Сучасна злочинність в Україні за своїми кількісними і якісними показниками не прирівнюється зі злочинністю минулих років. Протягом останніх тридцяти років злочинність в Україні виросла в чотири рази, а за деякими видами злочинів (крадіжки, грабежі, розбої) і більше того [6, с.20; 3, с.9; 8, с.19]. Тільки за останнє десятиліття її рівень, незважаючи на деяке зниження темпів росту з 1996 року, збільшився на 50% [7, с.9]. Однак ці дані не відображують дійсність у повному обсязі. Цифри статистичної звітності про стан злочинності, відзначає А.М.Ларін, "означають не справжні кількісні параметри злочинності, а тільки підсумки реєстрації та обліку злочинів. Тим часом зареєстрована злочинність - тільки вершина айсбергу, що здіймається над поверхнею води"[9, с.86]. "Ріст злочинності, - підкреслює В.С.Зеленецький, - у країні досяг розмірів, що загрожує нормальному функціонуванню держави, стає небезпечним для життєдіяльності суспільства"[10, с.6].

Але найбільше занепокоєння вчених сьогодні викликає не тільки кількісний ріст злочинності, а переважно - її якісні зміни. Ці зміни виражаються у появі нових видів злочинів, у тому числі з використанням сучасних технологій [11, с.37]; у збільшенні масштабів злочинної діяльності; в зухвалості і жорстокості дій злочинців; у проникненні злочинності в усі структури суспільства і держави; у рівні її організованості і міжнародного "співробітництва"; у тенденції до постійного удосконалення злочинної діяльності [6, с.17,20]. Дані обставини неодноразово відзначалися вченими. "Сучасна злочинність, - вказує Г.О.Зорін, - має властивості саморозвитку, що заражує навколишнє середовище... Злочинність стала явищем більш складним і різнобарвним, ніж це можна допускати. Внутрішня природа злочинності розкриває саму себе незвичністю і масштабністю дій... Відбувається не просте гальмування розвитку, а боротьба злочинних структур з державою, що здобуває високі професійно-інтелектуальні форми і процеси"[8, с.25].

За останні 5-6 років спостерігається чіткий процес організаційного формування злочинності як у національному, так і в транснаціональному вимірі. Значно збільшується активність злочинних формувань, кількість вчинених ними злочинів, їхня агресивність і жорстокість. Понад 75% фактів бандитизму, терористичних актів і убивств, у тому числі і замовних, різного роду злочинів у сфері економіки, вчинюються організованими злочинними групами [12, с.147]. Злочинці швидко і гнучко пристосовуються до нових умов, змінюють методи своєї злочинної діяльності, нарощують "кримінальний" професіоналізм. Небезпека постає також у тому, що організовані злочинні формування, які бажають розширити свою тіньову і легальну діяльність, проникають в усі сфери економіки, вчиняють активні спроби впливати через корумпованих чиновників на економічні процеси і суспільно-політичну ситуацію в Україні.

Кримінологи відзначають "залучення до кримінальної діяльності представників практично всіх соціальних груп". Матеріали досліджень вказують, що навіть неповнолітні правопорушники зараз нечасто діють автономними групами і, як правило, опікуються, направляються, контролюються організованими, професійними злочинцями [14, с.8]. Серед осіб, що втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, 84% раніше засуджених [13, с.167].

Організовані злочинні формування домінують в наркобізнесі, більшій частині контрабанди, контролюють нелегальну міграцію, ринок зброї, торгівлю жінками і дітьми, вчиняють зухвалі насильницькі злочини з вираженими політичними або кримінальними мотивами, і у фіналі ставлять за мету контроль в державі і досягнення надприбутків. За оцінками експертів, більш 55% економічного потенціалу країни знаходиться в тіньовому секторі економіки [13, с.159], що характеризує масштаби прояву злочинної діяльності і тих фінансових засобів, якими вона володіє. "Злочинна діяльність, - додає Л.В. Багрій-Шахматов, - стала органічною складовою нашої економіки"[15, с.3].

Особливою формою організованої злочинності є транснаціональні групи, що використовують сприятливі умови різних країн (правові, економічні, соціальні) для отримання незаконних прибутків і з цією метою здійснюють обмін злочинним досвідом, "відмивання" грошей, вчинення злочинів, виїзд за територію України з метою ухилення від кримінальної відповідальності та інші дії, що так чи інакше значно ускладнюють роботу правоохоронних органів [6, с.28].

Найбільш тісно з організованою злочинністю пов'язана корупція. "Вона її вічний супутник і життєдайне джерело" [13, с.146]. Відзначається, що, незважаючи на вжиті заходи, рівень корупції, з урахуванням її латентного характер, залишається високим. Підтверджують факт наявності високого рівня корупції оперативні матеріали правоохоронних органів та соціологічні дослідження, проте справжньої боротьби із корупцією сьогодні не ведеться, а створюється тільки її видимість [13, с.145]. Значна частина злочинців уникає передбаченої законом відповідальності, що знижує ефективність правоохоронної діяльності, створює умови для зміцнення позицій корупції та організованої злочинності, активної протидії роботі правоохоронних органів.

Аналітичні матеріали свідчать, що злочинність стає більш "кваліфікованою" і "професійною". Наприклад, при підборі "кадрів" сучасні злочинці все більше враховують наявність "професійних" навичок (понад 50% опитаних), і цей критерій "відбору" випереджає наявність родинних і приятельських зв'язків. Даний факт обумовлений високим освітнім рівнем злочинців, що продовжує зростати, освоєнням "шкіл" досвіду протиправної діяльності в злочинному світі, використанням допомоги кваліфікованих і високооплачуваних нею фахівців, а також постійним нарощуванням сучасних технічних засобів [16, с.70]. Постійно обновлюється "кадровий" склад сучасної злочинності. Варто вказати, що понад 80% осіб, притягнутих до відповідальності в останні роки, вчинили злочин уперше [13, с.181].

