Аналіз змісту інституту захисту прав споживачів дає підстави для загального висновку про відсутність чітких меж даного інституту, що призводить до невизначеності його змісту. Як зазначають деякі українські правознавці, "переплетіння норм цивільного, адміністративного і кримінального права, а також системи Законів, які передбачають частковий або цільовий захист прав споживачів, значно розширює зміст даного правового інституту, ніби то "розмиває" його межі"[123][20]. Однак, таке судження аж ніяк не пояснює правову природу норм споживчого законодавства та їх функціонування в межах правового інституту.

Американські вчені в інституті захисту прав споживачів виокремлюють загальну і спеціальну частини[264][21]. Вважаємо, що з цією думкою важко погодитися з огляду на вимоги української науки щодо структурної побудови системи права.

Слід зазначити, що останнім часом в юридичній доктрині була започаткована теорія окремої галузі споживчого (сервісного) права, розробники якої обґрунтовують її існування особливістю предмету і методу даної галузі: "предметом виступають своєрідні суспільні відносини, які виникають в особливій сфері життя суспільства",... а для врегулювання даних відносин можна застосовувати два методи - диспозитивний та імперативний [108][22]. Під "своєрідними" відносинами вони розуміють "відносини, що складаються в процесі професійної діяльності з реалізації товарів, надання послуг, виконанню робіт з метою отримання прибутку, а також відносини з державного впливу на суб'єктів, що здійснюють сервісну діяльність".

Крім того автори концепції сервісного права підкреслюють, що одним з інститутів сервісного права є інститут споживача. Тобто дана галузь регулює два види відносин: 1) відносини, що виникають в сфері публічного права - ліцензування діяльності у даній сфері, податкове регулювання, ціноутворення, регулювання якості робіт та послуг, що надаються суб'єктами підприємницької діяльності та 2) приватні відносини, засновані на договорах купівлі-продажу, договорів підряду та договорів з надання послуг, а також охоронні відносини, що виникають у випадку порушення прав споживача.

У зв'язку з запропонованою концепцією сервісного права, можна зробити висновок, що регулювання "сервісних" відносин може здійснюватися як нормами публічного (фінансового, адміністративного, кримінального), так і приватного права, зокрема, цивільного. Кожна з цих галузей за допомогою своїх норм регулює прямо або опосередковано відносини за участю споживачів. Концепція сервісного права як самостійної чи навіть комплексної галузі права, є хибною і науково недалекоглядною, адже об'єднання в галузь права таких різнорідних норм публічного і приватного характеру, що належать до предмета регулювання інших галузей права, суперечить положенням загальної теорії права, а також правовим засадам ЦК України, згідно зі ст. 1 якого до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому випадку підпорядкування однієї сторони іншій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

З метою розмежування відносин за участю споживачів, що регулюються цивільним правом від відносин за участю споживачів, які входять до предмету інших галузей права, необхідно вибрати адекватні критерії відмежування, оскільки вченими-цивілістами пропонуються різні критерії визначення майнових відносин цивільного права. До них, зокрема, відносять: майнову самостійність учасників [80][23], майново-розпорядчу самостійність учасників[63][24], відокремленість майна в обороті, рівність учасників майнових відносин[113][25]. М.Д.Єгоров, зокрема, зазначає, що предметну ознаку цивільного права слід шукати у специфіці самих майнових відносин, а не в особливостях положення, що займають учасники, або майна, з приводу якого ці відносини виникають[99][26]. Усі думки, на наш погляд, певною мірою мають юридичний сенс, але визначення правової природи споживчих правовідносин неможливе при врахуванні кожної з них окремо.

Відносини за участю споживачів входять до предмету цивільного права, якщо вони відповідають певним ознакам майнових відносин[100][27].

Власне нині цю проблему необхідно вирішувати відповідно до вимог ЦК України, в якому абсолютно чітко записано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Безумовно ці загальні засади визначення предмета цивільно-правового регулювання розповсюджуються і на відносини за участю споживачів, але з певними особливостями. Підставою їх виникнення є цивільно-правовий договір, який укладається між певним колом суб'єктів цивільних відносин і в якому споживачу надаються певні переваги, а продавцю (підряднику, наймодавцю, виконавцю) законом встановлюються додаткові обов'язки в імперативній формі. Однак ця обставина не усуває дію диспозитивного методу регулювання, а відтак норми ЦК про захист прав споживачів не можуть бути включені до іншої галузі права.

Таким чином, до предмету цивільно-правового регулювання входять такі майнові відносини за участю споживачів, в яких учасники не знаходяться у стані владної підпорядкованості і виступають як незалежні, автономні суб'єкти. Такі відносини функціонують як зобов'язальні відносини, які виникають на підставі договору, а інколи делікту.

