1. 70 % дослідженої вибірки кримінальних справ на момент їх порушення і початку розслідування не були складними, але стали такими  внаслідок допущення помилок слідчим при впровадженні невідкладних слідчих дій [45, с.100].
2. Допускається неякісне проведення окремих слідчих дій. Наприклад, при проведенні огляду місця події: виявлені сліди і речові докази неповно або невірно описуються в протоколі; слідову картину на місці події недостатньо досліджують і фіксують (як правило, вилучаються сліди одного-двох видів, інші залишаються поза зоною уваги); вилучені об'єкти упаковуються без урахування криміналістичних рекомендацій; ігноруються (або не відомі) можливості попереднього дослідження слідів на місці події [46, з.126-127].
3. Невміло і неповно використовується отримана доказова інформація [45, с.101]. У 2/3 справ є недоліки, пов'язані з оцінкою доказів. Так, в кожній другій справі в основу висновків була покладена недостатня сукупність доказів, в кожній третій - висновки слідчого були внутрішньо суперечливі, в кожній четвертій - невмотивовано відкидалися докази, що суперечать версії слідчого [45, с.101].
4. Допускаються типові помилки при призначенні судових експертиз, оцінці і використанні їх результатів. Наприклад, при розслідуванні злочинів проти особи: в кожній другій справі не призначалися необхідні експертизи, при цьому в кожному сьомому випадку це стосувалося експертиз, що мають проводитися в обов'язковому порядку [45, с.101-102]. Виділяють також: необґрунтоване призначення експертизи (питання може бути вирішено без допомоги спеціальних пізнань); неправильний вибір експертної установи, виду експертизи; незрозуміле, нечітке формулювання питань; невідповідність формулювання питань сучасним можливостям експертизи; відсутність або недостатність вихідних даних про об'єкти дослідження; порушення правил фіксації, вилучення, упакування, транспортування об'єктів, зразків для дослідження [46, с.127-128].
5. Односторонньо і неповно збирається доказова інформація. У 80% вивчених кримінальних справ, що були повернуті на додаткове розслідування, підставою для прийняття такого рішення була значна неповнота проведеного слідства (в інших випадках - мало місце порушення вимог кримінально-процесуального закону). У 95% випадків у справах не було проведено усіх потрібних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. У 75% справ не проводилися необхідні експертизи та інші спеціальні дослідження. У 30% - не проводилися необхідні заходи щодо встановлення всіх співучасників злочину й притягнення винних до відповідальності. Переважна більшість таких помилок завершується винесенням слідством незаконних або необґрунтованих процесуальних рішень [32, с.14].
6. Обвинувальні висновки часто складаються за спрощеними стереотипами, не містять достатнього аналізу позиції обвинувачуваного, зводяться до перераховування зібраних слідчим доказів без спроби продемонструвати їх внутрішній взаємозв'язок, обґрунтувати прийняття одних і відхилення інших доказів [38, с.96], що є наочним показником слабкого володіння логікою доказування.
7. З кожним роком усе менша кількість справ направляється в суд, в яких обвинувачення побудоване за наявними в справі і, часом, досить сильними побічними доказами [38, с.95].
8. Допускаються тактичні помилки при розслідуванні злочинів, в ході проведення яких активно бере участь захисник одного з учасників кримінального процесу [45, с.102].
9. Навіть досвідчені слідчі не завжди вміють вирішувати висунуті практикою більш складні задачі [45, с.100], наприклад, розслідувати злочини у сфері інформаційних технологій, у сфері економіки, працювати з побічними доказами і т.п.
10. Допускаються тактичні помилки при роботі з засобами масової інформації: розголошуються особисті дані про потерпілого і свідків, даються суб'єктивні характеристики його поведінки, висуваються передчасні версії та ін.[47, с.283].

Пояснюючи причини помилок, що ними допускалися, третина опитаних слідчих послалися на недоліки навчання у вузі [38, с.95]. Навіть якщо припустити, що в силу механізму психологічного захисту опитувані перебільшували роль цієї причини, вона все ж таки повинна бути визнана однією з вагомих, що підтверджується вивченням справ. На дане положення прямо вказує наказ МВС України № 1213 від 20.10.2003 р.: "…організація освітніх послуг вищих навчальних закладів МВС України на даний час недостатньо враховує динамічні зміни, що відбулися в роки незалежності" [2, с.2].

Конкретизуючи дану обставину, Волчецька Т.С. відзначає, що у більшості випадків подібні помилки не були викликані недбалістю, неуважністю або професійною безграмотністю слідчих, але визначені невмінням молодих фахівців, що часом мають досить високий рівень теоретичної підготовки, застосувати свої знання на практиці [48, с.23-24]. Причиною цього є те, що теперішня підготовка працівників міліції головним чином необґрунтовано перевантажена викладенням теоретичних положень без практичного апробування [49, с.132]. Однією з вагомих причин цього становища є те, що в даний час матеріально-технічне забезпечення практичних занять набагато гірше, ніж в минулому. Наприклад, до 80-х років слухачам надавалася можливість працювати з таким хорошим засобом виявлення трасологічних слідів як паста "К", у 80-і - викладачі вже просто демонстрували цей засіб, а зараз про нього на практичних заняттях згадують тільки теоретично.

Крім аналізу кримінальних справ, на недоліки криміналістичної підготовки слідчих вказують результати анкетування різних категорій осіб. У проведеному нами дослідженні ставилась задача визначення думки респондентів щодо якості сучасної криміналістичної підготовки. У період з 2002 по 2003 рік були проанкетовані: 1621 слідчий органів внутрішніх справ, 106 викладачів криміналістики, 1135 слухачів вузів системи МВС і студентів старших курсів вищих юридичних навчальних закладів (див. додаток А, Б, В, Г). Дослідження проводилося в Україні та у Росії (див. додаток Д).

Незважаючи на те, що опитані поставили криміналістику на перше місце серед дисциплін, що найкраще викладаються у вузах, де опитані навчаються, відставання її викладання від потреб практики відзначили близько 70% (див. додаток А). Причини цього, на думку респондентів, полягають у наступному:

а) ігнорується розрив між теоретичними можливостями збору, дослідження і використання доказів та між реальними умовами діяльності практичних органів                                                                                  - 43,8%;

б) не враховуються характер і особливості сучасної

злочинності                                                                                               - 33,2%;

в) існує захоплення теоретичними основами і положеннями, що впливають не на користь конкретним знанням, умінням і навичкам практичної  діяльності                                                                                                  - 26,8%.

Найбільше відчувається відставання від потреб практики проведення практичних занять, що відзначили 56,4% слухачів, а в слідчих цей відсоток ще вище - 62%.

До основних недоліків практичних занять відносять:

а) відсутність відтворення на заняттях реальної обстановки та умов практичної діяльності                                                                                        - 38,7%

б) низький рівень матеріально-технічного забезпечення занять         - 37,9%

в) недостатнє залучення практичних працівників для

 ознайомлення з передовим досвідом                                                                         - 26,6%

г) використання на заняттях застарілих матеріалів                                 - 23,4%

д) переважне обговорення можливих рішень і

 дій замість реальної імітації дій                                                                              - 22,5%

е) відсутність реальної практики в практичних підрозділах із самостійним відпрацьовуванням слідчих заходів                                                                    -22%