Лише у другій половині ХIХ ст., після скасування кріпосного права, в результаті здійснення економічних реформ у Росії відроджується економічне життя. У цей період пожвавлюється підприємницька діяльність, розвивається промисловість, мануфактура, торгівля, залізничне та пароплавне будівництво, проводяться реформи в сільському господарстві. У процесі цих перетворень формується новий клас підприємців, який дістав назву "буржуазія" Щодо особливостей історичного досвіду підприємницької діяльності в Україні, Прутська О.О. зауважує, що особливість соціально-економічних умов життя українців, негативна існуюча думка до "купецького стану", споконвічна мрія до володіння землею і праці на ній, переважання серед купецтва осіб неукраїнського походження, не сприяли формуванню в української нації схильності до підприємництва і ринкової поведінки [12 с. 10 - 11].

В патріархальній Росії, де збереглися феодально-кріпосницькі пережитки, підприємницька діяльність і риночних відносини не набули широкого впровадження Перспективи щодо розвитку підприємницької діяльності відкривала Лютнева буржуазно-демократична революція в 1917 року з поваленням царського режиму. Але складна соціально-політична обстановка в державі, слабкість і нерішучість нового коаліційного уряду в проведенні соціально-економічних реформ, а також  Перша світова війна, що перенеслася на тогочасні кордони Російської імперії, завадили цьому процесу.

Великої шкоди розвитку підприємницької діяльності було завдано Жовтневою революцією (переворотом) у 1917 р. коли партія більшовиків, з перших днів свого існування декретом "Про землю", проголосила приватну власність "всенародною", яка, по суті, була експропрійована державою. Незріла і нечисленна буржуазія не змогла захистити інститут підприємництва, так як сприймалася як класовий ворог, який підлягав ліквідації. А за умов встановлення так званої "диктатури пролетаріату", ідеологія якого спрямовувалася на боротьбу перш за все з приватною власністю і риночно-конкурентними відносинами, що проголошували як експлуатація народу, підприємницька діяльність, а з нею і ринкові відносини практично перестали існувати.

У листопаді 1917 року у Радянській Росії прийнято Положення "Про робітничий контроль", яким передбачалося замість ринкових відносин запровадити розподільну систему, конкуренцію замінити на соціалістичні змагання, а всіх громадян зобов'язати обмінюватися  досвідом.

У період громадянської війни посилився державний контроль за економічними процесами. У цей період була запроваджена політика "воєнного комунізму", яка підривала підвалини приватнопідприємницької діяльності. Під державний контроль підпорядковувалась важка, середня і навіть дрібна промисловість, встановлювалась державна монополія хлібної торгівлі, промислових товарів, харчових продуктів, встановлювалася заборона на приватну торгівлю. У результаті такої економічної політики держави виникли проблеми недопостачань хлібних запасів, що призвело до спалахів голоду. З метою забезпечення розподілення міського населення продовольством вводилися продовольчі карточки. У сільській місцевості встановлювалася так звана продрозкладка ("продрозверстка"), якою передбачалось вилучення у селян продовольства і окремих товарів без грошової компенсації, що визивало широке незадоволення селян. Встановлення державою особливого режиму господарювання диктувалося "революційною необхідністю", так, як у той період гостро стояло питання про можливе подальше існування пролетарської держави.

Після закінчення громадянської війни керівництво Радянської Росії з метою покращання економічної ситуації в державі, запровадило експеримент, який отримав назву неп (нова економічна політика, 1921-1925 рр.). Декретами Ради Народних Комісарів відмінялася продрозкладка, встановлювався натуральний продовольчий податок ("продналог"), дозволялась вільна торгівля й обмін хлібними і зернофуражними продуктами. В фінансовій сфері проводилася фінансова і грошова реформи, в промисловості здійснювався перехід підприємств на господарський розрахунок. Громадянам надавалося право займатися обмеженою приватною підприємницькою діяльністю, (заключати угоди, утворювати різні невеликі підприємства і кооперативи) [13, с. 142].

Обмежена приватнопідприємницька діяльність розглядалась минулою державою як тимчасова, і достатньо не була врегульована, оскільки основні засоби виробництва перебували в державній власності Відсутні були умови розвитку підприємницької діяльності а також органи, які б контролювали процес провадження такої діяльності. Контроль за кооперативним рухом і обмеженою підприємницькою діяльністю здійснювався органами внутрішніх справ із застосуванням адміністративних та кримінальних норм покарання за дії, які суперечили лінії пануючої керівної партії. Як наслідок, існування неповноцінної підприємницької діяльності виникли умови для поширення фіктивного підприємництва, яке здійснювалось під прикриттям так званих "лжекооперативів" [14, С . 211-216 ].

У період сталінського керівництва управління державою, експеримент нової економічної політики (непу) згортається і розпочинається нова хвиля перетворень в економіці держави, що вплинула на її подальший розвиток. Підприємницька діяльність знову підміняється адміністративними насильницькими методами управління в сфері господарювання. Під керівництвом партійних (державних) органів взято курс на "індустріалізацію" і "колективізацію" народного господарства. У цей період швидкими темпами будуються стратегічні господарські і військові об'єкти, в сільській місцевості, де в ті роки була більшість одноосібних господарств, розпочалася масова "суцільна колективізація" з метою прискорення організацію кооперативно-колгоспної форми господарювання. Колективізацією передбачалось, за задумом її ініціаторів, перетворити всі селянські господарства на державні підприємства. тим самим, за словами історика О. Субтельного: "ліквідувати шкідливий буржуазний вплив приватної власності" [15, с. 511].

