Процес формування демократичної правової держави згідно з положеннями Конституції України передбачає наявність якісної правової бази, удосконалення законодавства, що реґулює відносини у сфері охорони правопорядку та забезпечення громадської безпеки, внесення необхідних змін до нього.

Серед основних завдань побудови української правової демократичної держави пріоритетними є: постійна турбота за зміцнення правопорядку та законності, захист суспільства й кожної особи від злочинних посягань, що випливає з вимог Указу Президента України "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, захисту прав і свобод громадян України" від 18 лютого 2002 року [190]. Це, у свою чергу, потребує вдосконалення адміністративно-правового статусу мiлiцiї громадської безпеки та практичної діяльності всіх її пiдроздiлiв i служб.

Треба відзначити, що міліція, як і інші державні структури, не функціонує відокремлено, а займає певне місце в соціальних системах, особливою формою яких є системи - організації [250, с. 96]. При цьому сам термін "організація", який досить часто використовується в науковій літературі, означає різні по суті поняття: колектив людей, які об'єдналися для досягнення певної мети; самостійна установа, що утворена для виконання певних функцій; структура будь-якої системи та її устрій; функція управління, діяльність щодо впорядкування будь-якого об'єкта, удосконалення його функціонування.

Розуміння організації як однієї з самостійних функцій управління, що забезпечує формування керуючої (тієї, яка керує) та керованої (тої, якою керують) підсистем і утворює стан упорядкованості, властиве багатьом авторам [250, с. 97; 2, с. 37; 142, с. 111; 75, с. 179; 114, с. 132].

Аналіз цих теоретико-методологічних засад дозволяє використати їх для визначення організації діяльності об'єкта дослідження. Отже, на нашу думку, під організацією діяльності міліції громадської безпеки як управлінської системи слід розуміти процес утворення такого її стану, який у сучасних умовах і конкретній ситуації є найбільш доцільним та ефективним для належної охорони правопорядку, забезпечення громадської безпеки, надання послуг населенню.

У свою чергу, зазначена управлінська система складається з окремих, але взаємопов'язаних частин (елементів) і є складовою (підсистемою) системи вищого рівня.

Сучасний стан дослідження соціальних самокерованих систем [21; 22; 29; 123; 224; 240; 250; 253] дозволяє стверджувати, що кожній із них властиві певні спільні ознаки. Слід відзначити, що на теперішній час єдиної думки про них як чинники, що детермінують системи, не склалося. Проте аналіз існуючих точок зору дозволяє віднести до згаданих ознак (системних принципів) такі:

• єдність і цілісність системи відносно середовища;
• наявність у системі не менше ніж двох компонентів (керуючої та керованої підсистем);
• різноманітність зв'язків із середовищем, які сприяють утворенню підсистем відносно більш складних систем;
• ієрархічність тієї чи іншої системи;
• інтеґрування компонентів системи, котре забезпечується такими властивостями, які відсутні в окремо взятих її складових;
• наявність усередині системи суперечностей, що є чинниками її саморозвитку;
• історичність системи, тобто розвиток її в часі, тощо.

Відомо, що держава функціонує як складна соціальна система зі своїми компонентами, а державні органи є головним носієм функцій держави. У перехідні часи перебудова державних органів відбувається здебільшого з подоланням протистояння застарілих сил [265, с. 53]. Тому доля державних органів узагалі та виконавчої влади зокрема дуже складна через те, що навколо них зосереджується сфера соціальних інтересів.

У кожному випадку взаємодії для міліції громадської безпеки найбільш важливими є зв'язки, які сприяють забезпеченню її основних функцій. У цьому зв'язку слід зупинитися саме на взаємодії з органами, які здійснюють правоохоронні функції, оскільки вони складають самостійну підсистему в загальній системі державних органів і мають спільну для складових її елементів ґенеральну мету, що відрізняється від мети будь-якої іншої підсистеми державних органів. Елементи правоохоронної підсистеми (прокуратура, суд, органи юстиції, внутрішніх справ, служби безпеки) однорідні за своїм призначенням, функціями, формами службової діяльності, професійним складом кадрів. Маючи свої власні якості, що відрізняють їх один від одного, ці елементи в сукупності створюють нові якості, котрі характеризують підсистему в цілому. Ряд функцій одних органів є продовженням функцій інших (дізнання, досудове слідство, нагляд за законністю, правосуддя, виконання покарання).

Міністерство внутрішніх справ України як системне явище (відомство зі своєю досить складною структурою) займає особливе місце в апараті державного управління. Це обумовлено тим, що всі його складові підсистеми покликані охороняти правопорядок, забезпечувати громадську безпеку на всьому державному просторі, де мешкають громадяни та функціонують підприємства, установи й організації інших галузей чи сфер державного управління. Тобто Міністерство внутрішніх справ, перебуваючи в системі органів виконавчої влади, має зовсім інший у порівнянні з ними статус, певні повноваження (реєстраційні, дозвільні, наглядові та інші) стосовно тих чи інших державних і громадських структур.

Таке особливе становище галузі "внутрішні справи" на чолі з МВС України надає цьому відомству можливість та покладає на нього обов'язок бути інформованим про стан правопорядку та безпеки в усіх інших галузях економіки та соціально-культурного комплексу. А відповідне законодавство визначає правові, організаційні та технічні заходи, за допомогою яких підрозділи й особовий склад міністерства виконує свої завдання.