Практика роботи правоохоронних органів свідчить, що боротьба з організованою злочинністю старими методами без належної координації зусиль на національному і міжнародному рівні, та без відповідної підготовки працівників не є можливою.

Вченими відзначається, що найбільш розповсюдженими факторами, які обумовлюють подальше зростання злочинності в Україні, є:

• зниження життєвого рівня більшості населення (як відзначається: "реальні доходи населення в 1993 році упали майже на 70% і продовжують знижуватися на 6-11% щорічно") [17, с. 150];
• спад економічної активності викликав появу офіційно визнаного безробіття, що за деякими даними складає 13,4% населення країни [17, с. 150];
• створення багатоукладної економіки в Україні значно ускладнило інфраструктуру торгово-економічних зв'язків, що забезпечило (у сукупності з непідготовленістю до цього правоохоронних органів) розширення економічної злочинності;
• ріст тіньового сектора економіки [13, с.159];
• майнове розшарування населення (близько 90% населення опинилося за лінією бідності) [17, с. 150];
• рівень кадрового, матеріально-технічного забезпечення правоохоронної діяльності не відповідає сучасній криміногенній ситуації в Україні;
• існуючі державні концепції боротьби зі злочинністю практично не реалізуються внаслідок неузгодженості законодавчих, організаційних і фінансових механізмів;

• окремі тенденції злочинності складаються і під впливом таких соціально-психологічних факторів, як зниження рівня соціального контролю над злочинністю, падіння престижу правоохоронної діяльності, утрати поваги і довіри до правоохоронних органів у значної частини населення.

Поряд з перерахованими вище факторами, росту злочинності сприяє і недостатня результативність діяльності органів внутрішніх справ, що є наслідком відтоку кваліфікованих кадрів, зниженням професійного рівня працівників, ослабленням виконавчої дисципліни, наявністю багатьох проблем правового, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення, соціального захисту особового складу [18, с. 220].

Аналіз стану злочинності свідчить, що, незважаючи на традиційно високі вимоги до підготовки кадрів правоохоронних органів, вони вимоги тепер істотно виросли, змінилися і обумовлені якісно новим станом злочинності.

У зв'язку із ситуацією, що склалася, суспільство встановлює значно більш високі вимоги до результативності боротьби зі злочинністю, до встановлення в державі умов, що сприяли б реалізації положень Конституції України [19], розбудові незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Соціальне замовлення суспільства на захист прав і свобод громадян простежується у ряді соціологічних досліджень. Наприклад, результати опитування за запитанням "Чи непокоїть Вас ріст злочинності?" свідчать: 65,9 % громадян відповіли, що це найперше, що їх тривожить, 29,7 % відповіли, що це їх також хвилює, але не в першу чергу, і лише 4,4 % відповіли, що це їх мало непокоїть [20].  В зв'язку з тим, що боротьба зі злочинністю повинна здійснюватися, насамперед, в інтересах захисту прав і свобод громадян, становлять інтерес результати опитування громадян за запитанням: "Як ви оцінюєте діяльність держави у боротьбі зі злочинністю?". На це питання дали позитивну оцінку тільки 2,6 % опитаних громадян, задовільну - 21,3 %, незадовільну - 47,5 % і вкрай негативну - 28,6 % [7, с.7]. За результатами опитування різних категорій громадян, у трійку головних причин незадовільної діяльності держави у боротьбі зі злочинністю найчастіше включали:

а) підвищення рівня професіоналізму злочинців,

б) злочинна корумпованість державних структур,

в) низький рівень матеріально-технічного забезпечення діяльності правоохоронних органів [7, с.7-8].

Справедливі дорікання громадськості, про що говорять результати інших соціологічних досліджень, викликає не тільки низька результативність в розкритті та розслідуванні злочинів, але і недостатній професіоналізм працівників міліції [21, с.131].

Безперечно, діяльність по боротьбі зі злочинністю повинна розвиватися за численними напрямками реформування суспільства, тому що тільки зусиллями правоохоронних органів дану загрозу усунути неможливо [22, с.6]. Фактично ми спостерігаємо зміни злочинності під впливом взаємодії як зовнішніх, так і внутрішніх процесів, а також діяльності державних структур і інститутів суспільства. Тому системний вплив як на загальні соціальні процеси, явища, так і безпосередньо на саму злочинність дуже важливий. Проте, основною силою, найбільш компетентною у цій боротьбі, яка вимагає локалізації усіх необхідних важелів для її проведення, були і залишаються правоохоронні органи.

Однією з задач правоохоронної діяльності є розслідування злочинів, специфічного виду людської діяльності, в ході якого протиставляються інтереси різноманітних сторін: держави, організацій, установ і фізичних осіб, що нерідко здобувають форми відкритої протидії. Цю задачу виконує слідчий корпус, і основна частка  розслідування злочинів припадає слідчим органів внутрішніх справ України. Згідно з п. 1.3 наказу МВС України № 1213 від 20.10.2003 р. "Про затвердження Програми реформування освітянської діяльності МВС України" серед напрямів діяльності вищих навчальних закладів МВС України підготовка слідчих на даний час вважається пріоритетною [2, с.3]. На приоритетність цього напрямку вказують і вчені, стверджуючи, що ефективності функціонування кримінального судочинства знаходиться в прямій залежності від ефективності дій "основи" - системи органів, що мають розкривати та розслідувати злочини [53, с. 14].