Одним із самих жорстоких адміністративних актів щодо заборони підприємницької діяльності була Постанова РНК СРСР від 21.05.1929 р., яка передбачала ряд заходів щодо ліквідації кулацтва (куркульства) як класу. На практиці це призвело до поступового фізичного знищення сільських господарів, так як висилання їх та їхніх родин у віддалені труднодоступні райони Сибіру, що супроводжувалося конфіскацією всього майна, залишало мало шансів на їх виживання. Крім того, такій категорії осіб встановлювали обмеження в виборних правах, заборонявся виїзд з поселення і працевлаштування в інших місцях, встановлювався тотальний контроль за їхнім способом життя.

 Опалінський Ю.В. зауважує, що серед перших адміністративних актів, які направлені на протидію "лжекооперативів" була Постанова Ради Народних Комісарів СРСР від 28.12.1928 р. "Про заходи боротьби з "лжекооперативами" в якій зазначалося, що капіталістичні (куркульські) елементи, які відтісняються внаслідок успіхів державної і кооперативної промисловості, торгівлі в найважливіших галузях народного господарства, в деяких випадках проникають до кооперативних організацій, перетворюють їх на фіктивні підприємства, які є знаряддям і прикриттям їх експлуататорської діяльності. Фіктивними підприємства згідно з цією постановою визнавалися за таких обставин, якщо: серед засновників або членів  виборних органів кооператива брали участь особи, яким це заборонено законом; у кооперативах переважаючий вплив мали капіталістичні (куркульські) елементи, які використовували кооперативну форму у своїх класових інтересах; діяльність (засновників) кооперативів спрямовувалася в бік, протилежний інтересам соціалістичного будівництва.

В іншій Постанові РНК СРСР від 23.11.1930 р., лжекооперативами, вже визнавались такі кооперативи, в яких брали участь куркулі та інші особи, які не мали права бути їх членами. Залишалося без змін невизначене формулювання про те, що фіктивним кооперативом вважався кооператив, якщо діяльність його схилялась у бік, протилежний інтересам соціалістичного будівництва. Так законодавчо тлумачилося фіктивне підприємництво в той час [16].

В 1927 році в Україні прийнято Адміністративний кодекс в якому  кодифікувалися законодавчі акти правопорушень, зокрема таких, які стосувалися порушень встановлених державою правил ведення господарської діяльності. За такі правопорушення передбачалися великі штрафи. В 1961 році вийшов Указ від 15.12.1961 року "Про дальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку". У грудні 1984 року прийнято Кодекс про адміністративні правопорушення, який з доповненнями та поправками діє і дотепер [17]. Серед доповнень і поправок, які внесені в новий Кодекс України про адміністративні правопорушення є розділ який стосується порушень в сфері господарської діяльності.

Перші радянські Кримінальні кодекси (1922 р., 1926 р.) мали спеціальну главу, в якій було встановлено ряд статей, які були спрямовані проти дозволеної приватної підприємницької діяльності. Норми кримінального законодавства охороняли перш за все державні засоби виробництва від марнотратства їх орендарями, від навмисного невиконання договору, використання державних коштів не за призначенням, державне підприємство від конкуренції з боку приватних підприємств, порушення положень про державну монополію. Особи, які займалися фіктивною діяльністю, притягувалися до кримінальної відповідальності за шахрайство [18].

Вперше в українському, радянському законодавстві, з'явився термін "фіктивний" (від лат. fictio-вигадка, нереальне, неправильне, хибне, вигадане з певною метою) [19, с. 936], у кримінальному законодавстві. Кримінальним кодексом УРСР у 1927 р., встановлювалася відповідальність за утворення приватного підприємства у формі (фіктивного кооперативу), а також за сприяння організації таких підприємств з боку фундаторів і фіктивних членів.

Особи, які створювали фіктивні кооперативи, ставили собі за мету отримати кредити на пільгових умовах, приховувати порушення законодавства про охорону праці, ухилитися від сплати податків та інших обов'язкових платежів шляхом використання наданих кооперативам пільг [20, с. 119].

У союзному законодавстві вживалась інша термінологія визначення фіктивності підприємств, ніж в українському. Аналогом українського терміна "фіктивний кооператив" був російський термін "лжекооператив", пізніше "лжесоціалістичне підприємство", надалі просто "лжепідприємство" або "лжепідприємництво".

В умовах відсутності капіталістичних елементів і куркулів окремі приватні та посадові особи, намагалися використовувати не лише кооперативи, а й державні установи. За цієї обставини надалі під фіктивним підприємництвом розумілося створення "лжесоціалістичних підприємств", тобто підприємств, які лише із зовнішнього формального боку мають вигляд як соціалістичні (можуть мати свій рахунок у банку, печатку тощо), але за своїм  змістом такої діяльності не є такими, оскільки переслідують мету власного збагачення. На практиці формально створювались і функціонували приватнопідприємницькі лжепідприємства, організації та установи під видуманою державною чи громадською вивіскою, що використовувалися (з підробленням документів), як прикриття, насправді неіснуючих або від імені реально існуючих соціалістичних підприємств. Особи, які засновували такі фіктивні підприємства притягувались до кримінальної відповідальності як за заняття приватнопідприємницькою діяльністю [21, с. 499].