Головна ж особливість апарату Міністерства внутрішніх справ України полягає в тому, що система його органів, які складають відповідну галузь, призначена для правоохоронної діяльності. Ця властивість прямо й безпосередньо позначається на компетенції міністерства, його системі, структурі, формах і методах діяльності тощо. Система органів внутрішніх справ має повноваження в масштабі всього суспільства і держави, але в межах відведеної їй частини правоохоронної діяльності.

Серед фундаментальних наукових досліджень проблем удосконалення системи органів внутрішніх справ слід відзначити праці О.М. Бандурки [25], Г.Г. Зуйкова [134], Ю.Ф. Кравченка [103], А.Т. Комзюка [87], А.Ф. Майдикова [122], Г.А. Туманова [256] та інших. Усі вони обґрунтовують розгляд цієї системи як складного соціального організму, що містить велику кількість поєднаних частин, взаємопов'язаних між собою різноманітними зв'язками.

Елементами системи виступають: посади; підрозділи; органи; галузеві служби; управління та головні управління; блоки за напрямками діяльності; служби, які функціонують як у структурі управлінь, так і при них; департаменти; керівництво; колеґіальні органи; навчальні заклади; соціально-культурні, медичні й інші установи, підприємства та організації. У ході свого функціонування вони створюють систему органів внутрішніх справ. Ця система не є чимось застиглим, упорядкованим раз і назавжди. Вона піддається змінам, які відбиваються на структурі, функціях окремих елементів, розподілі зв'язків і таке інше.

Аналіз змісту, характеру й обсягу практичних завдань, які стоять перед органами внутрішніх справ, наукової літератури з цих питань дозволяє визначити чинники підвищення ефективності їх діяльності, до яких, на наш погляд, слід віднести:

• забезпечення єдності та керованості системи;
• приведення організаційно-штатної структури органів внутрішніх справ у відповідність до нових соціальних пріоритетів;
• активізацію кадрової політики в органах внутрішніх справ і перегляд основних напрямів роботи з персоналом;
• поліпшення координації дій у рамках співробітництва з іншими правоохоронними органами;
• налагодження належного фінансового та матеріально-технічного забезпечення органів внутрішніх справ;
• вироблення науково обґрунтованої системи оцінки ефективності діяльності підрозділів, служб та окремих працівників органів внутрішніх справ.

У свою чергу, кожна система має вертикальну й горизонтальну систему зв'язків. Тому виникла необхідність надати нового змісту стосункам між апаратами МВС і ГУ МВС, УМВС, УМВСТ, тобто відносинам субординації, з одного боку, і зв'язкам між підрозділами та службами по горизонталі, інакше кажучи, координаційним відносинам, - з іншого. При цьому слід ураховувати, що система органів внутрішніх справ функціонує і як суб'єкт управління, і як об'єкт управління. Підрозділи органів внутрішніх справ як елементи системи управління одночасно виступають в ролі керуючих і керованих.

Система органів внутрішніх справ, на погляд О.М. Бандурки, є надмірно централізованою, а виведення цих органів із підпорядкування місцевим органам влади поставило їх поза демократичним контролем, позбавило додаткових джерел фінансування та порушило взаємодію з місцевими державними органами, місцевим самоврядуванням й населенням [25, с. 95]. Тому сама система органів внутрішніх справ, повноваження (компетенція) їх підрозділів потребують удосконалення, про що мова піде у заключному розділі дослідження.

Цілісною системою органів, яка входить до структури МВС України, є міліція. Уже в першій статті Закону України "Про мiлiцiю" [196] викладено поняття мiлiцiї як державного, озброєного органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права i свободи громадян, власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства i держави від протиправних посягань. Вона складається з підрозділів кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони та спеціальної міліції й виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну функції.

З даного законодавчого положення випливає декілька висновків:

• міліції притаманні всі ознаки державного органу;
• не може існувати підрозділів міліції поза межами Міністерства внутрішніх справ України;
• озброєні підрозділи місцевої міліції можуть мати власний статус, але він не повинен суперечити принципу єдності системи.

Цікавою є позиція А.Т. Комзюка, який указує на необхідність з'ясування сутності, місця та ролі міліції в механізмі сучасної держави через визначення: по-перше, чим є міліція - органом, системним утворенням чи групою органів; по-друге, яку мету і завдання ставить держава перед цією структурою, і, по-третє, який інструментарій є в її арсеналі [87, с. 11]. Аналізуючи ці чинники, він доходить висновку, що міліція є професійним озброєним формуванням виконавчої влади [87, с. 16]. Але така позиція автора обумовлена, мабуть, специфікою дослідження виключно примусових заходів, які застосовує міліція.

На нашу ж думку, з урахуванням різноманітності завдань і функцій, які виконує міліція, галузевого й територіального принципів її діяльності, законодавчого закріплення правового становища та процесів реформування органів внутрішніх справ, вона повинна визначатися як система центральних і місцевих органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Виходячи з цього, варто було б внести зміни й доповнення до Закону України "Про міліцію", у тому числі закріпити оновлене поняття міліції.

У ході реалізації положень програм щодо подальшого зміцнення правопорядку, підвищення авторитету міліції серед населення, на наш погляд, першочергового вирішення потребує питання визначення й удосконалення адміністративно-правового статусу міліції громадської безпеки.