанції побудоване на тих самих принципах цивільного процесу, що й у суді першої інстанції.

Проблемним питанням розгляду цивільних справ судом апеляційної інстанції є більш вузька направленість повторного процесу. Зокрема, це відображено у ст. 303 ЦПК України, згідно з якою суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Більш того, така перевірка здійснюється, як правило, ще й у межах доводів апеляційної скарги. Тому, якщо в апеляційній скарзі не вказане прохання дослідити в судовому засіданні, наприклад, висновок експерта, то апеляційний суд і не зобов'язаний це робити.

Повною мірою в суді апеляційної інстанції діє також принцип диспозитивності, з чим не погоджуються П. І. Шевчук та

В.  В. Кривенко[374]. Якщо в суді першої інстанції сторона вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підстави або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, то в суді апеляційної інстанції вона таких прав не має. Особливості реалізації диспозитивних прав суб'єктами цивільного судочинства не втрачає науковий інтерес не лише в юридичних колах України, але і за її межами[375].

У цілому діяльність суду апеляційної інстанції як складова частина цивільного судочинства при розгляді апеляційної скарги по суті підпорядкована тим самим принципам, що і діяльність суду першої інстанції[376]. Особливістю прояву основоположних засад цивільного судочинства при перегляді рішень, що не набрали законної сили, є також виключний характер колегіальності розгляду справи апеляційним судом[377].

При розгляді справ у колегіальному складі професійних суддів усі судді мають рівні з головуючим права, і судове рішення вважається прийнятим за умови, якщо за нього проголосувала більшість суддів[378].

Проте на будь-якій стадії цивільного процесу сторони можуть закінчити справу мировою угодою (ст. 306 ЦПК). Закриття провадження в даному випадку відбувається відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. При цьому процесуальне законодавство не передбачає обов'язкового зупинення провадження по справі перед вирішенням питання про можливість закриття провадження по справі з метою надання сторонам часу, необхідного для примирення. Протилежного висновку дотримується Е. Ф. Демський[379]. Більш справедливою вбачається думка О. Г. Бортнік, яка зазначає, що при укладанні сторонами мирової угоди під час перегляду судового рішення в апеляційному порядку суд вправі, а не зобов 'язаний, як вказує Е. Ф. Демський (курсив мій. - К. Г ), з метою додаткової перевірки обставин, що мають значення для визнання мирової угоди, - витребувати матеріали, а також оголосити перерву для надання сторонам часу для примирення[380].

Д. М. Сібільов зазначає, що процедура розгляду судом клопотання про закриття провадження по справі у зв'язку з укладанням мирової угоди викладена у ст. 175 ЦПК. Згідно із зазначеною нормою сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. У разі укладання сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. З іншого боку, ст. 175 ЦПК встановлює й інші правила затвердження мирової угоди. Закриваючи провадження по справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує розгляд справи. Таким чином, закон встановлює дві моделі закінчення справи шляхом укладання мирової угоди: без перевірки її на предмет відповідності закону та з такою перевіркою[381].

Як і в суді першої інстанції, виклик до судового засідання апеляційного суду здійснюється загальним порядком шляхом надсилання відповідним особам судових повісток за правилами, встановленими статтями 74-78 ЦПК. Враховуючи спрямованість цивільного процесуального законодавства на оперативний та розумний строк розгляду справи, ст. 305 ЦПК закріплює наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які можуть бути причинами як відкладення розгляду справи, так і розгляду справи у відсутності особи, що бере участь у справі, поділяють на два види. Апеляційний суд обов'язково має відкласти розгляд справи за умови неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, відносно якої немає відомостей про вручення їй судової повістки. Відкладення розгляду справи може відбутись і у випадку, якщо від такої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з її неявкою за умови, якщо причини такої неявки будуть визнані судом поважними (ст. 305 ЦПК).

У разі повідомлення належним чином сторін, інших осіб, які беруть участь у розгляді справи, про місце і час розгляду справи, та неявки вказаних осіб за таких умов, суд апеляційної інстанції вправі розглянути цивільну справу у їх відсутності. Аналіз норм ЦПК, що регламентують апеляційне провадження, дає змогу зробити висновок про те, що особи, які є учасниками спірних правовідносин - основні суб'єкти, з якими апеляційний суд встановлює цивільні процесуальні правовідносини. Останні також встановлюються з іншими судами й іншими особами, що беруть участь у справі; із суб'єктами, що не мають юридичної заінтересованості[382].

За результатами розгляду справи апеляційний суд виносить рішення або ухвалу[383]. Правила винесення зазначених актів визначаються ст. 19 ЦПК та правилами щодо винесення рішення судом першої інстанції з урахуванням особливостей, що зазначені у статтях 314-316 ЦПК. Будь-яких труднощів у застосуванні вказаних норм суди апеляційних інстанцій не зазнають. Тому автор не може погодитися з думкою О. М. Перунової про те, що загальнотеоретичні аспекти процесуальної форми та змісту апеляційної скарги є досить новими поняттями в юридичній літературі, і формування їх триває дотепер[384].

Процесуальні акти апеляційного суду мають виноситися з додержанням таємниці нарадчої кімнати. В нарадчій кімнаті питання на обговорення суду повинен ставити головуючий, а оформлювати рішення - суддя-доповідач. Рішення приймається більшістю голосів, головуючий голосує останнім. Рішення чи ухвала суду апеляційної інстанції має відповідати тим самим головним вимогам, що й ухвала (рішення) суду першої інстанції, тобто законності й обґрунтованості, повноті, чіткості, ясності.

Загальним правилом ухвалення рішень та постановлення ухвал апеляційним судом є надання суду апеляційної інстанції можливості складати й оголошувати в день розгляду справи тільки вступну та резолютивну частини рішення, а оформлення її повного тексту відкладати на строк не більше п' яти днів (ч. 2 ст. 209 ЦПК). Проголошення вступної та резолютивної частини можливе не в усіх випадках, а лише у випадках складності справи чи в інших встановлених законодавством випадках. Рішення суду апеляційної інстанції оголошується прилюдно в залі судового засідання крім випадків проведення закритого судового засідання. Можна погодитися з позицією О. Трач про те, що законодавче закріплення інституту проголошення ухвал, рішень суду апеляційної інстанції свідчить про демократизм цивільного судочинства. Крім того, воно сприяє здійсненню судочинством запобіжної та виховної функції. Процесуальна діяльність суду апеляційної інстанції з проголошення рішень, ухвал відбувається у словесній формі. Таким чином, при проголошенні рішень та ухвал здійснюється реалізація принципу усності судового розгляду[385].

Стаття 314 ЦПК передбачає випадки винесення двох видів судових рішень: ухвали суду апеляційної інстанції та рішення апеляційного суду. Постановлення двох видів судових актів обумовлюється різним процесуальним змістом ухвали та рішення апеляційного суду. Ухвалу суд апеляційної інстанції виносить у випадках, передбачених ч. 1 ст. 314 ЦПК:

1.  відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін;
2.  скасування рішення з направленням справи на новий розгляд;
3.  скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;
4.  відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;
5.  зміни ухвали суду першої інстанції;
6.  скасування ухвали з направленням на новий розгляд або вирішенням питання по суті.

Рішення суд апеляційної інстанції виносить у випадках скасування судового рішення й ухвалення нового рішення або зміни останнього. Ухвалення рішення апеляційним судом обумовлюється розв'язанням справи по суті, а винесення ухвали не пов' язано з кінцевим розглядом цивільної справи по суті вимог.

Ухвала суду апеляційної інстанції складається: