1.2. Класифікація основних правових сімей сучасності

 Задля виконання завдань даного дослідження перш за все необхідно здійснити класифікацію правових сімей. Дане питання обговорюється науковцями протягом всієї історії розвитку порівняльного правознавства, проте однозначної класифікації правових систем на сьогодні так і не вироблено. Запропоновано декілька варіантів критеріїв, за якими вони об'єднуються у типи (сім'ї). Кожний із них заслуговує на увагу. Однією з найбільш популярних виявилася класифікація правових сімей, наведена Рене Давидом [96, с.25]. Вона ґрунтувалася на поєднанні двох критеріїв: 1) ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури; 2) юридичної техніки, яка включає джерела права як основний елемент.

 Німецькі вчені К.Цвайгерт і Г.Кьотц [291, с.107] поклали в основу класифікації правових систем критерій "правового стилю". "Стиль права" складається, на думку авторів, із п'ятьох чинників: 1) походження і еволюція правової системи; 2) своєрідність юридичного мислення; 3) специфічні правові інститути; 4) природа джерел права і засоби їх тлумачення; 5) ідеологічні чинники.

 Російський вчений А.Х. Саїдов [228, с.151-365] визначив таку групу критеріїв: 1) історія правових систем; 2) система джерел права; 3) структура правової системи — провідні інститути і галузі права.

 Г.А.Єсаков відзначає, що стосовно кримінального права класифікація кримінально-правових систем сучасного світу певною мірою створюється "механічно" - за зразком, що запропонований компаративістикою щодо приватного права, - шляхом поділу систем на дві основні групи - сім'ю загального (англосаксонського права) та сім'ю континентального (романо-германського) права. Іншими словами, запропоновані у доктрині кримінального права типології кримінально-правових сімей [266, с.3-6; 156, с.28] переважно або копіюють приватноправові типології, або страждають певною мірою західноцентризмом, що ігнорує існування багатьох інших цивілізаційних осередків, де сама по собі ідея права (зокрема, ідея злочину і покарання) побудована на інших уявленнях. Натомість автор пропонує відносно нову типологію кримінально-правових сімей сучасного світу, спираючись на домінування певної ідеї в даній кримінально-правовій сім'ї. "В самому загальному своєму вигляді дана ідея зводиться до того, що (або хто) є домінантою в кримінальному праві. Таких домінант може бути п'ять: людина, закон, Бог, суспільство і сім'я" [107].

 Однією із найбільш яскравих концепцій, що намагалась подолати західноцентризм порівняльного кримінального права, стала типологія кримінально-правових сімей, запропонована французьким компаративістом Жаном Праделем [319, с.113-221]. В пошуках придатного для кримінального права типологічного критерію, він звертається до досить об'ємного, функціонального та ідеологічного за змістом поняття "репресії". Він вважає, що можна говорити  про  існування двох основних кримінально-правових моделей: авторитарної та ліберальної. Але відсутність визначеності в основному питанні - правові системи яких відносяться до однієї з двох моделей - призвело до патової ситуації, оскільки різні інститути кримінального права одних і тих же держав часто наводились як приклади-ознаки, що вказували в одному випадку на авторитарність, а в іншому - на ліберальність правової системи.

 З урахуванням наведених вище основних точок зору на класифікацію типів правових систем, можна виокремити таку сукупність критеріїв, що визначають класифікацію правових систем світу.

 1. Спільність історичних коренів виникнення і подальшого розвитку (включаючи ступінь рецепції римського права). Правові системи об'єднані природою їх розвитку, генетичними коренями. Вони розвивалися в подібних умовах і зберегли однаковість у доправових регуляторах, перших джерелах, характері і ступені сприйняття джерел права інших національних правових систем, їх об'єднують історичні пам'ятники права, тенденції виникнення і розвитку державних і правових структур, а головне — ґрунтування на тих самих правових началах, принципах, нормах.

 2. Спільність основного юридичного джерела права (форми права) — нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, релігійно-правова норма. Роль, значення і співвідношення цих джерел права неоднакові в різних правових системах та їх типах.

 3. Єдність у структурі системи права і норми права. Правові системи держав, об'єднані в одну правову сім'ю, мають подібність структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Це виражається в поділі системи права на підсистеми (публічну і приватну) і підрозділи — об'єктивне і суб'єктивне право, загальносоціальне і спеціально-соціальне право, природне і позитивне право та ін. Загальним є поділ норм права за галузями, підгалузями, інститутами та іншими елементами. Однакову будову має норма права.

 4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. Одні правові системи керуються ідеями свободи суб'єктів, їх формальної рівності, справедливості правосуддя і т.д., другі — віддають перевагу релігійним засадам (мусульманські країни), треті — звичаям і традиціям (країни Африки), четверті — ідеям панування закону, що виражає монополію держави в житті суспільства і особи (соціалістичні країни), тощо.

5. Єдність юридичної техніки, включаючи термінологію, юридичні категорії, поняття, конструкції. Вживання правовими системами однакових або подібних за своїм значенням термінів пояснюється єдністю їх походження або проведенням уніфікації законодавства, обумовленої цією єдністю. Законодавці країн, що належать до одного правового типу (сім'ї), керуються тими самими принципами побудови нормативно-правового матеріалу, застосовують подібні або ідентичні юридичні конструкції, засоби викладу тощо.