Можна зробити висновок, що ті відносини за участю споживачів, які відповідають принципам цивільного (приватного) права входять до його предмету у якості майнових зобов'язальних відносин і не можуть одночасно являти собою різновид відносин, що входять до предмету іншої галузі права.

Слід також зазначити, що метод правового регулювання зумовлюється характером відносин, що регулюються. У зв'язку з цим до регулювання майнових відносин за участю споживачів застосовується, як правило, диспозитивний метод приватного права, що ґрунтується на рівності сторін.

Щодо запропонованого авторами сервісного права імперативно-дозвільного методу правового регулювання сервісних відносин, у тому числі і за участю споживачів, то такий комплексний метод руйнує межу між приватним та публічним правом, а цього необхідно уникати.

Як на наш погляд, відносини за участю споживачів не створюють окремої категорії, категорії споживчих відносин, у предметі цивільно-правового регулювання. Вони належать до цивільних майнових відносин, оскільки мають товарно-грошовий еквівалентно-відплатний характер.

Цивільне право передбачає низку спеціальних норм, розрахованих на застосування їх виключно до відносин за участю споживачів та захисту прав споживачів за допомогою цивільно-правових засобів, заснованих на майновому характері та компенсаційній функції цивільної відповідальності, але це лише зумовлює приватноправовий характер вказаних відносин. Цивільно-правові норми містяться не лише у Цивільному кодексі, а й в інших нормативних актах, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з охороною прав споживачів.

Вважаємо, що виділення цивільно-правових норм, що регулюють відносини за участю споживачів в окрему галузь права, яка повинна засновуватися на кодифікованому нормативному акті, призведе до безпідставного порушення системи цивільного права. Зокрема, це може проявитися у вилученні з ЦК норм, що регламентують захист прав споживачів, що призведе до необхідності закріплення в ЦК великої кількості відсилочних норм або у дублюванні зазначених норм в ЦК та спеціальному кодифікованому нормативному актів, що ставить під сумнів необхідність створення останнього взагалі.

Аналогічна проблема виникне і для інших, публічно-правових галузей права.

На думку О.В.Дзери, метою утворення таких вторинних правових систем є, очевидно, внесення раціональності та підвищення ефективності в правове регулювання неоднорідних суспільних відносин, які виникають у конкретній сфері виробничої чи іншої діяльності. Автор справедливо зазначає, що будь-яка загальновизнана самостійна галузь права містить у своєму складі норми, які регулюють не властиві їй суспільні відносини і за таких обставин можна дійти висновку про відсутність в правовій системі взагалі самостійних галузей права [110][28].

Справедливою виглядає також думка російських вчених, яка полягає у тому, що комплексні, міжінституційні утворення не мають об'єктивної, фундаментальної бази і не можуть впливати на основний поділ права... Галузі права виділяються за іншими критеріями, ніж законодавчі масиви. Система права і система законодавства ? не співпадаючи поняття, які знаходяться у різній площині [100][29].

Наведені аргументи певною мірою підтверджують наш висновок про те, що виділення окремої галузі - сервісного права - слід вважати штучним утворенням, непридатним для застосування, оскільки його норми не можуть мати єдиної юридичної природи.

Підставою виникнення цивільних правовідносин за участю споживачів у більшості випадків виступає цивільно-правовий договір. В залежності від предмету договору, учасником якого вважається споживач, останній може виступати як замовник, покупець, пасажир, поклажодавець тощо, а предметом договору можуть бути товари, роботи та послуги.

Найменш дослідженими виявляються відносини за участю споживачів, що виникають в сфері послуг. Останнім часом кількість видів послуг значно зросла. Послуги можуть надаватися в різних сферах людської діяльності. В Україні прийнято чимало законів, які регламентують відносини між особами з приводу надання різноманітних послуг. До них можна віднести Закони України: "Про туризм" від 15 вересня 1995 року; "Про бібліотеки та бібліотечну справу"; "Про транспорт" від 10.11.1994 р.; "Про зв'язок" від 16.05.1995 р.; "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" від 2001 р.; "Про ветеринарну медицину" від 25.06 1992 р.; Повітряний кодекс від 04.05.1993 року; Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 р. тощо. Проте законодавча регламентація захисту споживача за договором про надання послуг залишається недосконалою і потребує подальшого вдосконалення.

Це пов'язано з тим, що цивільне законодавство радянських часів (зокрема ЦК 1922 і 1963 року) не виокремлювало договори з надання послуг. У зв'язку з цим залишаються дискусійними багато питань, пов'язаних як із загальним правовим регулюванням договірних відносин з приводу надання послуг, так і спеціальним, пов'язаним з участю споживачів.