Внесені до цього Закону зміни в цій частині суперечать його ідеології та ЦК України, якими встановлені підвищені вимоги для підприємців, якими можуть бути далеко не усі суб'єкти господарювання. Так, по-перше, відповідно до ст. 633 ЦК договори за участю споживачів є публічними, в яких одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. По-друге, такі підвищені вимоги не можуть бути покладені на кожного суб'єкта господарювання. Власне і в Господарському кодексі підприємницька діяльність не ототожнюється з господарською, оскільки згідно зі ст. 42 цього Кодексу підприємницькою вважається лише самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тому зазначене нововведення призведе лише до негативних наслідків у застосуванні норм про захист прав споживачів, до суперечностей між ЦК та ГК. З метою усунення цих негативних наслідків, на наш погляд, бажано було б в законодавстві про захист прав споживачів для таких відносин замість терміну "суб'єкт господарювання" ввести термін "підприємець", що врешті гармонізувало б застосування ЦК, ГК та інших актів законодавства. Власне це б відповідало вимогам Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 р., який регулює відносини у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, а не суб'єктів господарювання.

Наступним елементом споживчих правовідносин є їх об'єкти, до яких можуть бути віднесені не усі об'єкти цивільних прав, визначені в ст. 177 ЦК України, згідно з якою об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. В законодавстві відсутній перелік об'єктів споживчих правовідносин. Однак виходячи з тих конкретних договорів, з яких виникають ці правовідносини, можна стверджувати, що їх об'єктами, як правило, є матеріальні блага, певні послуги. Певні обмеження в обігу за споживчими договорами можуть стосуватися об'єктів нерухомості, зокрема, виробничого призначення, особистих немайнових благ тощо.

Має особливості формування прав і обов'язків у споживчих правовідносинах. Вони полягають насамперед у тому, що в них неоднаковою мірою проявляються загальні засади цивільного законодавства, передбачені в ст. 3 ЦК України та іншими його статтями. Насамперед це стосується дії принципу свободи договору, адже підприємець зобов'язаний укладати договори з будь-яким споживачем, який бажає цього. Нарешті ЗУ "Про захист прав споживачів", ЦК України, інші законодавчі акти встановлюють в імперативній формі додаткові обов'язки для підприємця і додаткові пільгові права - для споживача[43].