 Відзначимо, що правові сім'ї, крім спільних ознак, які їх об'єднують в один тип, мають певні відмінності. Вони і утворю­ють їх своєрідність і неповторність.

 Класифікація правових сімей світу, що пропонувалися протягом кінця XIX — XX століть, у хронологічній послідовності наведена у Додатку А.

 У сучасній компаративістиці щодо класифікації правових сімей можна відзначити два основних напрямки. Так, одні автори беруть до уваги тільки найсуттєвіші відмінності і схожі риси правових сімей і в цьому випадку обмежуються виокремленням на правовій карті світу трьох основних груп (континентальна, сім'я загального права та соціалістична). Інші автори, беручи до уваги більшу кількість критеріїв, налічують до восьми правових сімей.

 Підсумовуючи вище вказане, ми вважаємо за доцільне виділити сім правових сімей: континентального, загального, соціалістичного, постсоціалістичного, релігійного, традиційного та скандинавського типу.

 Особливості континентальної (романо-германської) правової сім'ї: 1) становлення цієї правової сім'ї відбувалося на основі римського права; 2) яскраво виражена доктринальність і концептуальність, відрізняється нормативною упорядкованістю й структурованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням суворої юридичної техніки; 3) має характер універсальної, зрозуміло, з тими особливостями й модифікаціями, яким вона піддавалася в різних регіонах світу. 4) на перший план висунуті норми права, котрі розглядаються як норми поведінки, що відповідають вимогам справедливості й моралі; 5) пануюча роль відведена закону, і в країнах, що належать до цієї сім'ї, діють кодекси; 6) фундаментальний розподіл права на публічне і приватне; їм властива сувора галузева класифікація. У рамках галузей права розвиваються підгалузі й інститути; 7) характерна в основному стійка ієрархія джерел права. Верховенство займає конституція, що визначає мету правоутворення й напрямку розвитку законодавства, його галузей, У системі джерел права, врегульованої у конституційно-нормативному порядку, виділяються насамперед закони. Верховенство закону - стабільний принцип континентальної  правової сім'ї. До інших джерел права відносять нормативно-правові акти; 8) в усіх країнах континентальної правової сім'ї практика носить емпіричний характер, і змінюється в залежності від суддів, епохи й галузі права [102, с. 98-104; 217, с.45-105; 96, с.20; 204, с.74; 175; с.124].

 Особливості сім'ї загального права:

 1. Наступність права. Виходячи з цієї особливості, юридична практика завжди прагнула розглядати право як незмінне в часі.

 2. Виключно важливого значення надається судовому прецеденту, який використовується як джерело права: суди вирішують справи, керуючись не законами (статутами, білями тощо), а попереднім рішенням вищого суду країн (або штату) по аналогічній справі. Доктрина ,stare decisis, (залишіть вирок, рішення суду як діючий приклад) є сутністю системи загального права. Ця доктрина підкреслює, що суди при винесенні вироку повинні керуватися принципами, які випливають із попереднього вироку верховного суду по аналогічній справі, оскільки ці принципи є логічно суттєвими і прийнятними для обставин, характерних для розглядуваних нині казусів. В різних країнах загального права ця практика має свої особливості. Наприклад, в Великій Британії до другої половини 60-х років ХХ століття вищі суди не могли змінити раніше встановлений ними прецедент, а у США навіть верховні суди штатів починаючи з другої половини ХІХ століття вільно змінюють прецеденти, які не відповідають існуючим соціально-економічним відносинам. Але все ж слід відзначити, що починаючи з кінця ХІХ - початку ХХ століття немалу роль в цих країнах почали відігравати і закони (статути). У США у ХХ столітті провели компіляцію статутів по різним галузям права, які отримали назву кодексів. Крім того, були створені загальнофедеральні кодекси у тих галузях, які повинні мати однакове правове регулювання на території всієї країни. Перш за все, це торкнулося кримінального законодавства. Значну роль відіграє інтерпретація статутів, що у більшості країн належить до компетенції виключно судів. Англійські юристи сприймають норми, видані законодавцем, які б ясні вони не були, тільки в тому випадку, коли вони витлумачені судовою практикою. Таким чином, практика ніби заміняє в системі джерел права норми, видані законодавцем. Другим джерелом англійського права поряд із судовою практикою є закон - закон у буквальному значенні цього слова і різні підзаконні акти, прийняті на виконання закону. Поряд із судовою практикою і законом існує третє джерело англійського права - звичай. Значення звичаю другорядне і не йде в порівняння з основними джерелами англійського права. Слід відмітити, що джерела права, зазначені вище, діють не на всій території королівства, а лише в Англії і Уельсі. В Шотландії та північній Ірландії діє власне кримінальне право. Таким чином, у Об'єднаному Королівстві Великої Британії діють два основні джерела права: загальне і статутне право.

3. Існував розподіл права на загальне право й право справедливості. Право справедливості - це сукупність норм, що створювалися судом канцлера для того, щоб доповнювати, а іноді і переглядати систему загального права, яка не відповідала вимогам часу. Згодом право справедливості якщо і не стало цілком, то виявило тенденцію до того, щоб стати сукупністю справ, розглянутих шляхом письмової процедури, а загальне право з'являється як сукупність справ, розглянутих по колишній усній процедурі. Англійське право, створене історично Вестмінстерськими судами (загальне право) і канцлерським судом (право справедливості), є правом судової практики не тільки за своїм походженням.